Зухвалі вбивства в Києві колишнього депутата від Партії регіонів Олега Калашнікова та одіозного журналіста Олеся Бузини відкривають ще один фронт протистояння проти української держави – у площині політичного терору. Для українського суспільства вбивства політиків та журналістів, як би це цинічно не звучало, не є чимось новим.
Справді, згадаймо вбивства політиків та журналістів у 90-х, 2000-х роках. Це і замовне вбивство народного депутата та донецького бізнесмена Євгена Щербаня в 1996 році, вбивство в 1995 році на стадіоні в Донецьку бізнес-партнера Ріната Ахметова – Ахатя Брагіна, вбивство 1998 року впливового політика Вадима Гетьмана, дивні самовбивства екс-міністра транспорту та зв’язку Георгія Кирпи (в грудні 2004), екс-міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка (березень 2005-го). Також слід згадати і загадкову трагічну загибель у автокатастрофі видатного українського політика В’ячеслава Чорновола в 1999 році якраз напередодні президентських виборів. Ну і нарешті, найтрагічніша та найзагадковіша історія із вбивством журналіста Георгія Гонгадзе у 2000 році. Виконавців замовних вбивств, як правило, слідство знаходило, а ось замовників – жодного разу.
Після Революції Гідності Україною прокотилася чергова низка гучних вбивств та несподіваних самовбивств. Почалося все у березні 2014 року, коли під час затримання в результаті перестрілки за неоднозначних обставин загинув один з активістів «Правого сектору» Олександр Музичко (Сашко Білий). Наприкінці серпня 2014-го року у власному будинку під Києвом було знайдено мертвою колишню голову Фонду держмайна Валентину Семенюк-Самсоненко, яка нібито теж покінчила життя самогубством. Надалі, при загадкових обставинах сталося кілька самогубств членів Партії регіонів, зокрема колишнього депутата від фракції ПР Михайла Чечетова, а також колишнього глави Запорізької обласної державної адміністрації Олександра Пеклушенка.
Насправді, між вбивствами та самогубствами політиків та журналістів 1990-2000-х років та останніми подіями в Києві є суттєва відмінність, яка дає привід до сумнівів у тому, що вони є спланованими акціями політичного терору у боротьбі за владу всередині країни. Скоріше навпаки – ретельно зрежисованою тактикою для штучної ескалації внутрішньої політичної напруги в Україні. Ані пан Калашніков, ані пан Бузина не були тими впливовими політиками та громадськими діячами, які несли суттєву загрозу нинішній владі. Вони не володіли жодними бізнес-активами, не були лідерами громадської думки. Вочевидь, їхні вбивства є вигідними передусім стороні, зацікавленій у дестабілізації політичної ситуації в країні. Ця сторона поки що лише одна – політичний режим президента РФ Володимира Путіна. Для інформаційної пропаганди Кремля останнім часом не вистачало соковитих сценаріїв злодіянь «кривавої хунти» в Києві. Підтвердженням цього може слугувати той факт, що вже через кілька годин після вбивства пана Бузини в Києві, російські журналісти під час вчорашньої прес-конференції, присвяченій «річному звіту» Володимира Путіна, вмить задали йому запитання стосовно загибелі журналіста. Відповідь також не забарилася: «Це не перше політичне вбивство в Україні. Ірина Хакамада питає про Бориса Нємцова. Його вбивці арештовані. Чому такого не відбувається в Україні? В Україні, яка прагне в Європу, цього немає. Де вбивці? Їх немає. Але цього не помічають в Європі та Америці». Російські інформагентства із новою хвилею завзяття розпочали кампанію під умовною назвою «в Києві почали фізично знищувати інакомислячих».
