Сьогодні видання «Insider» опублікувало короткий матеріал з провокаційним заголовком «12 полуграмотных депутатов», в якому дається перелік тих народних обранців, які потрапили до Верховної Ради 8-го скликання без дипломів про вищу освіту.
Серед вказаних прізвищ є політики, вчинки і життя яких стали промовистими символами в сучасній історії становлення української держави. Це Мустафа Джемілєв (фракція «Блоку Петра Порошенка»), Юрій-Богдан Шухевич (фракція «Радикальної партії»), Михайло Гаврилюк (фракція «Народного фронту»), Володимир Парасюк (фракція «Самопоміч»).
Сама ж автор матеріалу Альона Голота характеризує відсутність вищої освіти як можливу некомпетентність народних обранців у законотворчому процесі, а сам факт присутності цих депутатів у парламенті - як перехідний період і історії України. Головний аргумент полягає у тому, що чесність – ще не є ознакою професійності, а відсутність освіти може нашкодити якості майбутніх законів, за якими житиме вся держава. «З Майдану-вкерівники. Чудова, світла і піднесенаідея.Випатріот? Тодівамось сюди-натрон.Проходьте! Не затримуйтечергубажаючихкоронуватися. Адженастакбагато -тих,хто вчорабув ніким,асьогодні хочестати всім. Алежиття показало, щоцясистемадає збої.Іхороша людина- це не професія», - пише авторка скандальної колонки.
Безумовно несправедливим є те, як пані Голота не врахувала суттєвих біографічних обставин перелічених нею політиків, які не дозволили їм свого часу здобути вищу освіту. Так, Мустафа Джемілєв взагалі був виключений з ВНЗ через політичні погляди, за які згодом ще й 7 разів був засуджений. Юрія-Богдана Шухевича радянська влада переслідувала з 15-річного віку саме за його позицію та переконання його батька – легендарного командира УПА Романа Шухевича. А Єгор Соболєв через економічну скруту змушений був покинути виш на 3 курсі та своїми силами заробляти собі на життя. Авторка забуває сказати, що до того, як потрапити у сесійну залу Верховної Ради, ці люди подекуди пройшли значні життєві випробовування, а дехто з них – не тільки власним прикладом надихнув мільйони людей на боротьбу, але й, попри відсутність вищої освіти, побудував успішну кар’єру.
Щоправда, інші обставини враховувати варто. Беззаперечним є той факт, що процес законотворчості потребує спеціальної підготовки, перш за все - в юриспруденції. Крім того, необхідними є й знання і компетенція у певних професіях чи галузях. Адже аби виправити недоліки, чи покращити певні «правила гри» у житті своїх співгромадян – потрібно на власному досвіді випробувати ту чи іншу модель взаємовідносин всередині держави.
Взагалі проблема відсутності вищої освіти і спеціальних знань у законотворців потребує більш широкого розгляду у контексті загальної низької політичної культури. Адже дана проблема існувала і в попередніх скликаннях парламенту, до складу яких потрапляли охоронці, коханки, водії, «свита» відомих політиків, які формували списки політичних партій, які йшли на вибори. Наявність диплому про вищу освіту зовсім не означала високу ступінь компетентності цих осіб у питаннях законотворчості, проте викликала в суспільстві радше злобу, аніж осуд. Після подій Революції Гідності українці бажають бачити в парламенті перш за все чесних політиків, демонструючи цим прагнення до відновлення довіри до самої Верховної Ради і парламентаризму.
Знищені, або суттєво пошкоджені всеохоплюючою корупцією державні інститути потребують відновлення не тільки за рахунок фахових знань, але й відчувають потребу у новому ставленні українців. Український парламентаризм, як і українські суди, правоохоронні органи, банківська система – потребують відновлення довіри суспільства.
В продовження даної теми, набагато цікавішим було б дослідити «законотворчі успіхи» тих парламентарів, які мають по 2 або й більше дипломів і ставали народними обранцями кількох скликань Верховної Ради. Можливо, це їм потрібно ще повчитись у «напівграмотних» депутатів нинішнього, постреволюційного парламенту?
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло».
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»