Сьогодні, 21 січня, виповнився рік із дня інавгурації 47-го президента США Дональда Трампа. Одна з головних його обіцянок — закінчити війну в Україні — не виконана не те що за 24 години, а й навіть за 365 днів. Чи можливо взагалі зупинити війну за концепції Трампа?
Президент США Дональд Трамп склав присягу приблизно о 19 годині за київським часом 20 січня 2025 року. Тож сьогодні виповнився рівно рік, як він приступив до виконання своїх конституційних обов’язків. Однією з його основних передвиборчих обіцянок було завершити війну в Україні за 24 години. Ну, не за 24 години (як виявилося, це був жарт), але хоча б завершити…
До цієї справи Трамп підійшов як ділок, розрахувавши суто економічний аспект та щоразу кажучи про велику угоду. Якщо росія не здатна виконати свої цілі й не просувається на фронті, то потрібно її заохотити, аби вона зупинила бойові дії. Водночас Трамп вирішив для себе, що росія перебуває у сильнішій позиції, оскільки вона банально більша, а Україна, яка повністю залежна від своїх західних партнерів, зокрема від тих же США, є слабшою стороною. Тому тиск має чинитися саме на Україну.
Фактично Володимиру Зеленському запропонували відмовитися від малого, аби зберегти більше. Тобто, відмовитися від Донбасу та тимчасово окупованих територій на півдні країни, аби зберегти 80 % території України на політичній мапі світу. Той самий Донбас варто було віддати, аби дозволити путіну зберегти обличчя у невдалій для нього війні, де він планував захопити Україну швидким бліцкригом, але отримав чотири роки виснажливої м’ясорубки.
Російсько-українська війна для Трампа — це невдалий бізнес-проєкт, який призводить до непотрібних людських жертв. Тому його необхідно просто закрити, зафіксувати збитки та перейти до звичайного бізнесу.
Фундаментальна помилка 47-го президента США полягає в тому, що ця війна — не бізнес-проєкт. Для України — це боротьба за існування, а для росії — це колоніальний конфлікт, спрямований на відновлення імперії. А ця імперія не може існувати без своєї важливої складової — України та Києва.
Так само принциповою є ця війна й для найближчих сусідів України та росії — Польщі, Фінляндії та країн Балтії, які теж колись входили до складу російської та радянської імперій. Вони чудово розуміють, що в разі успіху в Україні наступними жертвами росії стануть саме вони.
Тому ця війна — не про економіку та гроші. Це про відновлення імперії та про існування незалежних держав, які колись були колоніями цих імперій. В основі цієї війни лежать мотиви ХІХ століття. Проте Трамп цього не розуміє, тому й зробив головним переговорником Стіва Віткоффа — людину, яка розуміє мову грошей, але не розуміє історичних процесів, які призвели до цього протистояння.
Ця переговорна стратегія й призвела до того, що один із головних передвиборчих кейсів Дональда Трампа — врегулювання війни в Україні — виявився невдалим. Цей провал Трамп намагається закрити іншими проєктами: викраденням венесуельського диктатора Ніколаса Мадуро, зазіханнями на Гренландію тощо. Але, попри все, Трамп уже по вуха в «українському питанні», і відхреститися від нього вже не вдасться.
Чи є в команді Трампа люди, які правильно розуміють ситуацію? Є. Зокрема це держсекретар Марко Рубіо та директор ЦРУ Джон Реткліфф. Саме завдяки Реткліффу Україна не позбулася важливих розвідданих у ті періоди, коли тиск на Київ із Вашингтона був найбільш відчутним. А поки останнє слово — за президентом США, магістральна лінія перемовин залишається незмінною.
На цій магістралі Стів Віткофф та ще один переговорник — зять Трампа Джаред Кушнер — найближчими днями поїдуть у Москву до путіна, де отримають від нього відповідь щодо проєкту мирного плану, який узгоджений з Україною та європейськими партнерами. Раніше цей план складався з 28 пунктів, більшість із яких були явно на користь росії. Тепер, після двомісячних консультацій, він значно скоротився та відредагований у такий спосіб, який навряд чи задовольнить росію, що не відмовляється від своїх максималістських вимог щодо України.
Та й чого б їй відмовлятися, якщо путін, слухаючи брехню своїх генералів, упевнений, що росія контролює Куп’янськ, український фронт ось-ось упаде, а мешканці Києва через відсутність світла й опалення внаслідок обстрілів обов’язково мають влаштувати Майдан. Тому поки що ми перебуваємо в точці «нуль».
Денис Попович, військовий оглядач, спеціально для «Слова і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.