Вже сьогодні політолог Володимир Фесенко на своїй сторінці в Facebook розповів читачам про дивний лист з його електронної скриньки, в якому нікому невідома організація «Українська повстанська армія» (УПА) бере на себе відповідальність за вбивство «антиукраїнської наволочі: Чечетова, Пеклушенко, Мельника, Калашнікова, Бузини». «Ми розгортаємо безжальну повстанську боротьбу проти антиукраїнського режиму зрадників і московських холуїв і з цього часу будемо розмовляти з ними тільки мовою зброї аж до їх повного винищення», – цитує текст листа пан Фесенко. По-перше, саме бажання народних месників назвати себе на честь української визвольної армії часі Другої світової війни (якою була Українська Повстанська Армія, створена у 1941-42 рр.) – є більш ніж дивним і наштовхує на думки із приводу «зручного» використання назви «УПА» із певною дискредитацією. По-друге, цілком передбачувано, що сама абревіатура загадкових месників – «УПА» – буде використана із пропагандистською метою російськими ЗМІ саме в переддень святкування Дня Перемоги 9 травня. Історію України в Росії не вчать та спотворюють, тому реінкарнація старої казки про «карателів з УПА» для російського глядача стане більш ніж наочним поясненням усього того «безладу», який відбувається в Україні. Як наслідок продовження істерії, колишні члени Партії регіонів також публічно заявили про побоювання за свої життя. Зокрема, про погрози на свою адресу повідомила екс-депутат Партії регіонів Олена Бондаренко, а згодом – про лист з погрозами від «УПА» розповіли в прес-службі політичної партії Опозиційний блок».
Спланованість жахливого калейдоскопу вбивств підтверджується і реакцією колишніх «регіоналів» в екзилі. Зокрема, екс-прем’єр Микола Азаров, який наразі перебуває в Росії, на своїй сторінці в Facebook прогнозовано назвав вбивство свого соратника пана Калашникова політичним замовленням чинної влади. Звертаючись до лідерів країн Заходу, він зокрема зазначив: «Завдяки вашій підтримці в Україні відбуваються політичні вбивства, здійснюється терор проти політичних опонентів, та й усього народу. Які ще повинні зробити злочини нацисти, які дорвалися до влади, щоб ви, нарешті, зрозуміли і усвідомили свою відповідальність за те, що відбувається зараз в Україні?».
Поки що реакція правоохоронних органів України більш ніж стримана. В МВС обіцяють розслідувати обидва вбивства і не розглядають політичну і громадську діяльність загиблих як основну версію вчинених на них замахів. Це й не дивно: головне завдання слідчих нині – зловити виконавців та виявити замовників, а також знизити градус можливої політичної напруги в суспільстві. «Зухвале вбивство Олеся Бузини в Києві розслідується з усією ретельністю найкращими фахівцями карного розшуку. Компетентно та із залученням усього можливого потенціалу, що є у міліції та інших силових структур. МВС обов'язково відкрито представить результати розслідування, яке, розраховуємо, буде ефективним. Те саме стосується і розслідування у справі про вбивство Олега Калашнікова», – написав очільник МВС Арсен Аваков у своєму Facebook.
Втім, як свідчить реакція українського сегменту соціальних мереж, поки що хвиля обурення російських ЗМІ та колишніх «регіоналів» та їхніх агентів в Мережі гучними вбивствами в столиці – не надто провокує користувачів до нових акцій протестів чи будь-яких деструктивних дій стосовно представників нинішньої української влади.
На жаль, останні події в Києві свідчать про те, що зусиль контррозвідки, СБУ та МВС щодо нейтралізації терористично-диверсійних методів роботи російської агентури та спецслужб на теренах України – явно не достатньо. Тому, скоріше за все, дестабілізація ситуації в середині країни продовжиться. Несподівані самогубства та зухвалі вбивства можуть чергуватися із зникненням людей, черговими провокаціями, які будуть спрямовані на те, аби постраждала якомога більша кількість мирних громадян. Все це створює зручний ґрунт для чергових заяв керівництва РФ з приводу захисту російськомовного населення» від терору «київської хунти», а значить – можливості і приводів для проведення повномасштабної військової операції на території України.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»