Блоковий статус: навіщо Україні НАТО?

Український парламент схвалив історичне рішення – в першому читанні та в цілому був прийнятий закон про скасування позаблокового статусу держави. За відповідне рішення проголосувала конституційна більшість, а точніше 303 народних обранці.

Навіщо Україні скасування позаблокового статусу?

Цей документ став фундаментальним рішенням щодо остаточного відходу від пострадянської військової доктрини. Винесення на порядок денний позиції позаблоковості в 90-х та 2000-х роках, в першу чергу, задовольняло бажання керівництва Кремля і відповідало російському баченню розподілення мілітаристичних інтересів пост-біполярного світу.

Така єдність парламентарів пояснюється зміною світоглядних орієнтирів у базового електорату, оскільки кожен українець зрозумів – доцільність в подібному зовнішньополітичному позиціонуванні держави відсутня.

Тому конституційна більшість й стала тим лакмусовим папірцем, що продемонстрував бажання народних депутатів нарешті відійти від пострадянського світу. Аналогічні висновки були прописані й в пояснювальній записці до закону.

«Позаблоковий статус України, який був закріплений в ЗУ «Про основи внутрішньої та зовнішньої політики», виявився неефективним в контексті забезпечення безпеки держави від зовнішньої агресії і тиску», – зазначили автори законопроекту.

Сам документ, що докорінно змінює зовнішньополітичну орієнтацію, був поданий Президентом України Петром Порошенком 18 грудня. Хоча вже тоді ніхто не мав сумнівів – «за» проголосує мінімум половина Верховної Ради, якщо не 300 депутатів.

Які ж преференції це надасть в порівнянні з попередньою позицією нашої держави?

По-перше, відмова від позаблоковості не означає автоматичного відновлення руху в бік НАТО, тим більше не є «майже членством» в Альянсі. Зовнішньополітична робота попередніх Президентів та їх команд була схожою більше на поведінку молодої недосвідченої діви, ніж на впевнену позицію військового нейтралітету «а-ля Швейцарія».

По-друге, насправді Україна ніколи не припиняла співробітництва з НАТО, що підтверджується не лише словами вітчизняного військового командування, але й колишнім речником цієї організації Джеймсом Аппатураєм. До 2010 року рух був цілком задовільним і мало в кого виникали сумніви, що врешті-решт ми достукаємося в двері цього безпекового блоку.

Але початок правління автократа Януковича розставив все на свої місця – екс-громадяни Росії стали на чолі «Укроборонпрома», сумнівні персони зі значками ФСБ на посадах голів СБУ, а також масовий корупційний «sale» майна Міністерства оборони від міністра-втікача Лебедєва.

Вже в 2013 році всі розуміли, що рух в бік НАТО бажаний, але малоймовірний. Відмова від підписання Асоціації з ЄС лише підтвердила намір екс-президента не мати тісніші стосунки із західними партнерами.

По-третє, відповідна негативна реакція російського керівництва не має стати для нас орієнтиром щодо зміни поведінки. Західні політики вже не сприймають серйозно заяви спікерів Кремля, більше того – в хід пішло відверте кепкування.

Така реакція екс-посла США в Україні Стівена Пайфера обумовлена фразою прем’єра РФ Дмитра Медведєва, що політичне рішення Верховної Ради «фактично перетворює Україну на потенційного військового супротивника Росії».

«Обидва ці рішення (відмова від позаблоковості та вступ до НАТО – авт.)матимуть вкрай негативні наслідки. І нашій країні доведеться на них реагувати», – додав Медведєв.

Що означатиме співпраця з НАТО?

Як було дуже досить вдало зазначено вітчизняними журналістами, відмова від позаблоковості та наступне зближення з Альянсом надасть Україні можливість ще більше дистанціюватися від Росії.

Насправді, від цього кроку не так багато досягнень, у порівнянні з негативом від його відмови – такий крок завдав би ще одного ляпаса західним партнерам. Європейські політики й так дивувалися повільності прийняття цього рішення, адже Україна вже майже як рік знаходиться у стані війни з Російською Федерацією.

Подібна поведінка зменшувала впевненість партнерів в Брюсселі та Вашингтоні щодо нашого бажання рухатися на Захід. В свою чергу, зниження довіри до Києва означало б наступну відсутність фінансових вливань у вигляді кредитів міжнародних інституцій. Тому цілком зрозуміло, що відмова від статусу позаблоковості через декілька кроків призведе до підвищення шансів на перемогу в боротьбі з економічними негараздами в середині країни.

Україна – член Альянсу?

На кожного скептика в європейських столицях припадає два ентузіасти зближення Альянсу з Україною. Тому наше політичне керівництво, вочевидь, і не тільки завдяки своєму бажанню, але й через тиск Заходу та власного електорату, буде імплементувати принципи роботи у військовій сфері на «альянсівський» манер.

«Ви не знайдете жодного посадовця в Альянсі, який би визнав це під диктофон чи у розмові «для публікації». Але насправді всі вони чудово знають, що така робота йде. Зокрема, трастові фонди НАТО для України, наповнення яких готується зараз, присвячені саме цьому – адаптації України до натовських стандартів», – 12

один з дипломатів «Європейській правді».

З іншого боку, маємо синхронні заяви і з української сторони. Нещодавно прем’єр-міністр Арсеній Яценюк зустрічався з Генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом задля розробки «Дорожньої карти» України до Альянсу.

Очільник уряду Яценюк запевнив західних партнерів у бажанні всього вищого керівництва держави провести реформи в безпековій сфері, в політиці, економіці, правосудді, «щоб відповідати всім стандартам та критеріям, які застосовуються до країн-членів НАТО».

«Для того, щоб подати заявку і стати членом НАТО, необхідно: перше – ухвалити зміни до закону і відкрити дорогу для членства, друге – провести всі необхідні реформи, щоб відповідати стандартам і критеріям НАТО, третє – отримати згоду українського народу. І певен, що така згода є і буде, і четверте – не просто подати заявку, а отримати членство в Альянсі», – підсумував прем’єр-міністр України, та додав – «Коли ми досягнемо успіху в імплементації цього, ми будемо готові приєднатися до Альянсу. Це «дорожня карта», і ми будемо їй слідувати».

Тому, головним завданням відмови від позаблокового статусу України є не безпосередній вступ до НАТО, а наближення до критеріїв, котрі ставляться для всіх країн-претендентів перед приєднанням. А тільки після цього, можна піти двома шляхами – вступити до НАТО чи просто залишитися в ролі їхнього головного союзника в Східній Європі.

Олександр Лємєнов, юрист ЦПСА, спеціально для «Слово і Діло»

***

Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

Матеріали по темі: 

Переваги, недоліки та перспективи членства в НАТО (інфографіка)