Україна вже не вперше намагається перетворити географію на політичний ресурс. Балто-Чорноморські формати, Люблінський трикутник, асоційоване тріо, двосторонні безпекові угоди – за роки великої війни ми навчилися шукати різні конструкції, які дозволяють працювати там, де великі міжнародні інституції рухаються надто повільно. Тепер до цього набору додалася ще одна ініціатива – «Карпатська вісімка», або C8.
18 вересня в Буковелі Україна оголосила про створення нового трансрегіонального формату, до якого увійшли Україна, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина, Чехія, Австрія та Сербія. Ідея доволі проста: країни, які об’єднує Карпатський регіон, мають розглядати його не лише як географічний простір, а як спільний ринок інвестицій, транспортний коридор, енергетичний вузол і зону безпекової взаємодії. Організатори прямо декларують, що C8 має працювати на перетині урядів, регіонів, громад, бізнесу та міжнародних інвесторів.
На папері це звучить правильно. Особливо для України, яка одночасно воює, інтегрується до ЄС, шукає гроші на відновлення і намагається не залишитися лише «країною-прохачем», а стати частиною нової економічної архітектури Центральної Європи.
Втім, дебют C8 запам’ятався не лише інвестиційними презентаціями. Ще до того, як форум устиг пояснити країні, навіщо він потрібен, у Києві виник політичний скандал: п’ятничну «годину запитань до уряду» у Верховній Раді скасували, а частина депутатів заявила, що дізналася про це фактично постфактум. Причина була прозаїчною – значна частина уряду, керівництва держави та народних депутатів поїхала до Буковеля. Деякі ЗМІ та самі народні обранці писали у соцмережах, що парламентарі, які прийшли до Ради, фактично побачили зачинені двері.
На тлі роботи над бюджетом-2027, дефіциту ресурсів і великого пакета євроінтеграційних рішень це прогнозовано спричинило хвилю критики з боку опозиційних політиків. І тут виникає парадокс: стратегічно сама ідея C8 може бути корисною для України, але старт нового формату одразу довелося пояснювати через внутрішньополітичний конфлікт.
Не ще один «клуб заради клубу»: у чому практична логіка C8
Головний аргумент на користь «Карпатської вісімки» – її економічна логіка. Україна, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина, Чехія, Австрія та Сербія разом формують великий центральноєвропейський простір із сукупним ВВП понад $3 трлн. За задумом організаторів, це має бути не дипломатичний клуб із щорічною спільною фотографією, а платформа, де політичне рішення одразу прив’язане до інфраструктури, енергетики, виробництва та інвестицій. На першому саміті були представлені уряди, регіони, громади та понад 500 представників бізнесу. Загалом у заходах взяли участь майже 1400 осіб.
Перші цифри виглядають масштабно. Вісім країн представили спільний інвестиційний портфель із 95 проєктів приблизно на €40 млрд. Водночас ширший каталог Investment Lab містить уже 123 проєкти із заявленою потребою у фінансуванні понад $71 млрд. Це не означає, що всі ці гроші завтра хтось принесе валізами в Карпати. Це радше демонстрація потенційного проєктного «пайплайну» – від задумів до рішень, які вже шукають конкретних партнерів.
Для України це важливо ще й тому, що її власні проєкти концентруються у чотирьох ключових напрямах – енергетика, промислове виробництво, транспорт і логістика, агропродовольчий сектор. Саме ці сфери прем’єр Сергій Корецький назвав базовими для української експозиції на форумі.
І вже під час першого саміту з’явилися цілком конкретні домовленості. Україна та Румунія підписали меморандум про розвиток прикордонної інфраструктури та надійний транзит українських товарів. Окремо Нафтогаз і угорська MOL домовилися про створення в Угорщині потужностей зі зберігання нафтопродуктів для потреб України – тобто фактично про винесення частини критичної паливної інфраструктури за межі зони російських ударів.
Це і є той рівень, на якому C8 може мати сенс. Не декларації про «спільну долю Карпат», а додатковий пункт пропуску, модернізована залізниця, склад пального за кордоном, новий інтерконектор чи завод, інтегрований у європейський виробничий ланцюг.
Для країни, яка щодня живе під загрозою ударів по енергетиці й логістиці, така мережа партнерств – це вже не просто економіка. Це частина стійкості.
Карпати як новий економічний і безпековий пояс?
У C8 є ще одна цікава особливість. Формат охоплює держави з дуже різною політикою щодо України.
Польща та Румунія залишаються одними з ключових сусідів у питаннях логістики, безпеки та євроінтеграції. Чехія активно підтримує Україну. Австрія має власну традицію нейтралітету. Сербія формально рухається до ЄС, але зберігає особливі відносини з москвою. Словаччина та Угорщина періодично займають значно складнішу позицію щодо підтримки України.
Саме тому C8 цікавий: він не намагається створити клуб лише «найближчих друзів Києва». Він збирає за одним столом країни, які можуть сперечатися щодо санкцій, зброї чи політики стосовно росії, але мають цілком прагматичний спільний інтерес – транспорт, кордони, енергетику, торгівлю, інвестиції та розвиток регіонів.
На установчому саміті це було видно і на рівні представництва. До України приїхали, зокрема, прем’єр Польщі Дональд Туск, президент Румунії Нікушор Дан, президент Сербії Александар Вучич. Водночас словацький прем’єр Роберт Фіцо, попри попередній намір, не прибув. Угорщина взагалі була представлена на суттєво нижчому рівні – заступником посла, а прем’єр Петер Мадяр також не приїхав.
