В цейтноті місцевих виборів-2015

Наприкінці минулого тижня Президент Петро Порошенко поклав край чуткам про можливе перенесення місцевих виборів в Україні: як того вимагає ст. 141 Конституції, вони відбудуться 25 жовтня 2015 року. «Про жодне перенесення не йде мова, нехай не чекають. Так само, як я вчинив з парламентськими виборами, буде і з місцевими виборами, оскільки єдиним носієм влади в державі є український народ і український громадянин», – заявив пан Порошенко.

Щоправда, є два суттєвих нюанси: по-перше, місцеві вибори мали б відбутися за новим виборчим законом, проекту якого досі немає у Верховній Раді. По-друге, за задумом президентської команди, сам процес децентралізації, який передбачає передачу більшої частини повноважень територіальним громадам, відбудеться вже після самих місцевих виборів.

За півроку до місцевих виборів досі немає й чіткого плану із самого процесу децентралізації. Знову ж таки – усе робитиметься похапцем, шляхом розробки змін до Конституції. Відступати немає куди: і децентралізація, і проведення місцевих виборів – є в переліку пріоритетних вимог Революції Гідності. Єдина можлива перепона на шляху до проведення місцевих виборів за розкладом – загроза повномасштабної війни з Росією.

А поки що партії нинішньої влади – «Блок Петра Порошенка» та «Народний фронт» – намагаються вирішити два головних завдання: провести місцеві вибори так, аби потім вони не стали плацдармом для реваншу колишніх «регіоналів» та проросійських сил у регіонах, а також показати максимально успішний результат із найменшими електоральними втратами для себе. Виконання цих двох завдань потребуватиме значних іміджевих, ресурсних та організаційних зусиль: свідченням цього є останні дані декількох соціологічних компаній із приводу електоральних вподобань українців.

Так, за даними проведених у березні одразу 3-х досліджень Київським міжнародним інститутом соціології, Центром Разумкова і Research & Branding Group, найвищий рейтинг зберігає за собою «Блок Петра Порошенка». Натомість «Народний фронт», за даними усіх соціологічних опитувань, не долає навіть 5% виборчого бар’єра. На цьому тлі цікавим виглядає посилення підтримки з боку українців політичної партії «Самопоміч» та збільшення кількості прихильників «Опозиційного блоку» – з особливим акцентом у південних та східних регіонах країни. Ще один цікавий нюанс – поступово зростає електоральна прихильність «Батьківщини», яка вже впевнено може претендувати на 7% голосів виборців під час наступної виборчої кампанії.

При цьому, на Банковій та в Кабміні розуміють: після посилення своїх позицій на місцевих виборах, «Опозиційний блок» почне розхитувати ситуацію в бік проведення позачергових парламентських. Окрім того, процес децентралізації повинен значно посилити вплив місцевих політичних еліт в управлінні регіонами, що в подальшому може негативно позначитися на рейтингах нинішньої влади. Адже озброєний більшістю в місцевих радах та реальними повноваженнями «Опозиційний блок» зможе реально впливати на політику окремих регіонів, не особливо переймаючись думкою центральної влади. Цього найбільше наразі бояться в Адміністрації Президента. Саме тому з вуст Президента не випадково пролунала фраза з приводу проведення реформи з децентралізації вже після місцевих виборів. Вочевидь, як завжди виходитимуть з політичної ситуації: можливо, даний процес взагалі «заморозять» на невизначений час. Для цього використовуватимуть усі можливі механізми затягування розгляду даної реформи через Конституційну комісію.

