Українська система ветеранської політики не готова до зростання кількості ветеранів до 5–6 мільйонів після війни, оскільки досі побудована переважно на окремих пільгах і виплатах, а не на комплексній підтримці людей. Щоб змінити ситуацію, держава має оновити законодавство, забезпечити фінансування реальних потреб ветеранів і налагодити обмін даними між відомствами, щоб люди не мусили самостійно збирати довідки та шукати допомогу.
Про це в коментарі «Слово і діло» розповіла експертка департаменту ветеранської політики правозахисного центру для військових «Принцип» Марія Клюс.
За словами експертки, чинна система соціального захисту ветеранів формувалася в інших історичних умовах і не відповідає масштабам та потребам суспільства після повномасштабного вторгнення росії. Базовий закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ухвалили ще 1993 року. Відтоді підходи до підтримки ветеранів суттєво не змінилися, натомість держава запроваджувала нові програми для розв'язання окремих проблем.
«Чинна система не готова до такого масштабу, адже в ній відсутнє головне – власне система. Натомість маємо набір окремих, розрізнених пільг, частина з яких працює, а частина – ні, і за кожну з яких відповідає окремий орган», – пояснила Клюс.
Вона наголошує, що нинішня модель побудована навколо ветеранського статусу та прив'язаних до нього пільг і виплат. При цьому вона недостатньо враховує індивідуальні потреби людей, які повертаються з війни. Наприклад, ветеран, який після служби може повернутися до цивільної роботи, і людина з тяжким пораненням, яка потребує постійного догляду, потребують різних видів і обсягів підтримки.
«Реалії війни з росією, а особливо повномасштабного вторгнення, мали б докорінно змінити цю логіку. Однак поки що вони переважно призвели до появи нових окремих програм, якими держава намагалася закрити критичні проблеми ветеранів, без перегляду самої основи політики», – зазначила експертка.
На думку Клюс, Україні необхідно перейти від системи окремих пільг до комплексної ветеранської політики, яка враховуватиме потреби різних категорій ветеранів і ветеранок та їхніх родин. Такий підхід передбачає не лише фінансову допомогу, а й підтримку в питаннях здоров'я, працевлаштування, освіти, житла та повернення до цивільного життя. Важливим етапом є період відновлення після завершення військової служби.
«Особливу увагу держава має приділяти так званому періоду відновлення – переходу від військової служби до цивільного життя. Саме в цей час ветеран може найбільше потребувати допомоги, щоб облаштувати своє життя, зайнятися здоров'ям, відпочити, вирішити бюрократичні питання, відновити соціальні зв'язки, перш ніж повернутися до роботи чи іншим способом самостійно забезпечувати власний добробут», – пояснила Клюс.
Водночас для частини ветеранів підтримка має бути тривалою або пожиттєвою, адже наслідки поранень та іншого військового досвіду можуть впливати на здоров'я й повсякденне життя протягом багатьох років.
Скільки коштуватиме підтримка ветеранів
За словами експертки, наразі складно визначити загальну вартість виконання державою всіх зобов'язань перед ветеранами. Ветеранська політика не обмежується бюджетом Міністерства у справах ветеранів: вона охоплює також охорону здоров'я, соціальний захист, освіту, економіку та інші сфери, за які відповідають різні відомства. До цього додаються програми й видатки місцевих громад.
При цьому держава вже зараз не забезпечує повного виконання всіх задекларованих гарантій. Частина передбачених законодавством пільг фактично не працює або залишається недоступною для значної кількості людей, які мають на них право.
«Якщо ж держава перебудує основу політики та законодавство, з'явиться можливість закріпити в ньому гарантії, які справді виконуватимуться. Однак тут є складний виклик — для цього потрібно відмовитися від популізму. Політики дуже люблять обіцяти ветеранам нові пільги та виплати, навіть якщо забезпечити їх на практиці неможливо. У результаті багатьох років таких обіцянок ми маємо суттєво підірвану довіру до державної системи підтримки», – наголосила Клюс.
На її думку, кожна гарантія, передбачена новим законодавством, має супроводжуватися фінансово-економічним обґрунтуванням. Держава повинна розуміти, скільки людей потребуватимуть конкретної послуги, яким буде обсяг допомоги та як довго її потрібно надавати. Лише після цього можна планувати видатки, визначати пріоритети й закріплювати реалістичні зобов'язання.
