Наприкінці грудня 2025 року Іран вибухнув наймасштабнішими антиурядовими протестами з часів ісламської революції 1979-го. Приводом став обвал національної валюти та різке погіршення рівня життя, але дуже швидко економічні гасла переросли у політичні. У Тегерані дрібні торговці Великого базару першими вийшли на вулиці 28 грудня, протестуючи проти стрімкої девальвації ріала (курс впав до рекордних 1,4 мільйона ріалів за долар), інфляції понад 40% і підвищення цін на бензин. До них приєдналися студенти та тисячі пересічних громадян. Уже за кілька днів протести охопили 28 з 31 провінції і понад 350 міст, об’єднавши іранців різних соціальних прошарків, національностей і віросповідань.
Іран охоплений протестами попри жорсткий тиск режиму
Режим аятоли Алі Хаменеї спочатку удавав готовність до діалогу – уряд навіть звільнив голову Центробанку як «цапа-відбувайла» економічної кризи. Та швидко влада перейшла до перевірених методів: інтернет і телефонний зв’язок по всій країні вимкнули, а на вулицях з’явилися спецпризначенці з кийками, сльозогінним газом і бойовими набоями. Протягом перших двох тижнів загинули щонайменше 538 людей (в тому числі 48 силовиків), а понад 10 600 осіб були заарештовані. Правозахисна мережа HRANA ретельно фіксує ці дані, хоча через «чорний аут» зв’язку верифікувати їх незалежно неможливо.
Попри терор з боку сил безпеки, протести не вщухають: молодь штурмує поліцейські відділки, палить портрети верховного лідера і навіть захоплює окремі населені пункти. На заході країни демонстранти взяли під контроль міста Абданан і Малекшахі – в одному випадку місцева поліція перейшла на бік народу. Ці епізоди безпрецедентні: протестувальники святкували перемогу, вигукуючи «Смерть Хаменеї!» та закликаючи скинути правлячих клериків.
Офіційний Тегеран стоїть на своєму. 86-річний Хаменеї визнав наявність «економічних проблем», проте традиційно звинуватив у всьому «ворогів із-за кордону» (Ізраїль, США та їхні спецслужби), а учасників протестів обізвав «вандалами». За його наказом суди почали виносити показові смертні вироки арештованим активістам, а очільник судової влади пообіцяв «ніякого поблажливого ставлення» до бунтівників. Водночас режим мобілізує прихильників: державне ТБ демонструє марші «обурених громадян», що скандують «Смерть Америці!» й «Смерть Ізраїлю!» на підтримку аятол. Та попри ці зусилля, масштаби народного гніву вже не приховати. Масові демонстрації тривають третій тиждень, і все гучніше лунає запитання: чи не стануть вони початком кінця теократичного режиму в Ірані?
Передумови: економічний колапс, роль жінок і тінь поваленого шаха
Нинішній спалах протестів має глибоке підґрунтя. Останніми роками Іран живе в стані хронічної економічної кризи: міжнародні санкції душать економіку, корупція і прорахунки влади призвели до безробіття молоді та двозначної інфляції, а дорогі геополітичні авантюри (від ядерної програми до війни в Сирії) спустошують бюджет. Девальвація ріала в грудні стала останньою краплею – люди відчайдушно збідніли буквально за кілька тижнів. Однак гнів, що вилився на вулиці, має і політичні причини, накопичені десятиліттями.
У минулому іранці вже не раз повставали проти ісламської республіки. Були і «Зелений рух» 2009 року (коли фальсифікація виборів викликала багатотисячні мітинги), і хвиля соціальних протестів 2017–2018 років, і «бензиновий бунт» 2019-го, і повстання жінок у 2022-му після вбивства моралістами 22-річної Махси Аміні. Кожного разу знаходилися експерти, які пророкували швидке падіння режиму аятол – і щоразу він зміг вистояти. Репресивний апарат Ісламської Республіки довгі роки демонстрував здатність задавити будь-яку опозицію ціною сотень життів. Але цього разу багато хто відчуває інший заряд подій.
«Ситуація кардинально відрізняється», відзначають оглядачі, адже нинішні протести поєднали універсальні суспільні вимоги з безпрецедентною слабкістю самого режиму. Фактично весь Іран – від бідних сільських районів до релігійних меншин – об’єднався проти влади, що втратила кредит довіри. Аятоли опинилися у найвразливішому стані за всю свою історію: країна потерпає від посухи та браку води, союзні режиму угруповання на кшталт «Хезболли» і ХАМАС розгромлені останніми конфліктами на Близькому Сході, а духовний лідер Хаменеї старий і хворий. Революція, яку в Тегерані вважали неможливою, раптом стала вірогідною.
