Вінницькі протести – підступи зовнішніх ворогів?

Очевидно, що події у Вінниці носять не випадковий характер. Занадто символічне для нинішньої влади місце. Вінниця для Петра Олексійовича – це як у минулому Донецьк для Ріната Леонідовича, чи Єнакієве Віктора Федоровича. Серце електорату, базове місто.

Рука Кремля

Найпоширенішою і на перший погляд очевидною версією маніфестацій став «російський слід». Мовляв Кремль хоче показати нездатність Порошенко контролювати цей регіон. Вінниця та область, по суті, є вотчиною Президента, в якій він не тільки має бізнес, але й високу політичну підтримку. Крім того, син Петра Порошенка Олексій пройшов у Верховну Раду VIII скликання, перемігши на мажоритарному окрузі №12 у Вінницькій області. Москва прагне продемонструвати очевидну слабкість нинішньої української влади, відвернути її від подій на Донбасі, поліпшити свої переговорні позиції і т.д. Звідси очевидна ангажованість центральних російських каналів, прямі включення і коментарі прокремлівських спікерів, підвищена активність в соцмережах.

Однак за цим всім чомусь випав власне український контекст. Як завжди найзручніше і простіше пояснити все неприємне підступами зовнішніх ворогів. Очевидно, що дану версію упускати не можна. Однак ситуація набагато складніша і тонша.

Досить згадати президентські вибори. Дивні «випадкові» зустрічі в Австрії тоді ще кандидата Порошенко і «віденського в'язня» Фірташа. Про що домовлялися товариші по олігархічному цеху до кінця невідомо, хто і наскільки не виконав дані обіцянки – теж. Можливо, у когось з зірваних партнерів і залишився осад. Але як кажуть, «ворон ворону око не виклює». Сьогодні обидва опинилися в незавидній ситуації – один стрімко втрачає рейтинг, а значить і владу, другий не менш стрімко втрачає бізнес, а значить взагалі все. При цьому одному і другому в цьому активно «допомагає» ще один персонаж – Коломойський Ігор Валерійович.

«Свобода» протестів

Вже давно не секрет, що Дніпропетровський губернатор викликає крайнє роздратування на Банковій. В Адміністрації Президента не можуть знайти жодних дієвих важелів впливу на нього. Більше того, з ним доводиться рахуватися, включати його людей в список БПП, при цьому дозволяючи їм висловлювати власну позицію.

Одночасно Коломойський вже кілька місяців веде відкриту атаку на ласі бізнес-активи імперії Фірташа. Робить це з властивими йому цинізмом, завдаючи серед іншого ще й особисті образи Дмитру Васильовичу.

Старі приятелі (Порошенко і Фірташ) давно прагнуть реваншу. Як тут не згадати відомий жіночий принцип – проти кого дружимо? Чинний Президент в цій ситуації не може дозволити собі відкритих демаршів. А ось надати можливість вільно діяти опальному олігархові він цілком може. За своєю давньою звичкою Петро Олексійович не любить (не хоче, побоюється) вирішувати складні проблеми самостійно, він воліє загрібати жар чужими руками. А чому б і ні? Зовні це може навіть здатися вищим політичним пілотажем...

Але не тут-то було! Ігор Валерійович давно відомий своїми нестандартними ходами. Зверніть увагу, хто був рушійною силою «протестів» у Вінниці? «Свобода»! Відомо, що Тягнибок і Коломойський давно надають один одному «неоціненні» послуги. І не важливо, що час від часу у них виникають нерозв'язні суперечності. Сьогодні «Свобода» втратила майже все: від партії відвернувся електорат і спонсори, і треба виживати в ситуації, що склалася. Коломойському зі свого боку знадобилися нові бойові загони, адже відкликати батальйони з фронту поки рано. Так що і тут «старі товариші» знайшли один одного і підставили плече у важку мить.

Гордіїв вузол

Отже, в суботу, 6 грудня, кілька сотень людей пікетували Вінницьку ОДА, протестуючи проти можливого звільнення голови Облради Сергія Світко. Протест різко придбав антипрезидентський характер.

Особливо теплими відносини між губернатором Анатолієм Олійником та головою Облради Світко ніколи не були. На кожного з них тиснули свої «групи підтримки», вони часто вступали в публічні дебати. Сергію Світко останнім часом надавав підтримку екс-глава Облради колишній регіонал Сергій Татусяк. Їх зі Світко пов'язує не стільки тепла дружба, скільки наявність «спільних ворогів». Це важливо, тому що заворушення у Вінниці почалися саме з «офісу» Татусяка.

На Віче зібралися сотні активістів, які виступили проти цієї відставки, вони пішли штурмом, потім зайняли зал і президію Вінницької Облради та прийняли звернення до Президента України Петру Порошенку з вимогою негайно звільнити Олійника. Сам Олійник уже встиг звинуватити Сергія Світко в організації заворушень, заявивши, що за подіями під Вінницької ОДА стоїть Кремль.

У підсумку, учасники «Народного віче» проголосували за відставку губернатора Анатолія Олійника і вибрали «народного» губернатора, голови Вінницького відділення ВО «Свобода», екс-депутата Верховної Ради Олексія Фурмана.

Не виключено, що Кремль був просто своєчасно проінформований про підготовку операції і з задоволенням надав належне інформаційне супроводження. Адже ми бачимо, що Ігор Валерійович ніяких різких рухів щодо Москви останні місяці не робив, поставки «Південмашу» в Росію не забороняв, з приводу Новоросії гидот не говорив і т.д.

Схоже, що шукати Бабу Ягу нам таки доведеться серед своїх, «сусідські хлопці» в цьому процесі грають далеко не першу скрипку, якщо грають взагалі...

Олександра Решмеділова, політолог, спеціально для «Слово і Діло»