До проблеми молоді в Україні

Читать на русском

Переважна більшість учасників протестних акцій в Києві та інших містах України, за даними соцопитувань, є представниками молодого покоління (27% - до 25 років, 23% - 26-35 років,17% - 36-45 років, 18% - 46-55 років, 15% - старші 56 років), тому Євромайдан досить часто називають студентським. Таке велике представництво молоді серед учасників антивладних демонстрацій не може не викликати занепокоєння, адже свідчить про їх незадоволення соціально-політичним вектором розвитку держави, незнаходження місця в сучасній суспільній системі, нереалізованість та розходження в базових цінностях.

За даними соціальних опитувань, близько 80% студентів виявляють бажання поїхати вчитися закордон і, можливо, працевлаштуватися там. Варто відзначити, що еміграція до країн Заходу потребує від особи певних ментальних та світоглядних основ. Крім того, очевидно, що країни-приймачі мають можливість обрати з них найкращих, а тому відбувається відтік прогресивної, мислячої частини молодого покоління. Однак виїзд за кордон кращих представників молодого покоління нашу державу не хвилює.

Цінності

Цінності, до яких сьогодні апелює влада, – боротьба з фашизмом, героїзація радянського минулого, заклики до стабільності та ін. - не відносяться до історичної пам’яті та психологічних характеристик молодого покоління, а тому не знаходять очікуваного відгуку в їх свідомості.

Згідно з опитуванням ініціативної групи соціологів, що опубліковано на сайті «Українська правда», переважна більшість учасників Євромайдану хоче передусім покращити життя в країні, а не своє особисто, і задля цього згодна йти на незручності й втрати. Найбільші пріоритети для них – універсалізм і доброзичливість, а також самостійність і безпека. Найменш важливими цінностями виявилися особисті влада/багатство, конформність і гедонізм. В дослідженні зазначається, що за своїми цінностями протестувальники ближчі до населення Європи, ніж до України.

Таким чином, апеляції влади до виваженості, підтримки стабільності, лояльності до суспільного устрою навряд чи можуть отримати підтримку учасників протестів, де переважну більшість склали представники молоді. Якщо політика держави стосовно молоді не зміниться, то на неї чекає подальша деградація, фрустрація, нігілізм та масовий виїзд за кордон.

В Росії, де проводиться активна загальнодержавна кампанія з відродження та пропаганди образу Радянського Союзу, подібна риторика отримує підтримку по-справжньому широких мас населення, а не окремих представників старшого покоління, як це відбувається в Україні. В Україні ж формуванням будь-якої суспільної думки, окрім політичної та передвиборчо-маніпулятивної, ніхто не переймається. В кризові періоди державотворення це відчувається особливо разюче, адже політичні та маніпулятивні технології не можуть забезпечити суспільної цілісності.

Молодіжна політика

Разом з тим, молодь залишається на периферії планів та обіцянок влади. Загальновідомо, що основою електорату Партії регіонів залишається старший прошарок населення, бюджетники. Молодіжна політика, як у теперішніх, так і у минулих українських можновладців, була слабковираженою, ситуативною та недалекоглядною.

Так, відомство, якому ввірена молодіжна політика в Україні – Міністерство молоді та спорту – мало приділяє уваги другій частині своєї назви. Ініціативи очільника відомства Равіля Сафіулліна щодо молоді обмежуються відкриттям Інтернет-порталу. На думку посадовця, саме це повинно стати панацеєю від усіх бід молоді: портал повинен стати майданчиком для спілкування, місцем для пошуку роботи, навчання, перекваліфікації тощо. У вересні минулого року його мали запустити, однак досі про нього нічого не чути.

Власне кажучи, невиконана обіцянка про відкриття молодіжного Інтерент-порталу - єдина ініціатива Равіля Сафовича для молоді серед 23 даних ним обіцянок.

Відсутні в державній політиці дієві програми з працевлаштування молоді, кредитування, залучення до державного управління, культурно-ціннісні стратегії розвитку тощо. Натомість існуючі ініціативи (в основному це стосується програм пільгового придбання житла) фінансуються за залишковим принципом.


Нажаль, сьогодні на українському політичному Олімпі відсутні яскраво виражені захисники інтересів молоді. Більше того, жодна парламентська партія в Україні не орієнтується на молодь, як на основний електорат, тому її інтереси не оголошені в суспільному дискурсі та використовуються в політичній риториці як другорядні (супутні). Таким чином, суспільний запит молоді залишається прихованими і нереалізованим.

Тут можна зробити закиди й в сторону самої молоді, яка не створила активного та послідовного громадського інститут, який би відстоював їх інтереси та відповідав на їх соціальний запит. Показово, що сучасне студентське самоврядування в Україні слабке й, найчастіше, підконтрольне керівництву вишу. Таким чином, студентство поки що не  навчилося відстоювати права в себе вдома (мається на увазі, в своєму навчальну закладі), тому на загальнонаціональній арені з його думкою та думкою молоді рахуються мало.


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...