У житті нечасто трапляються дива, ще рідше вони трапляються в житті цілих народів. Безсумнівно, Угорщина в неділю пережила таке диво. Йдеться не лише про саму поразку Віктора Орбана, який за 16 років збудував, здавалося б, неприступну владну цитадель, а й про те, як це сталося. Майже 80-відсоткова участь громадян і надзвичайно переконливий результат опозиції знімають усі питання щодо випадковості перемоги. Підтримка Орбана лідерами Америки та росії не тільки не дала йому бажаного золотого ключика, вона лише підкреслила, наскільки досвідчений політичний хижак, лідер «ФІДЕС», загрався і втратив уявлення про очікування виборців.
І якщо росія кувала перемогу Віктора Орбана хоч відносно прихованим чином, нехай і досить очевидним, за участю спецслужб і політтехнологів, то Штати робили це демонстративно голосно, не переймаючись створенням навіть ілюзії невтручання. Розрахунок був, мабуть, на гучний успіх фірмової трампівської безцеремонності.
Угорський прем'єр у листопаді злітав до Вашингтона, на зустрічі в Білому домі Трамп назвав його «фантастичним лідером» і заявив, що підтримає на виборах. 21 березня, коли проходила щорічна політична конференція консерваторів Американського консервативного союзу CPAC, цього разу зовсім не випадково організована в Будапешті, президент США у відеозверненні до учасників ще раз заявив про «тотальну» підтримку Орбана. 24 березня у соцмережі Truth Social опублікував довгий пост, де закликав Угорщину «вийти і проголосувати за Віктора Орбана»: «Він – справжній друг, боєць і ПЕРЕМОЖЕЦЬ, і має мою повну та беззастережну підтримку на переобрання на посаду прем’єр-міністра Угорщини».
7 квітня, за лічені дні до виборів, до Угорщини вирушив віцепрезидент Джей Ді Венс, який провів там два дні. Окрім прямо заявленої особистої підтримки, Венс на одному з масових заходів зв’язався з Трампом, і той через гучномовець повідомив присутнім: «Я люблю цього Віктора».
Здавалося б, ну досить. Але ні, 10 квітня з’являється ще один президентський пост у соцмережі з обіцянкою Угорщині золотих гір, за однієї відомої умови: «Ми будемо раді інвестувати в майбутнє процвітання [Угорщини], якого вдасться досягти завдяки продовженню керівництва Орбана».
Результат відомий, і для Білого дому він і незрозумілий, і прикрий. Непогано нагадати, що понад двадцять років тому Україна була в подібній ситуації, і тоді сталося перше українське диво, що наша країна не була членом ЄС і НАТО, а, як би це сказати м’якше, навпаки.
Леонід Кучма готувався у 2004 році передати владу після двох термінів на чолі України, і для Кремля було принципово важливим, щоб її отримав Віктор Янукович, який кілька разів їздив до Москви на оглядини. Його просуванням активно зайнялися російські політтехнологи та спецслужби. У серпні як жест доброї волі росія підписала з урядом Януковича угоду про постачання газу за пільговою ціною. У вересні побили й понівечили кандидата від опозиції Віктора Ющенка. На початку жовтня Кучма ще раз відвіз Януковича до росії, а за кілька днів до першого туру голосування до Києва приїхав путін, це був його шостий візит до України того року.
Приводом для триденного перебування президента росії в Україні було обрано 60-річчя визволення Києва від німецько-фашистських загарбників. З цієї нагоди організували спеціальний парад і привезли з Москви «Прапор Перемоги». Керівництво двох країн прийняло парад на Хрещатику. Там сталася відома сцена, коли Янукович намагався вручити цукерку голові путінської адміністрації Дмитру Медведєву. На трьох основних українських телеканалах влаштували грандіозний марафон, під час якого путін відповідав на запитання українських телеглядачів. Для збору запитань було навіть створено спеціальний сайт www.vopros-putinu.com . У своїх відповідях почесний гість розповів, що на його нещодавньому дні народження, який він відзначає виключно в колі рідних і друзів, були присутні Кучма та Янукович, і що російському уряду є чому повчитися в українських колег, очолюваних Віктором Федоровичем. Загалом, відіграв на повну.
Українці, хай нас, невдячних, чорт забере, у своїй значній частині не перейнялися, сталося «помаранчеве» диво, і отриманий тоді ляпас багато в чому визначив подальше розлючення на Україну з боку Кремля. На відміну від нинішніх угорських виборів перемога «помаранчевих» не була домінуючою, і Янукович досить швидко повернувся в прем'єрське крісло і навіть взяв реванш у боротьбі за президентське. Очевидно, Орбан має на меті таку перспективу для себе, оскільки не став сперечатися і відразу визнав поразку.
Мораль цих частково схожих випадків полягає в тому, що сподівання на всемогутність бабла, політтехнологій і демонстративно пригнічуючий потенціал «старших братів» заводить у глухий кут, коли натрапляє на волю народу, якому влада набридла. Більше того, ця безцеремонність зовнішніх сил стає додатковою образою національної гідності та додає стимулів до громадянського опору.
Як великі гравці, США та росія, прорахувалися, повіривши у свій вирішальний внесок у перемогу Віктора Орбана, так і угорський прем’єр переграв самого себе, створюючи образ їхнього особливого партнера. Для виборців європейська складова національної ідентичності виявилася надзвичайно важливою, і виконувати в інтересах американців і росіян роль важеля для зламу європейської системи безпеки угорці вважали і принизливим, і протиприродним. Завжди є приводи уточнити відносини з Брюсселем, але з якого дива їх псувати на радість ворогам ЄС і НАТО? Тим більше, що орбанівська особливість і його махінації з росією, США та Китаєм всупереч європейським зв'язкам не принесли Угорщині жодних економічних результатів, навпаки, помітно відкинули назад порівняно з сусідами. Кому сподобається, коли замість гордого міфічного птаха Турула символом Угорщини з подачі прем'єра стає послужлива миша, яка намагається догодити чужинцям. Віктор Орбан, який побудував свою кар'єру на суцільному націоналізмі, у підсумку вкусив себе за хвіст.
Тут, безперечно, важливий ще й фактор часу. На початку 2025 року Трамп ще давав комусь надію на свої магічні якості майстра угод і миротворця. За короткий час, до весни 2026 року, він остаточно викрив себе як балакуна й агента нескінченного хаосу. Путін, нездатний підкорити Україну та забезпечити власну енергетичну безпеку, втратив привабливість як сильний лідер і гарант енергетичної безпеки Угорщини. Колишня прагматика вибудовування особливих відносин із Кремлем, а потім, і одночасно, із Трампівським Білим домом втратила свої підстави. Причин закривати очі на корумпованість системи, створеної Віктором Орбаном під себе, не залишилося, його огидність гостро оголилася: давай, до побачення! Сталося диво пересамовизначення угорського народу.
Петер Мадяр із «Тисою» спробують повернути угорському націоналізму людське обличчя та демократичний вимір. Віктор Ющенко, як ми пам’ятаємо, з широким мандатом на зміни не впорався, але в тодішньої України не було європейського інституційного якоря, тому її сильно хитнуло в інший бік, з усіма трагічними наслідками. Дасть Бог і громадянська наполегливість, угорці впораються.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.