Зеленський запевнив, що всі винні у падінні літака МАУ в Тегерані будуть покарані

11 січня 2020 року генеральний штаб Збройних сил Ірану повідомив, що випадково збив літак Boeing-737, який 8 січня 2020 року здійснювала авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України».

У травні 2021 року Вищий суд Онтаріо постановив, що два ракетні удари по літаку авіакомпанії МАУ були навмисним актом тероризму.

24 червня 2021 року офіційна судово-медична експертиза катастрофи літака МАУ, яку проводили у Канаді опублікувала звіт, у якому зазначила, що немає підтверджень навмисного збиття літака.

У 2022 році Іран почав суд над військовими, чиї імена не розголошує, причетними до авіакатастрофи. Попри звернення України Іран відмовився допустити до розслідування незалежних експертів.

16 квітня суд в Ірані оголосив вироки 10 іранським військовослужбовцям у зв'язку з падінням літака над Тегераном. За інформацією сайту судової влади Ірану Mizan Online командира ЗРК «Тор М-1», з якого було збито літак, засудили до 13 років позбавлення волі, а дев'ять інших отримали строки 1-3 роки в'язниці.

У липні 2023 року Україна разом із Канадою, Великою Британією та Швецією (громадяни яких також перебували на борту літака) подали позов проти Ірану до Міжнародного суду ООН через збиття рейсу PS752, який 8 січня 2020 року здійснювала авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України». Вони звинуватили Іран у порушенні Чиказької конвенції, яка забороняє застосування зброї проти цивільних літаків.

У квітні 2025 року Іран подав позов до Міжнародного суду ООН, щоб оскаржити рішення Ради Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), яка погодилася розглянути по суті скаргу, згадану вище. Іран заявив, що не погоджується з рішенням Ради ІКАО про те, що справа підпадає під його юрисдикцію. Він вважає, що Рада не мала права розглядати справу, оскільки країни подали скаргу без проведення належних прямих переговорів з Тегераном, як того вимагає стаття 84 Чиказької конвенції.

Хоча Іран виніс вироки обвинуваченим у причетності до збиття літака, незалежні експерти не мали доступу до матеріалів справи, а імена засуджених досі залишаються засекреченими. Відтак обіцянка не може вважатися повністю виконаною і продовжує перебувати у процесі виконання.