За 2014 рік Україна виконала лише сім рішень ЄСПЛ

Держава неповно забезпечує право громадян на «справедливий суд», оскільки часто судові рішення залишаються без виконання. Коли особа звертається до суду, вона розраховує на захист свого права – це випливає із суті та цілей правосуддя. Рішення, яке набрало законної сили, повинно виконуватись усіма, кого воно стосується. Насправді ж ситуація із виконанням рішень в Україні катастрофічна.

Щодня суди ухвалюють сотні рішень. І позивач часто вважає – якщо суд рішення приймає, він і повинен гарантувати його обов’язковість. Стикнувшись із проблемою невиконання, нерідко громадяни змушені знову і знову звертатися до суду, іноді навіть з новими позовами про зобов’язання виконати раніше прийняте рішення. Тотальне невдоволення громадян ефективністю судочинства та зневіру у правосудд

Невиконання судових рішень у цивілізованій європейській державі – це нонсенс.

За різними даними в Україні належним чином не виконується до 95% рішень Європейського суду з прав людини. На ІІІ Міжнародному судово-правовому форумі голова Верховного суду України озвучив вражаючу цифру – рівень виконання рішень національних судів становить лише 6-8%. З усіх справ, які Європейський суд з прав людини надіслав уряду на комунікацію, 60% складають заяви, в яких заявники скаржаться на невиконання рішень національних судів. Про яку ефективність судової влади за таких умов можна говорити? Не дивно, що громадяни зневірені у можливості захистити себе, підбурювані політичною пропагандою, вважають саме судову владу відповідальною за такий стан речей. І хоча можливості судового контролю вкрай обмежені, для громадян не надто важливо, як і хто буде контролювати виконання рішення суду. Їх цікавить кінцевий результат – захист порушеного права. А відсутність позитивного ефекту після звернення до суду в очах суспільства свідчить саме про неналежну роботу судів. На фоні цього питання беззаперечного виконання судових рішень, як критерію ефективності правосуддя, звучить вкрай рідко.

Але трагічність описаної ситуації полягає ще й в іншому. Держава, як універсальний інститут, ухвалюючи закони і беручи на себе відповідальність за їх виконання, не лише відверто ігнорує взяті на себе зобов’язання, змушуючи тисячі осіб звертатися до суду за захистом порушених прав. Досить часто відмова від виконання судового рішення не спричиняє жодних негативних наслідків. І замість того, щоб змінювати відповідні механізми, в Україні сьогодні все більше публічно нівелюється сама сутність правосуддя, авторитет верховенства закону і права, породжуючи зневіру десятків тисяч своїх громадян у справедливості судової влади. І поки увага громадськості прикута до судової реформи, в Україні не було ініційовано відкритого і гласного процесу притягнення до відповідальності тих осіб, які законні рішення не виконують. То коли ж невиконання судових рішень стало нормою?

Відповідно до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, держави-учасниці зобов'язуються виконувати остаточні рішення суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами. Крім того, рішення Європейського суду тягнуть за собою зобов'язання держав-учасниць прийняття дієвих заходів для запобігання нових подібних порушень. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що держава повинна мати відповідний, адекватний та достатній правовий арсенал для забезпечення позитивних зобов’язань, які вона взяла на себе відповідно до Конвенції. Але вітчизняна реальність говорить сама за себе. Станом на початок цього року Україна посіла четверте місце серед 47 країн-членів Ради Європи за станом невиконання рішень Європейського суду з прав людини. З понад тисячі невиконаних рішень переважна більшість вимагає від України саме внесення змін до законодавства та усунення системних порушень прав людини. За 2014 рік державою було остаточно виконано лише сім (!!!) рішень ЄСПЛ.

Сьогодні в Україні залишаються невиконаними і сотні тисяч рішень вітчизняних судів. Переважну їх більшість складають постанови адміністративних судів у спорах громадян з приводу нарахування пенсій та соціальних виплат. І хоча був прийнятий навіть спеціальний Закон «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ситуацію в цілому це не покращило. Судове рішення – це не просто документ. За кожним рішенням стоїть доля людини, яка вірить у силу Права і Закону. Тому не варто забувати, що державні службовці, присягаючи вірно служити народові України та суворо дотримуватися Конституції та законів України, так само повинні дбати про охорону прав, свобод та інтересів громадян, вживаючи всіх заходів для забезпечення виконання судових рішень, які набрали законної сили.

Про низький рівень довіри до судової влади зараз говорять усі. Про реальні механізми її підвищення – одиниці. Судова влада прагне реформ, але таких, які б відповідали європейським стандартами. Європейський суд у справі «Олександр Волков проти України» вказав на системні порушення та недоліки у побудові судової влади, які ставлять під сумнів її незалежність. Венеціанська комісія неодноразово давала свої висновки з цього питання. Надзвичайно важливо сьогодні такі рекомендації імплементувати у національне законодавство.

Дійсно ефективна судова реформа неможлива без правової реформи і без зміни системи виконання судових рішень. На початку 2015 року Державну виконавчу службу України було ліквідовано, і зміни у цій галузі тривають. Але в цілому реформу не можна зводити лише до створення сучасної системи примусового виконання. Для забезпечення права на судовий захист на зміну політиці тотальної зневаги до суду повинна прийти беззаперечність його авторитету. Невідворотна відповідальність за невиконання судового рішення повинна стати правилом, а не винятком.

В кінцевому результаті держава повинна створити такий ефективний механізм, у якому жодна особа не залишиться сам на сам із проблемами захисту своїх прав та невиконання правосудних рішень.

Чи готові поборники «очищеного» суду вже завтра беззаперечно виконати його законне і справедливе рішення, навіть якщо воно ухвалене не на їх користь? Чи зможуть вони уникнути спокуси вкотре піддати сумніву суддівський авторитет та верховенство права? Настав час нарешті усвідомити, що показова зневага до суду, як і ігнорування судових рішень – це скринька Пандори, яка дуже скоро може обернутися проти тих, хто її відкриває.

Помічник судді Вінницького апеляційного адміністративного суду

Олена Павлюк, спеціально для «Слова і Діла»

***
Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.