Армія – одна з найзакритіших структур у будь-якій країні. І якщо в мирний час слабка комунікація не становить особливої загрози, то під час війни військові не можуть обмежитися формальними звітами. Так і виникає потреба у речниках – офіцерах, які не лише доносять офіційну позицію, а й намагаються зберігати увагу суспільства та боротися з фейками. «Слово і діло» поспілкувалося з речником Угруповання об’єднаних сил Віктором Трегубовим про те, як стають речниками, як йому працювалося з генерал-майором Драпатим і як змінилася комунікація в ЗСУ з 2014 року.
Чим займається Віктор Трегубов на посаді речника УОС
До моїх задач входить: по-перше, регулярний запис звернень; по-друге – щоденний збір та аналіз інформації й інформаційних наративів, перевірка даних розвідки, щоб я сам був у курсі, що казати, а що ні. І, безумовно, виступи перед пресою.
Оскільки у нас зараз триває кадрова перезмінка, я фактично виконую обов’язки начальника відділу комунікацій. Як ви знаєте, наш генерал-майор став Головнокомандувачем, тож у нас відбуваються кадрові перестановки – і зараз я виконую ще й обов’язки пресофіцера (який пішов у відпустку) і начальника відділу комунікацій (бо той зараз поїхав у Київ).
У чому різниця між пресофіцерами та речниками
Пресофіцер – це скоріше людина, яка організовує роботу журналістів у полях. Це окрема складна задача, бо вона відповідає за велику купу акредитацій і за безліч людей, які їздять безпосередньо туди, де стріляють.
Речник же – це людина, яка справді говорить від імені того чи іншого підрозділу, командування чи частини. У моєму випадку – від імені достатньо великого командування, яке зараз здійснює оперативне управління п’ятьма корпусами.
Про роботу з Михайлом Драпатим
Ми з ним дуже широко перетиналися. Насправді він часто безпосередньо дивився на те, що ми робимо, і нам доводилося працювати разом із ним. Ще одна частина мого функціоналу – це участь у міжнародних заходах та подіях, коли до нас приїжджали експерти й міжнародні журналісти, і, відповідно, підготовка та робота з командувачем перед контактом із ними.
Так що з ним ми контактували достатньо широко та щільно. І маю сказати, що дуже позитивно. Михайлу Васильовичу в принципі простіше працювати з людьми, які не зіпсовані совком. Він тому й любить мобілізованих: йому дуже часто простіше з людьми, які не викривлені радянською військовою освітою.
Нам із ним теж було дуже просто, бо у нього є хороша риса: він, з одного боку, не мікроменеджер, а з іншого – за всім спостерігає. Тобто він усе бачить, але втручається тільки тоді, коли справді треба втрутитися. Тому ти маєш свободу для роботи, можеш працювати нормально та ефективно.
Тобі ніхто не капає на голову, як це, на жаль, часто буває у інших спікерів, коли доводиться фактично лаятися з власним керівництвом, яке вважає, що знає краще, хоча воно просто не на те вчилося. А тут взагалі не той випадок.
З ким речники узгоджують комунікацію
З командиром ми узгоджуємо загальні принципи, скажімо так. Тут треба враховувати, що над нами стоять ще й інші структури – Головне управління комунікацій Генерального штабу (ГУК), у яких є своя стратегія. До останнього часу у нас був ще інший Головнокомандувач ЗСУ, який теж мав свою думку щодо того, як і що коментувати. Тому ми перебували в певних заданих межах.
Тим не менш, саме наш командувач визначав загальну стратегію. Наприклад, чи в тому чи іншому випадку ми коментуємо детально, чи обмежуємося більш загальними фразами. Десь так.
Як Віктор став речником ОСУВ «Хортиця»/«Дніпро»
Це було доволі смішно. Спочатку я працював трішки на інших напрямках – не буду уточнювати, на яких саме, бо є юридичні нюанси. Я служив ще в АТО у 2015–2016 роках, потім демобілізувався, а від 2022-го знову в строю. У комунікації я потрапив наприкінці 2023-го чи на початку 2024 року.
Спочатку це був Стратком ЗСУ в Києві – спочатку при Головнокомандувачу, потім при Генштабі. Це така собі ЗСУшна редакція, яка готувала медіаматеріали, знімала відеоролики, вела соцмережі тощо. Вона й досі існує. Я там керував відділом соціальних мереж.
