ТСОУ: сприяння обороні чи рудимент забутого часу?

Зовсім нещодавно до штабу із проведення Всеукраїнської військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»), організованого Міністерством освіти та науки, увійшли представники багатьох організацій та відомств, причетних до справи військово-патріотичного виховання учнівської молоді. Членом вище згаданого штабу став і представник Товариства сприяння оборони України (ТСОУ) – організації, яка має чи не найбільші можливості для організації та налагодження військово-патріотичної роботи у молодіжному середовищі України.

Вже навіть поверхове знайомство із можливостями ТСОУ говорить саме про це, бо ж наразі членами ТСОУ є понад 2 мільйони громадян України. У кожній області, а далі у районах та містах, є осередки ТСОУ, а сама організація для виконання своїх статутних завдань має сотні , а то й тисячі автошкіл, спортивно-технічних клубів, тирів, баз та автодромів, десятки навчальних закладів, де слухачі, курсанти та учні здобувають знання із військово-технічних спеціальностей. Та й основне завдання ТСОУ, яке успадкувало здобутки радянського ДТСААФ (Добровільне товариство сприяння армії авіації і флоту, рос. ДОСААФ), полягає якраз у тому, аби готувати призовну молодь до служби у рядах Збройних сил.

Знову ж таки, виходячи із того, що упродовж двох останніх десятиліть заклади ТСОУ щороку готували більше 200 тисяч фахівців із 35 спеціальностей (інформація взята із сайту ТСОУ), сьогодні мільйони українців володіють важливими військово-технічними спеціальностями. Такий показник, у свою чергу, може засвідчувати високий рівень підготовки населення України до служби у рядах Збройних сил, а саме ТСОУ видається наразі щонайменше головним помічником військового відомства держави у справі зміцнення її обороноздатності. В останньому віснику ТСО від 29 грудня 2014 року, зокрема, зазначається досить суттєва матеріальна база, яка мала б стати серйозним підґрунтям для побудови обороноздатності України. Це 528 професійно-технічних і 8 вищих навчальних закладів (коледжів і технікумів), які щорічно готують близько 227 тисяч фахівців за 35 робітничими професіями, у тому числі понад 205 тисяч водіїв автомобілів різних категорій, тобто 39% від загальної кількості усіх водіїв, що готуються загалом в Україні. На обліку в комітетах та організаціях Товариства знаходяться: 418 спортивно-технічних клубів, 86 центрів спортивно-технічного профілю, 11 дитячо-юнацьких спортивно-технічних шкіл. ТСО України має близько 300 автодромів і мототрас, 99 колективних радіостанцій, 77 смуг перешкод, 12 майданчиків для службового собаківництва, 10 полів для мотоболу, 14 кордодромів, 5 картингових трас - дві з них міжнародного рівня, 8 водних станцій, палац підводного спорту і шосейно-кільцеву трасу «Чайка» та 11 спортивних аеродромів, більше сотні тирів і стрілецьких клубів для підготовки снайперів.

І справді, можливості структур та організацій ТСОУ видаються грандіозними і такими, які здатні стати могутнім джерелом підготовки громадян до справи захисту Вітчизни. Адже хто краще в Україні має такі можливості, якими й досі володіють школи та клуби Товариства сприяння оборони України? Правильно  ніхто! Саме вони могли б спорядити до війська десятки батальйонів вправних стрільців, розвідників, зв’язківців, кінологів і водіїв, яких сьогодні нагально потребує Українська армія. Не секрет, що парк техніки ТСОУ також достатньо потужний аби взяти на себе чималу частку вантажів, які доставляються на Донбас виключно силами волонтерів. Загалом, потенціал мережі ТСОУ мав би стати важливим чинником зміцнення обороноздатності нашої країни в умовах давно розпочатої війни. Навіть історичні паралелі, або екскурси у минуле Осоавіахіму чи ДТСААФ, які фактично були попередниками ТСОУ, переконують у тому, що якраз у періоди виникнення загрози війни, структури та організації вище згаданих масових громадських утворень відігравали важливу функцію підготовки населення до відсічі ворогам. Нинішнє ТСОУ очевидними чи особливими успіхами на «фронті оборони» країни похвалитися не може. Чи то попереднє керівництво Міноборони держави зовсім не звертало уваги на важливу і потенційно спроможну громадську організацію, чи то керівництво країною й до сьогодні зовсім не бачить її мілітарних можливостей? Хтозна, однак лише суто формальної участі у проведенні Всеукраїнської військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура») для такої організації, як ТСОУ, вочевидь замало, хоча цілком очевидно, що виховувати патріотів-захисників в Україні варто змалечку. В керівництві ТСОУ зазначають, що ще у 2009 році Міноборони відмовилось від їхніх послуг, припинивши співпрацю із підготовки молодих людей до військової служби.