«Тобто важливо не просто закріпити нові гарантії в законодавстві, а забезпечити, щоб вони були реалістичними, належно профінансованими та доступними для людей на практиці», – підкреслила експертка.
Чому нового закону недостатньо для розв'язання бюрократичних проблем
Окремий виклик – взаємодія державних установ, через яку ветерани та їхні родини змушені самостійно збирати документи, передавати інформацію між відомствами й з'ясовувати, куди звертатися по допомогу. За словами Клюс, військові частини, ТЦК та СП, лікарні, органи соціального захисту, Пенсійний фонд, місцева влада та фахівці із супроводу ветеранів часто працюють відокремлено.
«Насамперед важливо розуміти, що ухвалення нового закону чи кодексу саме собою не вирішить усіх проблем. Як я вже зазначала, ветеранська політика охоплює багато різних сфер – медицину, соціальний захист, освіту, працевлаштування, житло. Це передбачає взаємодію різних органів і систем. Тому нове законодавство має визначити спільні принципи державної підтримки, чітко розмежувати відповідальність органів влади та забезпечити їхню взаємодію», – зазначила експертка.
На її переконання, інформація, яка вже міститься в державних реєстрах, має передаватися між уповноваженими органами без необхідності повторно вимагати її від людини. Так само держава повинна заздалегідь оцінювати потреби ветерана, планувати надання необхідних послуг і передавати відповідальним установам інформацію, потрібну для організації підтримки.
Особливо важливо це для людей із тяжкими пораненнями, які після завершення лікування потребують довготривалого догляду. Як свідчать дослідження правозахисного центру «Принцип», розрив між медичною та соціальною системами, а також недостатня координація з громадами створюють для таких ветеранів додаткові перешкоди.
«Зараз фактично відбувається так, що ветеран використовує всі можливі дні перебування в лікарні, а після виписки він та його родина, яка найчастіше бере на себе весь догляд, залишаються сам на сам із необхідністю організувати подальшу підтримку. Громади часто не знають про таких осіб, не планують для них окремих заходів і не можуть забезпечити їхні потреби», – розповіла Клюс.
За її словами, становище людей, які не мають родини, здатної організувати догляд і взаємодію з державними установами, ще складніше. Доступні варіанти підтримки для них обмежені, а інституційний догляд не повинен бути єдиним можливим рішенням.
Тому, наголошує експертка, державі не варто створювати окремі паралельні системи виключно для ветеранів. Натомість потрібно адаптувати вже наявні механізми до їхніх потреб, налагодити обмін даними й координацію між установами та забезпечити належну якість послуг.
«Наш підхід загалом полягає в тому, що не потрібно створювати нові, окремі паралельні системи виключно для ветеранів. Натомість необхідно адаптувати вже наявні державні системи до їхніх потреб, забезпечити обмін даними та належну координацію між установами, і, звісно, якість надання ними послуг загалом. Мінветеранів має відігравати центральну роль у формуванні та координації такої політики», – пояснила Клюс.
Закон чи Кодекс ветерана
Обговорюючи майбутнє законодавство, експертка зазначила, що правозахисний центр «Принцип» вважає доцільнішим ухвалити новий базовий закон, а не Кодекс ветерана. Такий підхід дасть змогу одночасно внести узгоджені зміни до інших профільних законів і забезпечити сумісність нових механізмів із чинним регулюванням.
«Юридично такий підхід дозволить одночасно з новим базовим законом внести узгоджені зміни до інших профільних законів, щоб нові механізми підтримки не суперечили вже наявному регулюванню та могли повноцінно працювати. Тоді як Кодекс вимагатиме внесення змін в інші закони окремо», – зазначила Клюс.
Реформа ветеранської політики має охоплювати не лише оновлення законодавства, а й фінансове планування, узгодження норм у різних сферах, цифрову інтеграцію та посилення спроможності державних установ.
За словами експертки, навіть найкраще виписані законодавчі гарантії не забезпечать належної підтримки, якщо установам бракуватиме ресурсів, зрозумілих процедур і підготовлених фахівців. Саме тому підготовка до повернення мільйонів ветеранів потребує не збільшення кількості обіцянок, а побудови системи, здатної визначати потреби людей і виконувати взяті на себе зобов'язання.
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.