Наприкінці 2024 року виникла потреба відправити когось у Дніпро, в ОСУВ «Хортиця», на роботу речника. Разом зі мною було три кандидати. Двоє інших, м’яко кажучи, не виявили жодного ентузіазму, бо це їхати в Дніпро, коли вони в Києві. А я ентузіазм виявив, бо, по-перше, це цікаво, і я хотів себе в цьому спробувати. Та й той факт, що там грошей трішки більше, ніж у Києві, і не так нудно, теж зіграв свою роль.
Тож я поїхав і спробував себе в ролі речника – і воно мені непогано зайшло. Мною задоволене командування, подобається й мені самому. І я бачу, що виконую свою роботу об’єктивно непогано. Якщо порівнювати з іншими колегами чи з тим, як ця робота була налагоджена раніше, це об’єктивно непоганий результат, суто статистично. А це означає, що я на своєму місці.
Критерії ефективності речників
Згадуваність, цитованість і загальне поширення наративів. Тобто це теж відстежувалося. Були аналітичні програми, фахівці дивилися, як поширюються матеріали, як цитують людей.
Навіть коли я потрапив сюди – при тому, що наше угруповання зараз за протяжністю фронту та інтенсивністю бойових дій не найбільше в Україні (бо є, наприклад, весь Схід, де йде повна «движуха»), все одно цитованість у нас висока.
Проблема з перекручувань слів медійниками
Зараз її менше, а на «Хортиці» це траплялося чи не щодня. Це капець, але він зрозумілий, бо сильно пов’язаний із тим, як узагалі працює медійка.
Уявіть просту ситуацію: мені телефонує якийсь телеканал, я даю коментар. У записі коментар нормальний. Але потім ставлять матеріал на сайт і щось вирізають або трохи змінюють у цитуванні. Третя людина підбирає заголовок і виносить туди таке... Знаєте анекдот про батька, який намагався дитину навчити розмовляти: «Скажи «тато», ну скажи «тато»! Ох, ну і срака – «Срака!». Ось десь так і виходить.
А потім ще одна людина – і це найбільший біль – ставить ролик на YouTube і підписує його умовно: «Шок! Трегубов розповів, як ми завтра переможемо путіна». А потім це читає тодішній Головнокомандувач і телефонує в ГУК. Були випадки, коли з ГУКу мені телефонували й навіть не могли пояснити, у чому проблема, бо до них дійшли фактично лише вигуки та сполучники. Вони передавали емоцію, що мною невдоволені, але з’ясувати, що саме сталося, одразу не виходило.
Не буду себе вигороджувати: були й випадки, коли мені самому варто було коректніше підбирати слова. Але в більшості ситуацій треба було краще розуміти: якщо зацитують одну фразу, а наступну виріжуть, то сенс загального абзацу зміниться на протилежний.
Як Віктор Трегубов прирівняв Зеленського до Ярослава Мудрого
Є в мене улюблений приклад – ще до того, як я став спікером. Мене потім дуже довго звинувачували через інтерв’ю «Укрінформу». Там була цитата про те, що подібного стрибка у розвитку, за моїми спостереженнями, у нас не було з часів Ярослава Мудрого.
Мене почали звинувачувати в провладній пропаганді: мовляв, це спроба піднести особисто Зеленського до рівня Ярослава Мудрого, бо саме це винесли в заголовок. А реально там йшлося про армію за останні 10 років – з 2014 по 2024 рік. Я казав, що порівняно з 2014 роком, коли армія була гола, боса й обірвана, у 2024-му ми наче епоху перестрибнули. Але народ прочитав це так, ніби ми за Зеленського пройшли цілу епоху.
Про те, чи варто боротися з «ШОК! СЕНСАЦІЯ…» у медіа
Це безнадійно, бо так зараз працює медійний процес, на превеликий жаль. Я теоретично можу телефонувати журналістам і казати: «Що ж ви робите?», але я абсолютно точно знаю, що вони не змінять загальні принципи роботи своїх SMM-ників на Ютубі. Навіть якщо редактор буде трішки обережнішим із заголовками, SMM-ник на Ютубі все одно напише: «Шок! путін помре післязавтра, – сказав Трегубов».
