Станом на лютий 2026 року Україна пройшла через горнило чотирьох років повномасштабної війни, що докорінно змінила її внутрішню архітектуру, зовнішньополітичний статус та колективну психологію. Те, що у лютому 2022 року починалося як спроба фізичного виживання під натиском однієї з найбільших армій світу, трансформувалося у тривале протистояння на виснаження, де лінія фронту стала лише одним із багатьох вимірів боротьби. Україна сьогодні – це країна, яка змінилася до невпізнаваності: від переходу на стандарти НАТО в озброєнні до фундаментальних зсувів у мовній ідентичності та демографічній структурі.
Період 2022–2026 років став часом найбільших випробувань для української державності з моменту проголошення незалежності. Країна продемонструвала безпрецедентний рівень адаптивності, перетворивши свою армію на одну з найтехнологічніших у світі, а суспільство – на еталон стійкості. Проте цей шлях супроводжувався величезними втратами: територіальними, економічними та, насамперед, людськими. Війна спричинила глибоку демографічну кризу та міграційні процеси, наслідки яких відчуватимуться десятиліттями. Водночас виникли нові внутрішні напруги, пов'язані з процесами мобілізації, втомою від невизначеності та складними викликами в управлінні державою.
Технологічний щит та військова метаморфоза
Найбільш помітним вектором змін стала еволюція Збройних Сил України та вітчизняного оборонно-промислового комплексу. Протягом чотирьох років армія пройшла шлях від дефіциту базових засобів ураження до створення унікальних високотехнологічних систем, які змінили характер сучасної війни.
Україна змогла не лише адаптувати західне озброєння, а й налагодити власне масштабне виробництво. Символом цієї незалежності стала самохідна артилерійська установка (САУ) «Богдана» калібру 155 мм. Станом на початок 2026 року Україна вийшла на рекордні показники виробництва – 40 одиниць «Богдан» на місяць.
Важливою частиною стратегії стало створення «армії роботів». Українські морські дрони стали глобальною сенсацією, фактично витіснивши російський Чорноморський флот із його традиційних баз і змусивши його відійти на значну відстань від узбережжя. Це не лише гарантувало безпеку морських коридорів, а й продемонструвало асиметричну перевагу України над технологічно консервативним ворогом.
Розвиток ракетної програми, зокрема регулярне застосування ракет «Нептун» та розробка власних балістичних систем, став одним із ключових завдань безпеки. Це дозволяє Україні завдавати ударів по стратегічних об'єктах у глибокому тилу ворога, нівелюючи його перевагу в авіації та далекобійній артилерії. У 2025 році українські підприємства поставили на фронт понад 2,4 млн боєприпасів різного калібру, що свідчить про глибоку мілітаризацію економіки.
Демографічний розлом: ціна свободи та міграційні виклики
Попри військові успіхи, чотири роки війни завдали нищівного удару по людському капіталу України. Демографічна ситуація станом на початок 2026 року характеризується як критична, що вимагає перегляду всієї соціальної та економічної політики держави.
Україна втратила близько чверті свого довоєнного населення. За різними даними, близько 6 млн осіб виїхали за кордон, частина населення залишилася на окупованих територіях, а мільйони стали внутрішніми переселенцями. На підконтрольній уряду території станом на початок 2026 року проживає приблизно 30,5 млн осіб. Проблема повернення біженців стає дедалі гострішою. Хоча більшість дітей мріють повернутися додому, майже половина з них відчуває страх перед майбутнім. Водночас спостерігається втома від підтримки українців на Заході. У 2026 році ООН планує скоротити допомогу біженцям майже на чверть. На ринку праці ЄС українці інтегруються, проте 57% працюють на посадах, що значно нижчі за їхню кваліфікацію, що призводить до декваліфікації та інтелектуальних втрат для України.
Всередині країни понад 4,6 млн ВПО потребують вирішення житлових питань. Держава у 2026 році виділяє значні кошти – 5,4 млрд грн – на програми забезпечення житлом, проте це покриває потреби лише 41 тисячі осіб. Величезна кількість переселенців продовжує жити в умовах невизначеності, що створює додаткове навантаження на соціальну систему та провокує локальні конфлікти в громадах.
