У нещодавньому інтерв'ю виданню The Times Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявив, що на українській території перебувають понад 721 тис. російських військових. Це більш як на 40 тисяч більше, ніж було два місяці тому. Завдяки чому росіянам вдалося наростити чисельність та чого очікувати від них далі?
Головком ЗСУ Олександр Сирський у розмові з виданням The Times заявив, що на території України перебувають понад 721 тис. російських військовослужбовців. За даними представників ГУР, станом на квітень на території України налічувалося близько 680 тис. російських солдатів. Це означає, що протягом двох місяців росіянам вдалося збільшити чисельність свого контингенту в Україні більш ніж на 40 тис. осіб.
Завдяки чому це вдалося? Передусім завдяки залученню студентів російських вишів до так званих військ безпілотних систем – насамперед тих, хто має академічну заборгованість; «роботі» з дрібними правопорушниками, боржниками за різними платежами та кредитами, а також примусовим квотам на підприємствах.
Окремого розголосу набула ситуація у Пензенській області, де задля виконання федеральної квоти влада вдалася до прямої «бусифікації» чоловіків. Людей хапали просто на вулицях, саджали в автобуси та відправляли на фронт, у насильницький спосіб змушуючи укласти контракт.
Але головне – російська влада, попри складну економічну ситуацію, вдалася до суттєвого підвищення одноразових виплат за укладення контракту. У середньому такі виплати сягають 21,5 тис. доларів, а в окремих регіонах – навіть 60 тис. доларів.
Наприклад, за даними російських ЗМІ, у Ленінградській області рф станом на кінець червня одноразова виплата для охочих укласти контракт на участь у війні проти України зросла до 4,5 млн рублів. Це – понад 57 тис. доларів.
Ця виплата складається з так званої федеральної виплати (400 тис. рублів). Ще 450 тис. рублів громадянин має отримати після завершення контракту (звісно, якщо доживе до цього дня). Ще 150 тис. рублів кандидат має отримати, якщо має певні нагороди, зокрема звання героя росії. Основну частину винагороди – 3,5 млн рублів – становить так звана регіональна виплата.
Тобто загалом виходить від 4,35 до 4,5 млн рублів. При цьому виплату у 3,5 млн рублів дають не всім, а тим, хто йде, наприклад, до військ безпілотних систем або до підрозділу «Рубікон», який також спеціалізується на війні дронів.
Крім Ленінградської області, найбільш високі виплати фіксуються у Санкт-Петербурзі (4,5 млн рублів), Ханти-Мансійському автономному окрузі (4,1 млн рублів), а також у Москві (5,5 млн рублів). У столиці росії такий рівень досягається не за рахунок одноразової винагороди, а завдяки щомісячним доплатам, які надходять від міста.
Сукупність цих заходів, очевидно, й дозволила росіянам наростити чисельність свого наступального угруповання. Попри це темпи наступу російської армії в Україні суттєво знизилися. На деяких ділянках зміни лінії фронту за тиждень становлять лише від 50 до 200 метрів.
Основною тактикою росіян, як і раніше, залишається інфільтрація малих піхотних груп в оборонні побудови ЗСУ, а також постійне збільшення протяжності лінії фронту, аби розтягнути нашу оборону та змусити Україну розосереджувати резерви.
Одним із варіантів є відкриття нових оперативних напрямків, зокрема на півночі нашої країни. Про таку небезпеку повідомлялося ще у травні. Одним із таких сценаріїв вважається новий наступ з території Білорусі, у тому числі з метою оточення та захоплення Києва.
Задля реалізації таких сценаріїв путін хоче безпосередньо втягнути армію Білорусі у війну або принаймні домогтися дозволу розмістити російське військове угруповання на території цієї країни, як це вже було у 2022 році.
Втім, наразі сценарій «Київ 2.0» є малоймовірним. Білоруський лідер Олександр Лукашенко дуже серйозно поставився до попереджень президента України Володимира Зеленського щодо ретрансляторів, які були розташовані на території Білорусі для наведення російських «шахедів». Наразі ці ретранслятори не працюють.
Лукашенко розуміє, що білоруська армія не готова до сучасної війни дронів і не здатна захистити критично важливі об'єкти на своїй території від українських ударів. До таких об'єктів, зокрема, належать місцеві НПЗ. Їхня продукція наповнює бюджет Білорусі, а також є важливою для росії, яка страждає від паливної кризи, спричиненої українськими далекобійними ударами.
Крім того, Лукашенко дав зрозуміти послу росії в Білорусі Борису Гризлову, що не бажає втягуватися у війну. Тож на цьому етапі малоймовірно, що білоруська армія атакуватиме Україну або навіть пропустить на свою територію російські війська, як це сталося у 2022 році, побоюючись превентивних ударів з боку ЗСУ.
У таких умовах найбільш імовірним може вважатися наступ росії на Чернігівську область з території Брянської області. Для цього росіяни можуть перекидати найбільш підготовлені підрозділи з інших ділянок фронту. Метою таких дій може бути спроба створення так званої «буферної зони» на Чернігівщині.
Про плани щодо створення «буферних зон» путін неодноразово заявляв і раніше. Хоча станом на сьогодні активності російських військ на Чернігівському напрямку не спостерігається.
Денис Попович, військовий оглядач, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.