Про вплив речників на ефективність комунікації
Чесно скажу, у командувача зараз до комунікації просто руки не дійшли – у нього такий завал. Розумію, що цей завал триватиме ще деякий час, бо є значно актуальніші моменти.
Втім, я знаю, наскільки його підхід до комунікації відрізняється від попередника. Він значно менше схильний до замовчування й до суто технічної пропаганди у стилі «зустрілися з тими й тими». Тобто в нього комунікаційні підходи об’єктивно більш здорові.
Але як усе буде далі – давайте зачекаємо й подивимося. Бо тут багато факторів. Я завжди кажу, що комунікація нагадує дурну олімпійську гру керлінг. Знаєте таку? Там один дурник кидає велику праску по кризі, і ця праска має потрапити у велике коло. А ще двоє біжать попереду й натирають кригу щітками, щоб краще летіло.
Так от, комунікаційники – це ці двоє зі щітками. Вони можуть дуже сильно допомогти прасці потрапити куди треба. Але якщо людина, яка кидає праску, жбурнула її в протилежний бік або впустила собі на ногу – комунікації безсилі.
Тому зараз головне завдання – правильно кинути цю праску, а вже потім будемо розбиратися, як усе комунікувати.
Звідки речники беруть надійну інформацію
Основним джерелом є загальні зведення розвідки, до яких ми маємо доступ. Також є чудова система Delta, до якої ми теж маємо доступ, та додаткові перевірки від центрів спостереження БпЛА. Усі ці дані підсумовуєш і вже приблизно розумієш, що відбувається.
Інколи можна паралельно дивитися на пресу: можливо, якийсь інфопривід з’явився, а до нас його невчасно донесли. Можна дивитися на відкриті джерела і, якщо дуже треба, перевіряти безпосередньо на місцях – просто зателефонувати командирові й запитати, що відбувається саме в нього. Так теж робимо, хоч і нечасто.
Із цим була велетенська проблема раніше, на «Хортиці» – це був просто капець. По-перше, «Хортиця» була величезною – до 40 бригад та інших формувань. По-друге, тоді часто діяла тактика, м’яко кажучи, введення в оману власного командування. Вона йшла знизу догори – від рівня роти до вищого командування.
У роті не казали, що втратили окрему позицію, відповідно – у батальйоні, бригаді й так далі. Інформація йшла нагору, а можливості об’єктивної перевірки в реальному часі тоді ще не були настільки ефективними: не було належно сформовано системи безпілотників.
Бували випадки, коли ми з преси дізнавалися, що щось втрачено. Доводилося опускатися до рівня роти й з’ясовувати, що насправді троє військовослужбовців вирішили, що цю позицію тримати незручно, і пішли до сусідів. Це була велетенська проблема.
Зараз цього майже немає, бо вже зовсім інші технологічні рівні. Прозвучить дивно, адже йдеться про події півторарічної давнини, але зараз це значно менш поширено. Цю проблему ми перемогли. А от росіяни бідкаються, що в них це є й досі – з об’єктивних причин.
Про суперечки з DeepState
Було в обидва боки, саме на «Хортиці». Не знаю чому, але минулого року це якось швидко зійшло нанівець, а до того траплялося частенько.
Наші лаялися з DeepState, що ті малюють захопленою територію, де насправді «сіряк». У них був принцип: вони часто позначали територію захопленою, якщо була відеофіксація росіян. А ми їм кричали: «Хлопці, вони там пробігли, але не закріпилися! Так, відеофіксація їх засікла, але вони як з’явилися, так звідти й побігли чи там і померли. Це ж ні про що не каже». Були такі конфлікти.
І в мене був один конфлікт, коли на мене декілька людей наїхали через висловлювання щодо Покровського напрямку: звинуватили в недооцінці кількості противника. Але там історія була трохи інакшою. Я частково висловився некоректно, але й некоректне цитування зіграло роль.
Я говорив про те, що у нас навіть малі групи іноді розцінюють як повноцінний прорив. А сприйняли це так, ніби на Покровському напрямку діють виключно малі групи й немає повноцінного закріплення ворога.
