«Схоже, огидна зелена попелиця сподівається продовжити своє існування, всупереч законам біології, добра і зла. Йому затвердили 90 млрд євро, внутрішньополітична мобілізація набирає обертів. Смердючий пес серйозно розраховує провести у вмираючій країні вибори, воскреснути і повернути собі легітимний статус. Гальванізація смердючого трупа — проєкт номер один. Цього не приховує й оточення зомбі, який не стоїть на ногах від наркотиків».
Неперевершений стиль, впізнаваний одразу, впевнена рука майстра, який зарекомендував себе трендсеттером сучасного російського політичного дискурсу Дмитра Анатолійовича Медведєва.
Тому, коли під його авторством у журналі Міністерства закордонних справ рф «Міжнародне життя» з’явилася стаття «Російський дискурс: генеалогія та функціонування», це не викликало особливого здивування. По-перше, як ми вже зазначили, експрезидент є активним практиком у цій галузі, а по-друге, цілком у традиціях кремлівських вождів видавати праці з мовознавства наприкінці життєвого та політичного шляху. Зрештою, він просто хоче і може собі це дозволити.
Правда, дещо бентежило те, що серед співавторів значився Віктор Медведчук, якось нізвідки, але Медведчук у росії взагалі якось нізвідки, незрозуміло, куди його притулити, ну ось притулили Медведєву-язикознавцю в пару: Медведєв-Медведчук, навіть завзято-молодіжно.
І текст спочатку нормально сприймається: «Сьогодні, в умовах геополітичних протистоянь, проблеми мови та дискурсивних практик анітрохи не менш важливі, ніж проблеми оборони та інформаційної політики...На очах розмивається межа між війною, дипломатією та пропагандою, між ідеологією та постідеологією (сферою когнітивних операцій та інформаційних технологій). Словесні інтервенції, жонглювання наративами в публічній політиці нині ні до чого не зобов’язують». Навалює Дмитро Анатолійович будь здоровий, навіть ніби над собою підсміюючись: «словесні інтервенції, які нікого ні до чого не зобов’язують». Водночас який широкий стилістичний діапазон: від «зеленої попелиці» і «смердючого трупа» до «дискурсивних практик» і «жонглювання наративами»!
А далі ніби Медведчук втручається, заражаючи текст своєю фірмовою мертвечиною: «Протилежні дискурси реплікують в ідеологію антагоніста деструктивну семантику, «вірусні» концепти». Підступ сильно відчувається, коли текст починає рябіти іменами Фердинанда де Соссюра, Людвіга Вітгенштейна, Олексія Лосєва, Фернана Броделя, Діонісія Ареопагіта, Аврелія Августина, Максима Сповідника. Здається, помічники-референти перестаралися, і, як це нерідко буває, спроба видати начальство за розумних перетворюється на тонкий тролінг цих недоумків.
І ніхто б, ймовірно, не наважився публічно поставити під сумнів авторство цієї наукової праці, якби не почала глузувати російська інтелігенція-емігранти. У тексті ще виявили згадку, ніби філософ Маршалл Маклюен вивчав образ Валентини Терешкової в радянських ЗМІ, явно вигадана штучним інтелектом нісенітниця, і веселощі на закордонних опозиційних каналах призвели до того, що в журналі схопилися за голову. Повернули авторство статті ректору Російського православного університету Олександру Щипкову, це саме він купився на анекдот з Терешковою, а Медведєв-Медведчук, виявляється, втиснули в тому ж журналі інший текст, який приписали, у свою чергу, Щипкову.
Назва довга й нудна: «Ще раз про право Криму, Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки, Запорізької та Херсонської областей на самовизначення». Просто на якомусь етапі файли переплутали. Образ Медведєва-язикознавця, володаря широкої мовної палітри, що заграв яскравими фарбами, тут же зблід і потьмянів до колишніх похмуро-похмільних кольорів. Цікаво, скільки таблеток валідолу з’їв ректор православного університету, коли виявив, що його ім’ям підписана стаття великого начальства.
Практика написання «розумних» текстів стара як світ і регулярно обертається якоюсь кринжатиною. У 2002 році сталася гучна історія зі статтею, яку тодішній глава президентської адміністрації Володимир Литвин вкрав у відомого американського політолога Томаса Каротерса та опублікував у газеті «Факти». Вкрав, звісно, не він, а якісь найняті для роботи люди, та вийшло незручно. Що анітрохи не завадило Литвину незабаром стати спікером Верховної Ради, а потім і віцепрезидентом Академії наук України. Кажуть, він дуже хотів після Патона її й очолити, та не склалося. Велика втрата для української науки. Про долю людей, які взялися прославити Володимира Литвина статтею про громадянське суспільство, нічого не відомо, залишається сподіватися, що голови їм не відірвали.
Нині своїми текстами намагається зачарувати потенційного виборця Валерій Залужний.
Власне, практично лише текстами. Існують навіть обґрунтовані сумніви щодо того, чи голос посла у Великій Британії та ймовірного наступного глави держави є хоч якось впізнаваним широкими масами. Генерал спілкується зі своїми співвітчизниками майже виключно через посередників, підписуючи своїм ім’ям якісь матеріали, хотілося б сподіватися, після їх уважного прочитання. На «Українській правді» Залужний значиться автором аж дванадцяти колонок, солідний результат. Недавній дебют у «НВ», щоправда, дещо бентежить. Різкий заголовок «Кінець війни побачать лише мертві» – це влучно для філософа, який першим вжив ці слова, але для політичного лідера саме в період війни такий спосіб привернення уваги – такий собі. Інтерес редактора й того, хто вказаний автором, помітно розходиться.
Просто хочеться нагадати, що в нинішню епоху тотального медійного проникнення верх бере зі значною перевагою природність. Спроби видати себе за того, ким не є, швидко стають очевидними, і навіть якщо вдається не перетворитися на відверте посміховисько, розпещений глядач-уболівальник-виборець починає мимоволі шукати інші, «привабливіші» об’єкти для своєї неабиякої уваги. Вибори ще дуже не скоро, і у нас ще є час, щоб дізнатися докладніше, хто такий генерал Залужний, і він точно не письменник. Як і Медведєв – не мовознавець.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.