Особливу роль у цих подіях відіграють іранські жінки. Вже вдруге за останні три роки саме жінки стали обличчям протесту проти ультраконсервативного режиму. Після смерті Махси Аміні у вересні 2022-го тисячі іранок демонстративно зрікалися обов’язкового хіджабу, стригли волосся на знак скорботи і йшли в колони протестувальників пліч-о-пліч із чоловіками. Тоді ті виступи були силоміць придушені, але пам’ять про них живе – як і популярне гасло «Жінка. Життя. Свобода!», що стало символом жіночого спротиву.
Тепер же, у січні 2026-го, знову весь світ облетіли зухвалі образи незламних іранок: вірусний флешмоб, на якому молоді жінки підпалюють цигарки від палаючих портретів Хаменеї, буквально «викурюючи» верховного лідера. Цей тренд почався ще у 2022 році серед іранської діаспори, а нині масово поширився соцмережами всередині країни.
Адміністратори X (Twitter), Instagram та Reddit не встигають видаляти численні відео, де іранки без хіджабів відкрито кидають виклик табу: палять зображення «недоторканного» аятоли і демонстративно закурюють від полум’я. У патріархальному ісламському суспільстві, де жінкам донедавна фактично забороняли курити і ходити без покритої голови, така поведінка – подвійний акт непокори. Коментатори називають це новим етапом протесту: коли великі марші розганяють кулі й тюрми, опір перетікає у символічні акти непокори, які важко зупинити. Саме жінки тепер запалюють іскру свободи, яку вже не приховаєш від зовнішнього світу.
Ще одна відмінність нинішніх протестів – повернення із забуття імені шаха. Вперше за 45 років іранці відкрито вигукують монархічні гасла. На мітингах чути: «Пахлаві барміґярде!» («Пахлаві повернеться!») – натяк на реставрацію династії Пахлаві, поваленої в 1979-му . Ще недавно така ностальгія за шахським режимом каралася б стратою, але нині навіть це табу зруйновано.
З еміграції активно заявив про себе Реза Пахлаві – 65-річний син останнього шаха Ірану. Він майже пів століття прожив у США, а в січні 2026 року раптово став однією з центральних фігур протестного руху. Саме Пахлаві-молодший через соцмережі закликав іранців вийти на загальнонаціональну акцію 8 січня. У відповідь режим повністю відключив інтернет і телефони по всій країні тієї ночі, намагаючись завадити координації протестів. Однак сигнал уже було подано: люди масово скандували з балконів гасла на підтримку спадкоємця монархії і навіть заповнили вулиці, попри інформаційну блокаду. Реза Пахлаві у відеозверненнях закликає співвітчизників не зупинятися – брати під контроль центри міст, тримати вулиці та проводити страйки на транспорті й в нафтовій галузі.
«Наступний етап – постійна присутність на площах і перекриття фінансових артерій режиму», – проголосив він, наголошуючи, що доходи від нафти живлять репресивну машину в Тегерані. Пахлаві навіть заявив про готовність повернутися до Ірану, щоб очолити країну на перехідний період. Для багатьох іранців, виснажених теократією, фігура світського принца в еміграції стала променем надії. Хтозна, чи стане Реза новим шахом або президентом, але сам факт, що народ вголос кличе його, свідчить про глибокі зміни в суспільних настроях.
Що далі: можливі сценарії та наслідки для Ірану, росії і України
Ситуація в Ірані залишається вибухонебезпечною. Подальший розвиток подій може піти за різними сценаріями – від кривавого придушення протестів до повалення ісламської республіки.
Розгляньмо два полярні варіанти:
1. Режим утопить протести в крові. Цей сценарій передбачає, що Хаменеї та силовики втримають владу ціною ще більш жорстоких репресій. В Іран може бути введена армія і Корпус вартових Ісламської революції для масових зачисток. Інтернет і зв’язок залишаться відключеними надовго. Можливі сотні нових жертв, арешти лідерів опору, показові страти – словом, повернення до найгірших часів диктатури. Та навіть якщо аятолам вдасться загасити полум’я зараз, їхній режим вийде з цієї битви значно слабшим. Економіка понесе колосальні збитки, легітимність влади впаде до нуля, відновлення контролю буде тимчасовим і хитким. Крім того, такий кривавий розгром напевно шокує світ і спровокує міжнародну реакцію.
Президент США Дональд Трамп вже відкрито пригрозив іранському керівництву прямим втручанням, якщо мирних демонстрантів продовжать убивати. Вашингтон розглядає «дуже сильні військові опції», про що Трампу доповідають його радники. Не виключено застосування кіберзброї, ударів по ядерних чи військових об’єктах Ірану або ж спроба допомогти опозиції відновити зв’язок (наприклад, через супутниковий інтернет). Ізраїль також тримає руку на пульсі: за даними ЗМІ, ізраїльські війська приведені в стан підвищеної готовності на випадок ескалації в Ірані. Отже, шлях силового придушення не гарантує аятолам спокою – він може втягнути регіон у ще більший конфлікт, аж до прямого зіткнення з США чи Ізраїлем.