Як визначається зона контролю та «сіряк»
Загальний принцип такий: контрольована зона – це місце, де сидять піхотинці, нікуди не йдуть і залишаються живими певний час, де вони є постійно. Принаймні залишаються живими до моменту, поки добігає інший піхотинець. Оце контроль.
Сіра зона – це місце, де піхотинці з обох боків можуть пробігати, але не можуть закріпитися. А якщо й засідають, то ненадовго: є суттєвий часовий проміжок між тим, як один засів, його вбили, і добіг інший.
Фактично зараз це працює так. Сіра зона сьогодні – це кілзона завглибшки до 20 км. Там іде постійне спостереження й ураження дронами, ти не можеш зупинитися чи забезпечити стабільне перебування. Якщо ж є постійна стабільна присутність – це вже контрольована територія.
Як змінилася комунікація з часів АТО до сьогодні
Технічний бік об’єктивно став кращим. Якщо порівнювати з тим, що було за часів АТО, то там взагалі були сльози й рівень районної стінгазети, на жаль.
Потім, коли сформувався Стратком, з’явилися нормальні канали горизонтального рівня – маю на увазі комунікацію бригад. Сформувалося нормальне культурне середовище довкола військових, з’явився військовий фольклор – і це працює ефективно.
Можна чіплятися до того, що робили окремі особи, казати, що це було неефективно. Але це зараз занадто чутлива тема, і не хотілося б в окремих осіб кидатися гнилими консервами сюрстремінгу. Хоча насправді й хотілося б, але не треба.
Той факт, що в нас є класна комунікація в безпілотних системах, класні комунікації бригад, ефективна комунікація Генерального штабу із суспільством – це показник. Давайте порівняємо з противником – з наркоманом Конашенковим, умовно кажучи. Навіть якщо порівнювати об’єктивно з іншими країнами, у нас усе робиться непогано. Хотілося б кращого, але за охопленням суспільства й взаємодією з ним усе працює на гідному рівні.
Є й болючі теми. Наприклад, тема мобілізації – мені про неї взагалі говорить боляче. Але проблема не в тому, що вона погано комунікується, а в тому, що частина суспільства взагалі не хоче про це чути. Це болюча й стресова тема: коли в людини вмикаються негатив і стрес, вона не готова слухати. Там хоч Черчилль, хоч Апостол Хома віщає – це не спрацює.
Чи може Віктор виокремити вдалих комунікаційників у ЗСУ
Ні, це було б некоректно з мого боку. Єдине, що я сказав би: мені дуже подобається SMM Сил безпілотних систем – хлопці на кшталт Мадяра класні. А конкретно виділяти бригади некоректно, особливо враховуючи, що для деяких із них я є функціональним керівником. Це якось незручно.
Кого Трегубов може порадити для додаткової аналітики війни
З аналітиків мені подобається [Микола]Бєлєсков. З ресурсів – InformNapalm, із закордонних – Інститут вивчення війни (ISW), вони молодці, ми з ними активно співпрацюємо.
Узагалі ж важко сказати, бо всі хороші експерти мають вузький профіль. Для мене критерій експертності – це коли людина на половину запитань телеведучих відповідає: «Я не знаю, це не мій профіль». У нас, на жаль, протилежна ситуація: усі в нас Арестовичі та люблять коментувати все що завгодно.
Якщо людина приходить на телебачення й коментує все – від цін на дрова в Заполяр’ї до особливостей розмноження королівських пінгвінів – її точно слухати не треба. А в нас такі, на жаль, майже всі. Ніхто не хоче сказати: «Вибачте, я не знаю, я не ППОшник, я танкіст».
От якщо брати БПЛА, то є класний блогер, мій друг Серж Марко. Він реально спеціаліст, я до нього йду з питаннями по БПЛА. Щодо зв’язку є класна людина – «Флеш» [Сергій Бескрестнов]. Усі розуміють, що «Флеш» знається на зв’язку.
Як командування ставиться до медійних військових
Це глибоко індивідуально. Треба розуміти, що деякі люди мали популярні блоги ще до того, як потрапили у військо, і вони могли бути взагалі не пов’язані з армією. Хтось був популярним письменником чи кимось іще. Наскільки командири добре ставляться до того, що підлеглі продовжують вести блоги – питання індивідуальне.
