Як перемогла Євромайданівська «сотня популістів»? Погляд через один рік

Сьогоднішня ситуація під Дебальцевим в значно трагічніших та більших масштабах нагадує минулорічні події в центрі Києва. Саме 18 лютого 2014 року протестувальники на чолі із Штабом національного спротиву революційного Майдану розпочали піший «мирний марш протесту» до будівлі Верховної Ради, де мали розглядати питання повернення до Конституції 2004 року, яка б збалансувала парламентські і президентські повноваження. Очолили марш протесту тодішні опозиційні лідери, більшість з яких нині займають найвищі державні посади.

Той день дав початок найрадикальнішій фазі Революції Гідності, яка тривала до 22 лютого і під час якої загинуло щонайменше 86 людей, сотні й тисячі були поранені. Найгостріше протистояння було між протестувальниками, силовиками та учасниками так званого «Антимайдану» в центрі Києва саме 18 лютого. Було помітно, як в той день вранці, ведучи колони сотень майданівської «Самооборони», тодішній комендант наметового містечка Андрій Парубій помітно нервував. В середовищі опозиційних лідерів ніхто й не приховував, що ситуація так чи інакше стане неконтрольованою.

Особливо цинічними в дні ескалації конфлікту виглядали обіцянки тодішніх опозиційних лідерів з приводу того, що вони зможуть мирними заходами врегулювати ситуацію, знайти компроміс. Фактично, лідерів тодішньої опозиції – Арсенія Яценюка, Віталія Кличка та Олега Тягнибока – революційний Майдан освистав після того, як вони під час траурної поховальної процесії розстріляних протестувальників на вул. Інститутській розповідали про черговий етап «пошуку компромісу» із тодішнім президентом Віктором Януковичем.

Згадаймо тільки деякі з них. Наприклад, тоді ще лідер партії «Батьківщина» Арсеній Яценюк ще у грудні 2013 року заявив, що опозиція не вестиме переговорів із владою до виконання нею 3 вимог: відставки уряду, арешту співробітників «Беркуту», що брали участь в побитті мітингувальників, а також звільнення арештованих активістів. Цю обіцянку нинішній прем’єр-камікадзе так і не виконав, методично відвідуючи усі переговори із представниками тодішньої влади навіть після розстрілів протестувальників 20 лютого. Так само не була виконана обіцянка щодо переговорного процесу з приводу виведення усіх спец призначенців з центру Києва та інших міст для продовження мирного діалогу із владою, а також не були гарантовані вимоги щодо незастосування репресій до учасників демонстрацій. Не отримавши позитивних результатів від переговорного процесу, лідери опозиції обіцяли разом із протестувальниками «йти до кінця». «Якщо куля в лоб – то куля в лоб», – запевняв протестувальників 22 січня зі сцени на Майдані Незалежності пан Яценюк.

Маємо цікаву тенденцію: невиконання своїх обіцянок під час революційних подій на Майдані можна було пояснити неймовірно складною ситуацією із координацією протестного руху, шаленим тиском тодішньої влади. Проте, що ж трапилося далі?

Найболючіше питання, яке турбує мало не кожного українця в переддень річниці вирішальних подій на Майдані – чому досі не покарані виконавці та замовники розстрілів протестувальників на вулиці Інститутській?

За останній рік, українці так і не отримали відповіді на це запитання. Натомість ми спостерігали, як тричі змінювалися очільники ГПУ, як після парламентських виборів політичні гравці торгувалися за принципове питання збереження на посаді керівника МВС Арсена Авакова. Також викликає не менше здивування раптова відставка з посади секретаря Ради Нацбезпеки найактивнішого і, здавалося, найчеснішого з-поміж усіх комендантів тодішнього Майдану Андрія Парубія.

Що отримали натомість? Знову купу невиконаний обіцянок, які ніяких емоцій, окрім подиву та злості не викликають. Жоден із представників силових відомств за цілий рік так і не розпочав реальних кроків щодо розслідування подій 18-22 лютого 2014 року. Заяви нових ключових силовиків носили виключно популістський характер, вочевидь – без чіткого плану дій щодо реалізації цих намірів у життя. Так, спочатку перший віце-прем’єр-міністр, а потім генпрокурор Віталій Ярема обіцяв будь-що провести неупереджене розслідування масових вбивств під час Євромайдану. 30 вересня 2014 року він заявив про арешт трьох співробітників спецпідрозділу «Беркут», які причетні до масових вбивств на вулиці Інститутській, проте жоден з них так і визнав своєї провини, а один із обвинувачених – командир «Беркуту» Дмитро Садовникзрештою втік з-під домашнього арешту. Поки що єдиний здобуток Віталія Яреми – організація виплат грошової допомоги родинам загиблих на Майдані Незалежності у Києві. Зрештою, довіри пан Ярема так і не виправдав, а його головування на посаді Генпрокурора закінчилися відставкою саме в переддень вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні. Новий генпрокурор Віктор Шокін знову запевнив українців, що злочини проти Майдану будуть розслідувані в повному обсязі та направлені до суду. Поки що пан Шокін лише другий тиждень займає свою посаду, тож які дії стоятимуть за його словами – покаже час.

Зрештою, попіарився на загиблих і нинішній Президент Петро Порошенко. Так, напередодні президентських виборів у травні 2014 року, пан Порошенко пообіцяв ініціювати створення міжнародної слідчої комісії з розслідування вбивств демонстрантів на Майдані. Втім, поки що дана обіцянка так і залишилася передвиборчою локшиною на вуха довірливим виборцям.

Не менш гучними були низка заяв очільника СБУ Валентина Наливайченка. Ще 16 травня 2014 року він пообіцяв, що екс-президент України Віктор Янукович прибуде на допит до Генпрокуратури. Більше того, пізніше, у тому ж травні 2014 року в ефірі одного із телеканалів він публічно пообіцяв заарештувати і судити пана Януковича. Проте Інтерпол тільки 15 січня цього року оголосив про розшук біглого екс-президента. 11 місяців, аби досягти цього – ось справжній показник ефективної діяльності СБУ.

Не менше питань та критики викликає діяльність міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Так, «фейсбуковий» міністр одним із перших серед опозиційних діячів обіцяв покарати осіб, винних в побитті демонстрантів 30 листопада 2013 року на Майдані Незалежності. Проте обіцянки так і не дотримав – винні досі не покарані.

Зрештою, нова влада увесь час зводить нанівець закиди суспільства з приводу нерозкритих злочинів часів Євромайдану, посилаючись на війну. Гадаю, цього разу критика в бік влади з приводу відсутності результатів розслідувань розстрілів на Майдані захлинеться в переживання трагедії під Дебальцевим. Одне зрозуміти важко: чому тоді увесь рік представники діючої влади не оминали нагоди попіаритися на смертях протестувальників, роблячи гучні заяви? Це може свідчити або про їхній непрофесіоналізм, або про цілковиту відсутність розуміння того, що громадяни не будуть довго терпіти знущань та брехні за невиконані обіцянки. Тим паче, що на відміну від політиків, більшість активістів продовжують нести ідеали революції у власних думках та діях.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»

***
Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.