Українська делегація 10 та 11 листопада перебуває в Об’єднаних Арабських Еміратах, проводячи тристоронні переговори з росією та США щодо завершення війни в Україні. Сам факт проведення цих переговорів є позитивним, проте воєнних передумов для досягнення миру у цьому році не існує. На це є три взаємопов’язані причини.
На момент написання цього тексту перша частина переговорів в Абу-Дабі 10 листопада вже завершилася. Для України на порядку денному стоять питання припинення бойових дій, надійних післявоєнних гарантій безпеки, економічного відновлення та гуманітарних кроків. США обговорюють із рф можливі елементи післявоєнної системи безпеки, зокрема розглядаючи й ідею гарантій для України за аналогією зі статтею 5 НАТО. Москва заявляє, що мета переговорів — спроба виробити ключові елементи нової післявоєнної системи безпеки для Європи, хоча офіційно продовжує транслювати вимоги щодо територій і обмежень для України.
За даними західних ЗМІ, саме питання гарантій для України за аналогією зі статтею 5 НАТО мали обговорюватися в перший день. Теоретично подібні гарантії мають передбачати військове втручання країн-гарантів, зокрема США, у разі повторного вторгнення в Україну, хоча стаття 5 НАТО не передбачає автоматичного введення військ та застосування збройної сили.
Втім, через політику президента США Дональда Трампа, яку він провадив протягом останніх місяців, українська сторона не довіряє американським гарантіям. Крім того, будь-яке військове втручання передбачає присутність іноземних військ на території України, а саме проти цього завжди виступала рф. Чому США, яких на перемовинах вкотре представляють Стів Віткофф та Джаред Кушнер, вважають, що путін має погодитися на такий варіант, — невідомо.
Як пишуть західні ЗМІ, територіальне питання американська сторона пропонує вирішити шляхом зміни адміністративних кордонів Донецької та Луганської областей. За цим задумом, зміна адміністративних меж могла б дозволити Москві заявити про повний контроль над Донецькою та Луганською областями, водночас не змушуючи Україну віддавати міста, які вона продовжує контролювати. Це, на думку американських переговорників, дозволило б російському ватажку «зберегти обличчя» та стверджувати, що він переміг і «звільнив Донбас».
При цьому українське керівництво не буде змушене ухвалювати вкрай непопулярне рішення та відводити війська з усього Донбасу, як цього досі вимагала російська сторона. Із неофіційних джерел за результатами першого дня переговорів поки що стало відомо про можливість великого обміну військовополоненими. Це теж вкрай важливий результат. Проте він жодним чином не наближає сторони ані до припинення вогню, ані тим паче до завершення війни. І на це є щонайменше три причини.
Перша. Активізація переговорного треку з боку американської сторони викликана обставинами, які склалися після поразки Республіканської партії Дональда Трампа на проміжних виборах до Конгресу США. У запасі Трампа залишається сім тижнів, щоб спробувати досягти вагомого дипломатичного прориву на українському треку, поки він ще зберігає вплив в обох палатах Конгресу. Після 3 січня 2027 року почне роботу інший склад Конгресу, у якому більшість матиме Демократична партія. Демпартія виступає за широку підтримку України та більший тиск на росію. Водночас політика Трампа поки що передбачає поступки Кремлю у сподіванні на те, що це спонукатиме путіна до завершення війни.
Друга причина випливає з першої. Політика поступок в українському питанні стимулює путіна не до завершення війни, а до її продовження, оскільки кремлівський ватажок розцінює це як слабкість. Намагання нагодувати Москву економічними «плюшками» зайвий раз свідчить, що у Вашингтоні досі не зрозуміли суті російсько-української війни. Вона не має економічного підґрунтя. Це суто колоніальна війна, яку володимир путін розпочав задля відновлення російської імперії або Радянського Союзу 2.0, який неможливий без всієї України. Тобто це — війна за територію, і вона може завершитися у двох випадках: або Україна стане частиною росії, або росія буде не здатна її продовжити.
Саме тому проєкт зміни адміністративних кордонів Донецької та Луганської областей, щоб «зберегти обличчя» путіну, не гарантує миру. Кремлю потрібні не географічні симулякри, йому потрібне реальне захоплення Донбасу, щоб потім піти далі.
І нарешті, третя причина пов’язана з другою. Захопити Донбас, а тим паче всю Україну, військовим шляхом росія не здатна. Російський наступ у 2026 році сильно уповільнився, а на деяких ділянках фронту Сили оборони України провели успішні контратаки. Тому у Кремлі вирішили піти іншим шляхом — протягом зими влаштувати системний терор українських міст, регулярно знищуючи цивільну інфраструктуру. Поставлено завдання зробити життя мирного населення настільки важким, щоб тил «розсипався», а громадяни самі зажадали від вищого військово-політичного керівництва України завершити війну на умовах Москви.
Для цього у росії накопичили величезний ресурс. За даними української розвідки, станом на жовтень 2026 року росія мала у своєму розпорядженні до 700 балістичних ракет і кілька тисяч крилатих ракет різних типів. Залежно від результатів зимових бомбардувань цивільної інфраструктури залежатиме переговорна позиція Кремля. Тому раніше, ніж у лютому–березні наступного року, на будь-яке якісне просування на переговорному треку навряд чи варто розраховувати, хоча сам факт переговорів є, безумовно, позитивним. Цілком можливо, що, окрім обміну військовополоненими, вдасться досягти інших домовленостей, наприклад, щодо евакуації мирних мешканців з окупованих українських міст.
Денис Попович, військовий оглядач, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.