До мене свого часу були зауваження від командирів, що я у своєму блозі можу бути не зовсім стриманим у висловлюваннях. Що гріха таїти, інколи можу. Але, з іншого боку, поки це не шкодить безпосередньо службі – все гаразд.
Бувають випадки окремих блогерів, яким це шкодить, будьмо чесними: ми знаємо скандальні приклади, коли доходило навіть до судових справ. Але загалом, якщо це не заважає командуванню та службі, то чому командир має заважати цьому?
Як відбувається співпраця з іноземними медіа
Час від часу вони просто виходять на контакт. Іронічно, що чи не найбільше таких зв’язків у мене було ще до того, як я формально став речником. Оскільки я журналіст із досвідом, мені багато людей телефонувало ще у 2014 році, коли до України була висока увага. Телефонували просто мені як Віктору Трегубову, пізніше – як капітану ЗСУ.
Зараз менше, але регулярно: з BBC телефонували, з El País. Людям цікаво, коли є конкретний інформпривід. З останнього: зателефонували з чотирьох чи п’яти медіа із запитанням «Who is Mr. Drapatyi?». Питали, що я можу про нього розповісти, адже знаю його особисто. Ну, я всім і розповів те, що знаю.
Що Віктору Трегубову не подобається в службі
Я бачив декілька різних ЗСУ – чотири або п’ять, залежно від того, як рахувати.
Коли я закінчив військову кафедру, у нас були військові збори. Це був 2005 рік, і я бачив, як портянки мотають – сам їх мотав. Бачив ті ЗСУ, коли йдеш по «Десні» уздовж дороги, а десантники просять продати берці, бо в тих, що їм видають, ходити неможливо.
Потім бачив армію 2014–2015 років – жах і страхіття. У 2016-му стало трохи краще. Потім бачив армію 2022 року, окремо – 2023-го й армію зараз. Оце приблизно п’ять абсолютно різних армій – і за оснащенням, і за взаємодією, і за боєздатністю.
Щоразу, коли я хочу сказати щось погане про армію 2026 року, я згадую армію 2014-го (2005-й не згадую, бо це взагалі травматичний досвід). І мені дуже важко казати щось негативне про нинішню армію. Звісно, завжди можна критикувати: мовляв, можна краще, можна менше бюрократії чи командирів радянського штибу. Але їх об’єктивно стало менше.
Виросло нове покоління командирів – таких, як Драпатий. Не кажіть йому, але він від мене старший лише на півтора року, хоча йому здається, що набагато більше. Виросло покоління тих, хто починав командирами рот або взводів, хто не затягнутий радянщиною, хто розумний та адекватний. І ці люди вже вийшли на найвищі щаблі. В армії стало значно більше нормальної, ефективної взаємодії, яка прийшла з цивільного сектору. Багато чого було вироблено ad hoc на місцях.
З одного боку, можна й лаяти. Мені дуже не подобається грошове забезпечення: у цивільному житті я отримував набагато більше. І це я ще в Харкові в командному органі, а якщо поїду в Київ, умовно кажучи, то не знаю, як зводитиму кінці з кінцями. Не подобається ще низка моментів. Але знову ж таки: я пам’ятаю, як отримував 4000 гривень. Зараз це не 4000 гривень. Тому вибачте мені відсутність ниття, воно мені не дуже властиве.
Є люди, які звикли порівнювати з тим, що вони хотіли б бачити, про що мріяли – і вони мають на це повне право. А є люди на кшталт мене, які порівнюють із тим, як було або як могло б бути. Я оптиміст, тому що добре пам’ятаю, як було раніше. Виключно тому.
Інтерв'ю провів Денис Ратушний, спеціально для «Слово і діло»
Раніше «Слово і діло» брало інтерв’ю в голови Української Національної Асоціації з гуманітарного розмінування Олексія Ботнаренка про «чорних саперів», компенсації за розмінування аграріям та технологічні інновації у протидії мінам, які вже використовують в Україні.
Також «Слово і діло» проводить серію інтерв’ю з українськими захисницями про їхнє бачення служби і проблеми на ній. Уже вийшли розмови з бойовою медикинею Наталією «Кудряшкою», операторкою БпЛА Катериною «Кіпіш», військовою психологинею Мар’яною Охремчук та зв’язківцею Тетяною «Харлі Квін».
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».