Інформація в умовах нинішнього глобалізованого світу – небезпечний вид зброї. Вона вражає своєю силою, непередбачуваним радіусом ураження. Це стосується телебачення, інтернету, друкованих ЗМІ і навіть просто чуток, що ледь не половину минулого місяця ширились і формували образ нового монстра інформаційної політики – Міністерства інформаційної політики.
«Мінстець», «Мінкум», «Мінправди», «Мінреклами Порошенка»... Журналіст «Громадського ТБ» Сергій Грішин взагалі пішов далі і запропонував себе на посаду міністра сексуальної політики. Блогер Марія Попова вирішила не обмежуватись одним урядовим портфелем і озвучила назви цілої серії екзотичних міністерств на кшталт Міністерства магії, работоргівлі або ж розвитку фольклорного хорового виконання пісні «Путін-Х...ло».
Слід все ж таки зауважити, поряд з критикою, в окремих випадках лунали й позитивні відгуки відносно даної ініціативи та її цілей. Однак у переважній більшості вони звучали з вуст новоспеченого міністра Стеця.
Попри весь масив критики, караван таки йде. На початку грудня в Інтернеті з'явився неофіційний текст положення про нове Міністерство, а сьогодні, міністр без відомства Юрій Стець озвучив перші кількісні та фінансові показники щодо його утримання.
Зокрема, мова йде про 20-30 осіб штату та бюджет у 4 млн гривень. Крім цього, в структурі Міністерства буде як мінімум 3 департаменти, що займатимуться стратегією інформаційної політики і безпеки, інформаційними загрозами та налагодженням внутрішньої комунікації між Міністерствами.
Але чи викликана головна хвиля емоцій цим? Ключове побоювання громадськості в тому, що новостворене Міністерство інформації перевищуватиме власні повноваження. По лінії СБУ, МЗС та інших органів центральної влади...
Крім того, є й питання щодо окремих пунктів положення. Взяти хоча б програму позиціонування України у світі. Мало того, що рівень зовнішнього позиціонування країни – це сфера компетенції МЗС, то нове Міністерство збирається його реалізовувати одноосібно. Наприклад, стратегію інформаційного простору України від зовнішнього інформаційного впливу, про яку також йдеться мова в положенні, «Мінправди» буде вносити на розгляд уряду. А от програму позиціонування – виключно затверджувати самостійно. Невже питання зовнішньополітичного позиціонування країни у світі не цікаво українським аграріям, правоохоронцям, екологам та очільникам їнших урядових відомств? І це за умови активної фази імплементації Угоди про асоціацію. Врешті-решт, хіба пріоритети такого напрямку не цікавлять самого прем'єр-міністра?
Питання №2 – стандарти реклами. Нині в ключі загальних розмов щодо загроз регулювання ЗМІ про це мало йде мова, але враховуючи практику того, як в Україні звикли виписувати державні стандарти, існує небезпека, що уже на наступний день після їхнього затвердження виявиться, що їм відповідають далеко не всі оператори зовнішньої реклами.
Питання №3 – формування і використання національних інформаційних ресурсів на територіях, де запроваджено воєнний стан або в зоні проведення АТО. Адже хіба не до відання прес-центру АТО це відноситься? І як за умови функціонування нового відомства цей процес буде координуватись?
Відтак, як висновок, можна констатувати, що наразі створення нового відомства викликало більше запитань, аніж дало відповідей. І враховуючи те, що розголос стосовно сумнівності функціонування даної структури лише набирає обертів, подібна ситуація продовжуватиметься. Інша справа, що можливо серед цілей влади позиція МІП – лише червона ганчірка. Адже за таких умов виграє не лише «любий кум» Президента Порошенка, але й сам Петро Олексійович. Виграє хоча б в тому, що відволікає увагу громадян від більш глобальних економічних і фінансових проблем в країні, які уже завтра можуть переступити межу катастрофи.
Євген Заїка, спеціально для «Слово і Діло»
***
Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»