Зважаючи на репутаційні втрати, народні депутати від «БПП» та «НФ» спільно із Адміністрацією Президента активно вигадують спосіб найоптимальніших змін до виборчого законодавства щодо місцевих виборів-2015. Скоріше за все, зміни будуть внесені до кінця червня, аби ЦВК, ОВК та дільничні виборчі комісії встигли їх вивчити та підготувати виборчий процес. Найвірогідніше, зміна виборчого законодавства щодо місцевих виборів може стосуватися 3 компонентів:

1. Перехід до мажоритарної системи виборів. Не зважаючи на те, що мажоритарний компонент, скоріше за все, залишиться в виборчій системі на цих місцевих виборах, стовідсотковий перехід до цієї системи навряд чи відбудеться. Хоча мажоритарка вигідна саме для представників влади можливістю застосувати адмінресурс, така система навряд чи буде поширена вище рівня районних рад. Також мажоритарна система виборів, у разі її поширення на рівень міст та областей, може стати у нагоді тим же проросійськи налаштованим політичним силам.

2. Пропорційна система із відкритими списками. У цієї системи переваг більше, однак є дві ускладнюючі обставини. По-перше, рейтинги провладних сил сильно впали, а сама суть «відкритих списків» передбачатиме втрату контролю та впливу партійних бонз над формуванням виборчих списків. Такий крок також означатиме і зменшення корупційної складової та диктату «грошових мішків», до якого так звикли в виборчих штабах політичних сил. По-друге, технологічно провести вибори за пропорційної системи із відкритими списками буде досить важко – на заваді стане низька освіченість українського виборця. Тільки уявіть, скільки бюлетенів може бути зіпсовано українцями, які не надто розберуться в більш складному процесі обрання своїх депутатів. За підрахунками експертів, цілком можливо, що частка зіпсованих бюлетенів може складати близько 40%, а це безумовно стане чудовою передумовою для спритних ділків із фальсифікацій результатів.

3. Змішана система із преференційною пропорційною частиною. Впровадження такої системи фактично перетворить мажоритарну складову на рейтингову систему преференцій для пропорційної частини. Це те, чого так прагнуть на Банковій: знизити роль мажоритарки і водночас, бодай частково, дозволити виборцю брати участь у формуванні списку обраної партії в своєму регіоні. Таким чином, спочатку виборець в одному бюлетені обирає партію, а в іншому – мажоритарника. Прив’язка двох результатів відбувається під час підрахунку голосів: спочатку за основу береться результат партії, від якого визначатиметься кількість місць в тій чи іншій місцевій раді. А вже персональний склад рад формуватиметься на основі результатів «мажоритарної» складової: на цьому етапі партія, яка потрапила до місцевої ради, складає власний рейтинг серед своїх кандидатів-мажоритарників. Така система знизить роль партійного керівництва на етапі формування виборчих списків, продемонструє реально найактивніших кандидатів-мажоритарників на окрузі, і в той же час – знизить можливість псування бюлетенів і можливості фальсифікацій, адже вибори по суті відбуватимуться за тим же сценарієм, як і зараз. Тобто, технологічно виборцю таку систему сприйняти буде легше. Єдиний суттєвий мінус – така система не передбачатиме участі так званих депутатів-самовисуванців.

Ще одна суттєва зміна, яка стосуватиметься і місцевих виборів, і самого процесу децентралізації – суттєве зменшення депутатського корпусу на регіональному рівні. Механізм вже запущено: ще в грудні 2014 року в парламенті групою народних депутатів від коаліції зареєстрований законопроект №1150-1, який передбачає зменшення загальної кількості депутатів місцевих рад з 240 тисяч до близько 80 тисяч осіб. Зокрема, у разі прийняття документу, кількісний склад рад, що обиратимуться на чергових місцевих виборах, становитиме: для сільських рад – 6 депутатів; для селищних рад – 8 депутатів; для міських рад – від 14 до 50 депутатів (залежно від населення міста); для районних у місті рад – 15 депутатів. Даний законопроект – ще один запобіжник нинішньої влади у процесі впливу на депутатський корпус місцевих рад. Окрім того, що зменшення кількості депутатів громадяни сприйматимуть як позитивний крок, коаліціанти розраховують таким чином зберегти арифметичну перевагу у складі нових місцевих рад після виборів-2015.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».