В полоні примарної депутатської недоторканності

Читать на русском

Проблема скасування депутатської недоторканності, як однієї із найбільш скомпрометованих в суспільстві вад депутатського статусу, підіймалася не один десяток разів. Планували скасувати недоторканність і за часів президентства Леоніда Кучми, і після Помаранчевої революції, і після перемоги у 2010 році на президентських виборах Віктора Януковича.

Наразі про скасування депутатської недоторканності йдеться у преамбулі коаліційної угоди, яка нещодавно була підписана керівництвом 5 партій-переможців на позачергових виборах парламенту. «Ми будемо відкритими та підзвітними перед суспільством і в своїй діяльності керуватимемось лише правом, тому ми скасуємо депутатську недоторканність та будемо нести повну відповідальність за свої дії перед Українським народом», - йдеться у преамбулі документа.

Точніше сказати, ще 14 років тому, під час проведення всеукраїнського референдуму, більшість українців висловились за обмеження депутатської недоторканності, а саме – із вилученням частини 3 ст.80 Конституції України, в якій йдеться про те, що «народні депутати не можуть бути без згоди Верховної Ради притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані».

Цікаво те, що знавці конституційного права скептично ставляться до такого популістичного кроку. Справа в тім, що у випадку простого скасування частини 3 ст. 80 КУ, втрачається будь-який механізм притягнення до відповідальності народних обранців.

Поки що новообрані народні депутати також не запропонували дієвого механізму обмеження депутатської недоторканності. Суть ситуації полягає у тому, що з одного боку народний депутат повинен мати певний статус, який би дозволяв йому діяти швидше та ефективніше в інтересах виборців, а з іншого – повинні існувати певні обмеження, які будуть унеможливлювати зловживання цим статусом.

Ні для кого не секрет, що донедавна депутатський мандат був своєрідним доповненням для заможної людини, аби захистити свої статки, або примножити їх. Сама Верховна Рада вважається своєрідним елітарним клубом, де зацікавлені групи (клани) вирішували питання посилення власного впливу на суспільно-економічне життя країни, а не займалися законотворчістю у класичному розумінні цього процесу.

Аргументпро можливу появуполітичних розправнаднинішнімиопозиціонерами, які можуть початисявразі скасуваннядепутатської недоторканності,не витримуєкритики. Адже згадаймо період після обрання Верховної Ради 7-го скликання у 2012 році, коли Вищий адмінсуд міг позбавити депутатства за найменшого натягу з боку Банкової. Режим президента Віктора Януковича не боявся під надуманими приводами саджати за ґрати своїх політичних опонентів. Тим не менш, уподібнюватися йому ніхто не збирається: достатньо налагодити ефективну роботу правоохоронної та судової системи – і бажання ховатися за статусом нардепа у потенційних злочинців зникне назавжди.

Згадаймо ще один яскравий приклад із парламентського життя, який чітко засвідчив ту межу, яку не слід перетинати парламентарям, аби не опинитися взагалі поза будь-якого правового поля. Це стан первинної потреби у справедливості, наслідком якої можуть стати самосуди. У 2011 році Верховна Рада рішенням більшості парламентарів зняла депутатську недоторканність із нардепа Віктора Лозінського (у той час був членом фракції Блоку Юлії Тимошенко), надавши суду право визначити кримінальну відповідальність за вчинений ним злочин. Цікавим наслідком «справи Лозінського» стало те, що після його засудження зі складу опозиційної фракції БЮТу почали виходити інші народні депутати. Це ще раз засвідчило те, що статус народного депутата ще нічого не гарантував, а безпосередньою умовою успішного політичного майбутнього була приналежність до табору влади.

Після Революції Гідності ставлення до народного обранця і його ролі в політичному житті дещо змінилося. Передусім, більшість із новообраних нардепів по-новому відчув настрої людей щодо відповідальності за свої вчинки. Тепер ці зміни потрібно закріпити на законодавчому рівні. Проте, звільняти народних обранців від депутатської недоторканості не варто. Цей статус потрібно розширити у бік посилення відповідальності за свої вчинки – а саме запровадити процедуру, яка б створювала бодай потенційну можливість для виборців відкликати народного депутата із Верховної Ради, автоматично позбавивши того представницького мандату.

Ще одна проблема, яка виникає у контексті скасування чи обмеження депутатської недоторканності – це робота правоохоронної та судової систем. Без реформування та оновлення їх особового складу – навіть найбільшим злочинцям не буде про що хвилюватися. Натомість, чи передбачать парламентарі окремі повноваження для Національного антикорупційного бюро з метою розслідування злочинів самими народними обранцями – це питання залишається відкритим.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»


Підписуйтесь на наші аккаунти в Telegram та Facebook, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Загрузка...