Соціологічний портрет нації: стійкість через втому
За чотири роки суспільні настрої пройшли складний шлях трансформації. Від початкового шоку та консолідації українці перейшли до стану «звикання до війни», де висока стійкість межує з глибоким емоційним виснаженням.
Очікування українців щодо завершення війни стали більш реалістичними. Якщо у 2022-2023 роках переважала надія на швидку перемогу, то станом на кінець 2025 – початок 2026 року лише 10% очікують завершення конфлікту найближчим часом. Значна частина громадян (близько третини) вважає, що війна триватиме ще кілька років.
Попри це, рівень готовності терпіти війну «стільки, скільки буде необхідно», залишається вражаючим – близько 62-65% респондентів підтверджують свою стійкість. Це свідчить про те, що суспільство усвідомлює екзистенційну загрозу та не бачить прийнятної альтернативи спротиву. Проте емоційний фон змінився: надія, яка раніше була головним драйвером, поступилася місцем втомі, напруженості та роздратуванню.
Одним із найважливіших соціальних наслідків війни стала мовна трансформація. Процес переходу на українську мову набув сталого характеру. Наприкінці 2025 року показник використання української мови у повсякденному житті сягнув майже 75%, порівняно з трохи більше ніж 50% на початку вторгнення. Це вказує на те, що українці дедалі більше сприймають мову як елемент безпеки та ідентичності, що відмежовує їх від агресора.
Питання переговорів та можливих компромісів залишається найбільш дискусійним. Більшість українців (53%) категорично виступають проти будь-яких територіальних поступок на користь росії. Однак частка тих, хто готовий до певних територіальних втрат заради закінчення війни та отримання гарантій безпеки, зросла до 33% станом на початок 2026 року. Лише 8% громадян готові до безумовних поступок, що демонструє відсутність масової підтримки капітуляції.
Системні проблеми та управлінська криза: виклики мобілізації та довіри
На четвертому році війни Україна зіткнулася з низкою внутрішніх криз, які загрожують підірвати національну єдність. Ключовими серед них є реформа мобілізації та боротьба з корупцією в умовах обмежених ресурсів.
Мобілізація стала однією з найбільш болючих тем українського сьогодення. Станом на початок 2026 року система призову характеризується як «непрозора та несправедлива». Основні виклики сьогодні концентруються навколо трьох взаємопов’язаних проблем: демографічного виснаження, коли армію все частіше називають «військом старих людей» через високий середній вік мобілізованих, а залучення молоді залишається політично вибуховим питанням; психологічної та кадрової кризи, спричиненої відсутністю чітких ротацій і термінів служби, коли формула «до кінця війни» перетворюється на пастку й підштовхує до зростання СЗЧ та дезертирства; а також соціальної нерівності, коли корупційні практики дають змогу заможним уникати призову, перекладаючи основний тягар війни на сільських мешканців, внутрішньо переміщених осіб і робітників.
Кількість громадян призовного віку, що перебувають у розшуку, станом на початок 2026 року сягнула рекордних 2 млн осіб - це ще один сигнал про глибокий розрив між потребами фронту та готовністю тилу до подальших жертв. Влада намагається вирішити проблему через посилення цифрового контролю та амністію для тих, хто вчинив СЗЧ вперше, проте ці заходи сприймаються як тактичні, а не стратегічні.
Що стосується рівня довіри до влади довіри до влади – відсутність виборів та управлінська криза даються взнаки. Довіра до президента Володимира Зеленського залишається досі залишається високою (61%), проте баланс довіри та недовіри поступово знижується. Суспільство стає більш вимогливим до демократичних стандартів навіть під час війни. 35% українців вважають, що наразі демократії в країні замало.
Корупційні скандали, зокрема навколо Тимура Міндіча та інших осіб, наближених до Офісу Президента, підривають моральний дух та дають підстави для критики з боку опозиції та західних партнерів. Це створює загрозу політичної стабільності в умовах, коли національна єдність є критично важливою для виживання держави.
