Мораторій Кубіва на валютні кредити – рятівна соломинка для Нацбанку?

Наприкінці грудня минулого року народний депутат та екс-голова Національного банку Степан Кубів розповів журналістам, що збирається подати на розгляд парламенту дві ініціативи, направлені на врегулювання питання валютних позик. Перша з них стосувалась гарантування вкладів фізичних осіб, друга – мораторію на валютні кредити для продовження законодавчого врегулювання ситуації.

Втім, незважаючи на те, що строк виконання останньої сплив ще на початку лютого, станом на кінець березня нардеп так і не зареєстрував жодного проекту закону щодо накладення мораторію на видачу валютних кредитів. «Слово і Діло» вирішило розібратися в питанні та з'ясувати, чому добрі наміри народного депутата досі не втілені в життя.

Цікаво, що сам Кубів уже застосовував цей інструмент, коли був біля керма Національного банку: 6-місячна заборона на видачу банками валютних кредитів фізичним та юридичним особам, введена постановою фінансового регулятора, діяла з березня 2014 року. Валерія Гонтарєва, що прийшла йому на зміну, скасовувати цю заборону не квапилась – мораторій на видачу кредитів в іноземній валюті було знято лише на початку вересня.

Закріплення заборони на видачу кредитів в іноземній валюті на законодавчому рівні експерти оцінюють в цілому позитивно. Але тільки у тому випадку, якщо така заборона стосуватиметьмя не всіх, а лише тих фізичних осіб, що не мають доходу в валюті. «Інше питання – щоб це не торкнулось експортерів, які потребують валютних кредитів, і в них є валютна виручка», – розповів в коментарі «Слову і Ділу» виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко.

«Вся історія з валютними кредитами почалася задовго до повідомлення Кубіва. Все почалося з 2008-2009 років, які показали, що найбільш нестійкою частиною банківського сектору та банківської системи загалом є саме та частина банківської системи, яка активно кредитувала українців в іноземній валюті. При цьому, доходи ціє ж групи, що отримувала кредит, були в національній валюті. Саме через це різко погіршилась якість банківського портфелю», – констатує Устенко.

За словами експерта, в 2009 році обсяг несплачених кредитів в іноземній валюті становив 42%, чим і пояснюється відповідне рішення Нацбанку. Сьогодні ситуація ще гірша: за даними Forbes, станом на 1 січня 2015 року обсяг боргів фізичних осіб за споживчими кредитами сягнув 59,9 млрд грн, з яких більш як третина перебувають у банках, що визнані неплатоспроможними. Це у свою чергу призвело до того, що обсяг заборгованості фінансових установ по рефінансуванню перед Нацбанком склав уже 108,95 млрд грн.

«Але одна справа – виробляти щось в Україні та мати можливість продати й отримувати валютну виручку, а потім нею ж і розрахуватись. І зовсім інша – взяти валютний кредит, але піддавати себе ризику, оскільки немає валютного прибутку та виручки, щоб вирішити ситуацію з банком. Таким чином створюються ризики і для банку, і для самих вкладників», – розповідає Устенко.

«Припустимо, що підприємству потрібно купити обладнання, яке відправляється з-за кордону. Набагато вигідніше взяти кредит у валюті та погашати його також у валюті. Виходить, що для частини валютних агентів валютні кредити важливіші за гривневі», – пояснює суть проблеми аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Олександр Жолудь.

Аналітики припускають, що мораторій доцільний з погляду зняття додаткового навантаження з державних фінансових установ: з одного боку, Нацбанк не повинен покривати валютні ризики комерційних банків, з іншого – зобов'язаний підтримувати фінансову систему у збалансованому стані.

То що ж завадило Степану Кубіву, як представнику народу, який до того ж «пропіарився» на даній ініціативі, зареєструвати законопроект? Очевидно, причин, в тому числі поважних, може бути багато. Наприклад, занадто сильне лобі опонентів. Ми поставили це питання помічникам народного депутата, але коментувати тему вони відмовилися. Єдине, що повідомили – робота над ініціативою триває. «Слово і Діло» бере питання на контроль і продовжує стежити, чи виконає Кубів свою обіцянку і скільки часу йому на це знадобиться.

Аліна Костюченко, Марина Шевченко, спеціально для «Слово і Діло»

***
Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.