І це хороший тест для майбутнього C8. Якщо формат працюватиме лише тоді, коли всі вісім столиць перебувають у політичній гармонії, він довго не проживе. Але якщо він здатен розводити політичні суперечки та практичні інтереси, тоді може з’явитися корисна конструкція.
Наприклад, Київ і Будапешт можуть мати складні відносини, але українському ринку все одно потрібні резервні паливні потужності в Угорщині. Україна та Словаччина можуть сперечатися щодо окремих політичних питань, але географію ніхто не скасує: залізниця, електромережі, газотранспортна система, прикордонні переходи й торгівля залишаються.
Саме в цьому і є потенційна сила подібних форумів – змусити держави працювати там, де взаємна вигода сильніша за політичну риторику.
Є також безпековий вимір. Після 2022 року східна частина Центральної Європи перестала бути просто периферією ЄС. Вона стала стратегічним тилом України і водночас переднім краєм європейської безпеки. Через Польщу, Румунію, Словаччину та інші держави йдуть товари, гуманітарні вантажі, енергоресурси та значна частина зв’язків України з ЄС.
Тому інвестиції у дороги, залізницю, мости, пункти пропуску, накопичувачі енергії чи прикордонну інфраструктуру мають подвійне призначення. У мирний час вони створюють торгівлю. Під час війни – забезпечують стійкість.
Чи не з’їсть політика правильну ідею?
Проблема першого C8 полягала навіть не в тому, що виник скандал. Політика без скандалів існує хіба що у пресрелізах.
Проблема – у комунікації.
Для суспільства картинка виглядала доволі дивно: у країні триває війна, парламент працює над євроінтеграційними законами, уряд готує бюджет на наступний рік і шукає десятки мільярдів доларів зовнішнього фінансування, а в п’ятницю частина депутатів приходить до Верховної Ради й дізнається, що очікуваного парламентського формату не буде, бо політичне керівництво масово поїхало в Буковель. На цьому тлі пояснення про «стратегічну Карпатську ініціативу» легко губиться.
Офіційний календар Верховної Ради позначав 14-20 вересня як пленарний тиждень, однак сама історія зі скасованою «годиною запитань до уряду» та недостатнім інформуванням депутатів стала окремим політичним сюжетом. А зважаючи на те, що за графіком роботи парламенту наступні тижні будуть не пленарними – навіть з’явилася популярна серед користувачів соцмереж теза, мовляв «депутати поїхали на чергові канікули». Хоча це зовсім не відповідає дійсності і відповідні спростування оприлюднили в прес-службі Апарату Верховної Ради України.
Тому вкотре важливо не змішувати дві речі. Можна критикувати організацію парламентської роботи і водночас визнавати, що сам форум Україні потрібен. Більше того, якщо дивитися стратегічно, нам саме такі формати й потрібні. Євроінтеграція – це довгий інституційний процес. НАТО залишається окремою політичною історією. А економіка й логістика не можуть чекати, поки всі великі геополітичні питання колись остаточно вирішаться.
Україні потрібні малі та середні регіональні коаліції, де можна швидше домовлятися про конкретні речі: кордони, енергетику, транспорт, виробництво, оборонну кооперацію, відновлення громад.
І що важливо, попри те, що форум С8 є очевидною лідерською заявкою на суб’єктість України, він точно не є якоюсь альтернативою для євроінтеграційного курсу, та й навряд чи міг бути за задумом. Навпаки, його сенс у тому, щоб готувати Карпатський регіон до глибшої інтеграції всередині Європи. Президент Румунії Нікушор Дан під час установчого саміту прямо говорив про готовність ділитися з Україною досвідом вступу до Євросоюзу.
Окремо тут варто додати й дзеркальне застереження: створюючи власні регіональні формати, Україні важливо не знижувати рівень участі у вже існуючих ініціативах наших партнерів. Так, наприклад, 3-4 листопада 2026 року в Софії відбудеться 15-й щорічний форум Стратегії ЄС для Дунайського регіону (EUSDR) під головуванням Болгарії – майданчик, де збираються представники ЄС, урядів, регіональної та місцевої влади й обговорюють транспорт, безпеку, фінансування, стійкість і розвиток усього Дунайського макрорегіону. Для України, яка безпосередньо пов’язана з Дунаєм і ще донедавна сама головувала в окремих напрямах регіональної співпраці, такі форуми не менш важливі, ніж власна «Карпатська вісімка». Тому логіка має бути простою: якщо ми очікуємо від сусідів прем’єрів, президентів і міністрів на наших майданчиках, то й самі маємо їхати до партнерів не «для галочки», а з політично вагомим представництвом і конкретними пропозиціями. Інакше легко опинитися в ситуації, коли ми дуже правильно говоримо про регіональне лідерство, але самі недооцінюємо ті платформи, де це лідерство якраз і треба демонструвати.
Тож головне питання після Буковеля – чи справді з’являться конкретні результати: скільки з підписаних меморандумів перетворилися на контракти, скільки інвестицій зайшло, скільки переходів і логістичних маршрутів модернізовано, скільки енергетичних потужностей побудовано. Якщо відповідь буде вимірюватися лише новими самітами, C8 ризикує стати ще одним дипломатичним брендом.
Якщо ж за ним підуть позитивні зміни, розбудова спільних підприємств й створення інфраструктури а також нові інвестиції – Карпати справді можуть перестати бути периферією і стати окремим економічним та безпековим поясом Центральної Європи. І для України зараз це значно важливіше, ніж чергова красива декларація.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.