Гібридні загрози та інформаційне поле: війна за сенси
Інформаційний фронт у 2025–2026 роках став місцем надзвичайно інтенсивних битв. росія використовує втому українців для вкидання деструктивних наративів про «державу, що не відбулася» (failed state) та «знесилений Захід».
Основними мішенями російських інформаційних операцій є процеси мобілізації та стосунки України з союзниками. Поширення фейків про «утилізацію тіл» за допомогою медичних роботів або дискредитація західних політиків (як-от Христі Фріланд) мають на меті посіяти зневіру та розбрат. Одночасно з цим тривають постійні кібератаки на критичну інфраструктуру, банки та урядові системи, що супроводжуються психологічним тиском на населення.
Особливо небезпечною є стратегія «смерті від холоду» – методичні удари по енергетичній системі взимку. На початок 2026 року потужності генерації компанії ДТЕК були пошкоджені на 60-70%, що призвело до тривалих відключень світла (до 20 годин на добу). Це безпосередньо впливає на моральний стан цивільних та економічну активність.
Геополітична стійкість: між США та Європою
За чотири роки зовнішньополітична ситуація навколо України зазнала драматичних змін. Після інавгурації Дональда Трампа у січні 2025 року американська допомога практично припинилася, що стало серйозним випробуванням для європейської безпеки.
Європа у 2025 році різко наростила допомогу, намагаючись компенсувати вакуум, залишений США. Військова підтримка з боку ЄС зросла на 67%, а фінансова – на 59%. Це відобразилося і на очікуваннях українців: 59% вірять, що Європа надасть необхідну підтримку у разі загострення, тоді як у допомогу США вірять лише 39%.
Шлях України до ЄС став головним джерелом суспільного оптимізму. Незважаючи на опір окремих країн, Україна продовжує впроваджувати реформи, а так званий «частковий вступ» до Євросоюзу прогнозується вже на 2027 рік. Україна тепер сприймається не як пасивний отримувач допомоги, а як потужний мілітарний партнер, без якого безпека Європи неможлива.
Світові ЗМІ зазначають, що попри агресивну риторику, позиції путіна є слабшими, ніж він намагається показати. російська економіка страждає від дефіциту робочої сили та інфляції, а територіальні здобутки 2025 року були мізерними (0,8% території) при приголомшливих втратах. росія контролює 19,3% території України, проте ціна кожного квадратного кілометра становить 92 людські життя для окупантів. Це підтверджує, що час працює проти агресора, якщо Україна зберігатиме стійкість та підтримку партнерів.
Державність через трансформацію та самопожертву
Чотири роки великої війни стали для України періодом болісного, але фундаментального переродження. Незважаючи на територіальні втрати та глибоку демографічну кризу, країна зберегла головне – свою державність та суб’єктність. Україна довела, що здатна не лише чинити опір переважаючому ворогу, а й створювати нові технологічні та соціальні стандарти в умовах екзистенційної загрози.
Основні підсумки чотирьох років протистояння:
Військовий суверенітет: Україна створила потужний власний ОПК, який забезпечує понад 40% потреб фронту, перетворюючи армію на автономну та високотехнологічну силу.
Національна консолідація: попри втому, більшість українців залишаються відданими ідеї незалежності та готові терпіти труднощі заради справедливого миру.
Геополітичне переформатування: Україна стала невід’ємною частиною європейського безпекового простору, змінивши свою роль з «буферної зони» на «щит Європи».
Самозарадність: зменшення допомоги з боку США змусило Україну та її європейських партнерів шукати нові моделі стійкості, що посилило внутрішню опору держави на власні ресурси.
Попереду залишаються величезні виклики: подолання демографічної катастрофи, реформа мобілізації, відбудова зруйнованої енергетики та боротьба з корупцією. Проте досвід останніх чотирьох років свідчить, що українське суспільство володіє унікальним ресурсом витривалості. Україна сьогодні – це не просто країна у стані війни, це лабораторія майбутнього, де у вогні битв кується нова європейська ідентичність, заснована на цінностях свободи, інновацій та безкомпромісної боротьби за право на власне існування.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.