Слід зазначити, що ТСОУ частково отримував фінансування і за рахунок Державного бюджету. Крім того, ТСОУ користується цілою низкою пільг від держави, на кшталт звільнення від земельного податку за оренду земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти товариства. Будівлі або приміщення, які є на балансі ТСОУ – часто здаються в оренду. Самі ж учасники спортивних змагань та усіляких навчань до недавнього часу стверджували, що усі заходи ТСОУ частково, або й повністю оплачуються з їхніх кишень – тобто, мова йде про комерціалізацію об’єктів із метою отримання фінансової вигоди. Втім, оцінити потенціал ТСОУ і ступінь залучення коштів від держави важко, адже фінансування може здійснюється за багатьма напрямками, як за участі Міносвіти, Міністерства молоді і спорту, Міноборони.

Але головним завданням ТСОУ, як не крути, залишається все ж таки підготовка призовників із військово-технічних спеціальностей, а також посилення роботи із більшістю населення України у напрямі його готовності до життя в умовах надзвичайного чи воєнного стану. А для цього потрібно чи то реанімувати, чи, відроджувати роботу тих тирів, спортивно-стрілецьких клубів, шкіл радіозв’язку і особливо – автомобільних шкіл, якими колись славилося ДТСААФ і які, з певних причин, «загубилися» за часів незалежності України. Адже лише у найближчому до столиці обласному центрі Житомирі ще років з п’ятнадцять тому можна було легко знайти стрілецький тир для того, щоб опанувати ази стрілецької справи. У тому ж таки Житомирі ще на початку 90-х років минулого століття справно працювала радіошкола, вихованці якої здобували видатних перемог не лише на теренах України, але й за її межами. Був у Житомирі і кінологічний клуб, а спортивне орієнтування входило до числа найпрестижніших видів спорту. Нині про колишні стрілецькі тири у Житомирі згадують із ностальгією, а про спортивно-стрілецький клуб, який упродовж років виховував покоління справжніх снайперів, вже й згадки не залишилось. Якщо згадувати про інші здобутки та про колишній потенціал житомирського ТСОУ, то не можна обминути дорогоцінний досвід Радомишльської школи ТСОУ, де, окрім звичайних хлопчаків, які готувалися до служби у війську, також мали змогу навчатися і отримати посвідчення водія інваліди. Сьогодні, коли кількість поранених воїнів української армії вимірюється тисячами, досвід Радомишльської школи міг би знадобитися не одному скаліченому війною солдатові.

Слід зазначити, що в Росії вплив та розвиток ДТСААФ (ДОСААФ) – навпаки відроджується. У 2010 році був відновлений державний статус, а держфінансування за останні роки значно збільшено. Матеріальна база російського ДТСААФ – вражає своєю масштабністю.

Отже, досвід української ТСОУ потребує ретельної реанімації, а сама організація мусить відроджуватися на новій основі. Інформація про те, що у новообраному парламенті під час укладання коаліційної угоди у листопаді-грудні 2014 року виринало питання про ліквідацію ТСОУ, мала б бути важливим сигналом для активу найбільшого в Україні об’єднання громадян. Дивно виходить, але в Україні вже скоро рік, як палахкотить полум’я збройного конфлікту континентального масштабу, а ТСОУ, як наймасовіша громадська організація військово-патріотичного напряму, не спромоглася навіть провести ґрунтовну ревізію своїх відділень та осередків. Виходить так, що керівництво ТСОУ, звикнувши працювати за лекалами радянських часів, чи то чекає на запровадження військового стану, чи, можливо, очікує на заклики влади, або на інші «імпульси», які пожвавили б роботу усіх без винятку осередків товариства?

А поки тривають розмірковування та очікування, армії допомагають добровольці-патріоти та волонтерський загал, який виявився куди мобільнішим, аніж усі разом взяті структури ТСОУ із багатотисячним парком техніки та таким же численним штатом працівників. Цікавою видається й позиція нинішньої влади, яка начебто «забула» про могутній резерв у підготовці населення України, яким ще донедавна здавалося ТСОУ. Втім, активізувати забутий «громадський резерв» ще й сьогодні начебто не пізно, тим паче, що колишнє уявлення про військово-патріотичну підготовку українського суспільства доведеться таки докорінно переглянути. І тут без реформ не обійтися.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»