Для України наслідки такого сценарію скоріше негативні. Якщо режим у Тегерані вистоїть, але навколо почнеться хаос, це відверне увагу світу від війни в Україні. Ба більше, масштабні заворушення на Близькому Сході неодмінно спричинять стрибок цін на нафту й газ – а отже, принесуть небажаний прибуток росії, яка є експортером енергоносіїв. Москва традиційно використовує кризу в інших регіонах, щоб послабити згуртованість Заходу. До того ж дестабілізація Ірану без зміни режиму може означати продовження поставок іранських дронів росії, тільки вже таємними маршрутами. Для України це означає збереження ворожого альянсу Москви і Тегерана та появу нового осередку нестабільності у світі, що розпорошуватиме ресурси союзників.
2. Режим падає, починається нова ера. За оптимістичним сценарієм, протестний рух і страйки паралізують країну настільки, що влада аятол рушиться під власною вагою. Можливий розкол еліт – частина військових може відмовитися стріляти в народ, окремі губернатори або дипломати визнають перехідний уряд. Вже ходять чутки, що сам Хаменеї нібито готує план втечі до Москви на випадок революції. Якщо опозиція вистоїть і здолає диктатуру, в Ірані може постати світський прозахідний уряд – принаймні, саме цього прагнуть більшість нинішніх протестувальників. Такий сценарій став би геополітичним землетрусом. Іран – один з ключових гравців так званої «осі зла», союзу авторитарних антизахідних режимів. Його вихід з цієї орбіти (а тим більше перехід на бік США) кардинально змінив би розклад сил на Близькому Сході і в світі.
Для росії це був би потужний удар: Москва втратила б близького союзника, який зараз постачає їй ударні дрони Shahed для війни проти України. У разі появи проамериканського уряду в Тегерані ці дрони більше не надходитимуть до росіян – їхній маршрут може кардинально змінитися. Більше того, Іран володіє величезними запасами нафти: повернення іранської нафти на світовий ринок (під контролем США чи принаймні без санкцій) означатиме падіння цін на енергоносії. Як зазначають експерти, Америці фактично достатньо буде відкрутити нафтовий вентиль Ірану, і російська нафта стане непотрібною. Це позбавить Кремль основного джерела доходів і послабить ОПЕК+ на чолі з Саудівською Аравією. Іншими словами, падіння режиму аятол ослабить і Путіна: «вісь» Москва–Тегеран (а можливо, і Пекін) втратить свою силу.
Для України ж цей сценарій дуже бажаний. Зникнення іранської військової допомоги ускладнить для рф ведення війни , а економічні втрати росії від здешевлення нафти підірвуть її здатність фінансувати агресію. До того ж тріумф демократичної революції в Ірані стане моральним ударом по всіх автократіях і додасть оптимізму українцям та їхнім партнерам.
Звісно, між цими полюсними сценаріями можливі проміжні варіанти. Іран може зануритися в затяжний хаос або навіть громадянську війну, якщо жодна сила не здобуде швидкої переваги. Не можна відкидати, що режим спробує маневрувати – наприклад, оголосити часткові реформи чи навіть пожертвувати фігурою непопулярного президента заради збереження влади духовенства.
Так само і зовнішні гравці діятимуть обережно: США прагнуть допомогти протестувальникам, але й не провокувати прямого військового зіткнення з Іраном без нагальної потреби. Китай уже висловився проти «втручання у внутрішні справи Ірану» і, ймовірно, підтримуватиме будь-якою ціною свого перського партнера, щоб не допустити успіху проамериканського повстання. Попереду – вирішальні дні та тижні, що покажуть, наскільки далеко зайде кожна зі сторін.
Іранський режим сьогодні реально перебуває на межі колапсу. Ще ніколи за 45 років влада мулл не мала проти себе такого грізного поєднання внутрішніх і зовнішніх факторів. З одного боку – загальнонародний бунт, підтриманий усіма від студентів до етнічних меншин. З іншого – готовність Заходу скористатися слабкістю Тегерана і усунути давнього ворога. Минулі кризи показали живучість ісламської республіки, але цього разу всі обставини ідеально складаються для зовнішнього втручання, на яке режим не зможе адекватно відповісти. Якщо аятоли впадуть, хвилі від цієї події докотяться далеко за межі Ірану – аж до Москви, Пекіна і Києва.
Україна, яка сама протистоїть російській агресії, уважно стежить за іранськими подіями. Адже ослаблення одного з учасників антизахідного табору може стати переломним моментом і для її власної боротьби. Дуже можливо, що саме зараз у Персії вирішується доля не лише Ірану, а й значною мірою майбутнього світового протистояння між демократіями і авторитарними режимами.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.