Пострадянські українські виборчі кампанії часом вражають масштабністю своїх витрат. Експерти підрахували, що загальний ринок послуг політичних консультантів, рекламістів, а також тих суміжних професій, які тим чи іншим чином заробляють під час виборів складає приблизно 1 мільярд доларів. На щомісячне утримання партійних структур великої партії йде приблизно 5-6 мільйонів доларів. Отож, створення, або життєдіяльність будь-якої партії – займає і часу, і ресурсів стільки ж, скільки і футбольний клуб.
Проте воно того варте. Давайте поміркуємо разом: якщо олігарх чи група зацікавлених осіб вкладає такий великий ресурс у «розкрутку» партійних брендів, то, вочевидь, вони розраховують отримати ще більші дивіденди. Гроші, вдало вкладені у партію, яка, до того ж, виграє вибори до парламенту – гарантовано принесуть неабияку користь їхнім інвесторам. Це і можливість політичного впливу на законодавчу і виконавчу владу, і лобіювання, і медійна присутність і багато чого іншого. Однак, це аж ніяк не відповідає принципам представницької демократії, а, отже – інтереси виборців займають далеко не перше місце у цілях діяльності політичних проектів, які в нас прийнято називати партіями.
Така ситуація із становленням і діяльністю політичних партій в Україні є однією із фундаментальних причин поширення політичної корупції, яка проникає глибокими метастазами в усі сфери суспільно-політичних відносин у суспільстві.
Як із цим боротися? Вже багато років в середовищі українського політикуму тривають дискусії із приводу впровадження державного фінансування політичних партій. Виникнення справді незалежних від фінансових втручань олігархів політичних партій є запорукою виховання справді організованих політичних команд, які у майбутньому можуть стати основою нової політичної еліти.
Наразі основною тезою противників державного фінансування партій є те, що це додаткові витрати із бюджету, які у нинішньому кризовому стані економіки України не матимуть значної підтримки серед населення.
У вересні народні депутати Верховної Ради 7-го скликання провалили голосування за законопроект №4846 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення прозорості фінансування політичних партій в Україні та передвиборної агітації". За документ проголосували всього 160 депутатів і це при тому, що серед його авторів були Віталій Кличко, Олег Тягнибок, Сергій Соболєв, Юрій Стець та інші нардепи та керівники депутатських фракцій.
Проте вже 14 жовтня ВР прийняла в цілому урядовий законопроект «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014 - 2017 роки». Зокрема у п. 3 серед заходів щодо запобігання корупції у представницьких органах влади йдеться про «запровадження прямого державного фінансування діяльності політичних партій як бюджетного фінансування статутної діяльності партій на основі результатів виборів, зокрема за підтримки політичних партій, які не мають парламентського представництва, та відшкодування витрат на виборчу кампанію політичним партіям, які подолали виборчий бар’єр, у встановленому законом розмірі».
Довести справу до кінця своїми підписами під коаліційною угодою пообіцяли новообрані нардепи і очільники фракцій нової більшості Верховної Ради 8-го скликання. «Прийняття комплексних змін до законодавства щодо запровадження державного фінансування політичних партій та забезпечення прозорості фінансування партій та виборчих кампаній згідно з рекомендаціями ГРЕКО», - йдеться у п.1.5. у частині «Реформи» розділу 1 «Оновлення влади та антикорупційна реформа» коаліційної угоди.
Знову ж таки, строки і деталізацію такого кроку – коаліціанти вирішили не розкривати, залишивши розгляд цього питання на власний розсуд.
Необхідність державного фінансування партій та позитивний ефект від запровадження такого кроку стане відчутним лише за 5-10 років. Проте, важливість такого кроку принесе суттєві переваги суспільству:
- по-перше, це знизить до мінімуму вплив великого капіталу на формування порядку денного політичного процесу. Партії стануть більш самодостатніми, зможуть наймати фаховий персонал та експертів, які допомагатимуть у створенні законопроектів;
- по-друге, якщо фінансування партій відбуватиметься за деякими критеріями, які передбачатимуть фінансову підтримку непарламентських політичних сил – це однозначно збільшить конкуренцію на політичному ринку ідей та створить передумови до об’єднання зацікавлених громадян у спільноти, здатні самостійно нести нові принципи та ідеологеми у політичний дискурс;
- по-третє, суспільство зможе контролювати діяльність партій. Тобто, в перспективі ми зможемо побачити саме ті політичні сили, які орієнтуватимуться на вирішення реальних проблем виборців, а не будуть звичайними ретрансляторами примарних нагадувань про минуле, або взагалі працюватимуть на розкол суспільства в інтересах окремих геополітичних гравців.
Звичайно, державне фінансування партій не є панацеєю вирішення усіх проблем, пов’язаних із корупцією у політиці. І вже точно не можуть і, мабуть, не мають стати єдиним джерелом фінансування політичних сил. Адже ще можуть бути і приватні пожертви, і членські внески, і цілком успішна господарська діяльність (наприклад, надходження від продажу партійної преси, партійної символіки, організації круглих столів, зустрічей).
Втім, на скільки наміри нардепів у новій Раді стосовно держфінансування політичних партій виглядатимуть серйозно – можна буде оцінити після того, як буде сформований Державний бюджет на 2015 рік. В українському законодавстві вже існує норма про так зване «статутне фінансування» політичних партій, які подолали виборчий бар’єр та часткове відшкодування виборчих витрат. Проте досі, цей пункт старанно скасовували самі нардепи: так,у 2007 році законом «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» норми закону «Про політичні партії в Україні», якими запроваджувалося державне фінансування партій, були взагалі скасовані.
Чи вдасться змінити ситуацію наступного фінансового року – дізнаємося вже незабаром, після прийняття Держбюджету на 2015 рік.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»