За останні кілька місяців урядово-парламентської кризи українці вже встигли вивчити нове для них слово – «технократи». Мовляв, саме ці міфічні антикризові менеджери займуть місця недолугих політиків у владі та виведуть країну із тривалого піке. Проте подібні фантазії одразу розбиваються об жорстокі реалії.
По-перше, політики не збираються так просто поступатися своїм місцем невідомим досі «технократам»; по-друге, самі «технократи» виставляють вимоги, які є неприпустимими для більшості політиків та в принципі є неможливими для виконання у діючій системі державної влади; по-третє: а хто ці «технократи», з якого середовища вони прийдуть, хто їх «просуватиме» та яка їхня особиста мотивація роботи на державу?
Усі ці питання стають вдвічі актуальнішими, якщо згадати численні скандали із демаршами та відставками чиновників/міністрів у нинішньому уряді Арсенія Яценюка, які йшли працювати у Кабмін вже з позицій тих самих «технократів». Ба, більше: якщо вже Україна переживає таку важку кризу, а діючі політики при владі не спроможні навести лад, то чому не раніше не поступилися справжнім професіоналам, які знають як та здатні вивести країну з кризи?
Чому в Україні досі немає свого Лєшека Бельцеровича і де його шукати? До речі, колишній польський прем’єр, автор та практичний втілювач «шокової терапії» у Польщі у 90-х роках минулого сторіччя вже відмовився від пропозиції, яка начебто була адресована йому з боку Адміністрації Президента, очолити новий український уряд «технократів».
Натомість в експертному середовищі в контексті найбільш вірогідної кандидатури на звання так званого «технократичного» прем’єр-міністра згадують ім’я нинішнього міністра фінансів Наталію Яресько. Втім голосів для підтримки її кандидатури у парламенті наразі немає, і це створює додаткові переваги іншим кандидатам на посаду нового очільника Кабміну – звичайно, із середовища політиків. Поки що найбільш компромісною фігурою серед «політичних» кандидатів є прізвище соратника Президента й нинішнього спікера парламенту Володимира Гройсмана. Щоправда, жоден із них, на думку експертів, не зможе запропонувати суспільству конкретних реформаторських здобутків через низку факторів.
Технократи vs реформатори
Насправді, в сучасній історії світу не так багато позитивних прикладів функціонування так званих урядів «технократів». Саме це грецьке слово складається із двох значень – «влада» і «майстерність». Як правило, у владі технократи з’являлися у кризові момент в історії тої чи іншої країни аби передусім врятувати чи докорінно перебудувати економічні відносини в окремо взятому суспільстві. В даному контексті мова не йшла про політичну доцільність, а виключно про діяльність антикризових менеджерів, які можуть запропонувати найоптимальніші шляхи виходу із складної ситуації. Ці заходи зовсім не означають 100% успіх тих чи інших починань, проте покликані докорінно змінити соціально-економічні відносини між людьми.
В ідеалі, в українських реаліях, уряд технократів мав би складатися із висококваліфікованих менеджерів, які вже мали досвід управління у кризових ситуаціях в тій чи іншій галузі. Ці спеціалісти не повинні мати короткотермінових політичних амбіцій, користуватися повагою та мати авторитет в певному галузевому середовищі спеціалістів/експертів, повинні отримувати гідну оплату за свою працю та мати ідеальну «кредитну історію» - тобто, користуватися довірою у суспільстві, мати бездоганну репутацію. Такі люди дійсно є, втім вони дуже рідко асоціюють себе із політикою, а тим паче – зі сферою державного управління.
На жаль, попри існування в Україні великої кількості навчальних закладів та державних інститутів із підготовки подібних кадрів – їхня якість та кількість навряд чи не є задовільною та достатньою, що й призводить до необхідності запрошувати подібних фахівців з-за кордону.
Крім того, уряд технократів має отримати беззаперечний мандат на зміни від суспільства, що, як правило, не відбувається поза межами виборчого процесу. Виникає закономірне запитання: як в обхід процедури виборів, надати новим урядовцям право здійснювати докорінні реформи? Тим паче, якщо такі зміни мають зачепити й інтереси діючих політиків?
Поки що фракція «Самопоміч» стала єдиною в парламенті, яка заявила про підтримку уряду «технократів» на чолі із Наталією Яресько. «Прикрим є те, що фракція «Самопоміч», залишаючись в опозиції, виявилася єдиною фракцією, яка готова була підтримати технократичний Уряд на чолі із Наталею Яресько. Так само сумно спостерігати за спробами наших колег у парламенті сховатися від відповідальності за неспроможність підтримати ідею уряду незалежних, «нічиїх» людей», - йдеться в офіційній заяві партії.
Сама міністр фінансів оприлюднила свій короткий список критеріїв для формування подібного «технократичного» Кабміну: відсутність політичного «бекграунду» та бездоганна репутація; нетерпимість до будь-яких проявів корупції; відсутність політичних амбіцій; дотримання плану реформ, узгодженого в Угоді України із ЄС про асоціацію та домовленостями із МВФ; висока кваліфікація та досвід успішного реформування та управління організаціями.
Наразі логіка ухвалення рішення щодо кандидатури нового прем’єр-міністра суцільно підлаштована під пошук необхідної кількості голосів в сесійній залі парламенту. Лідером за подібною підтримкою є саме Володимир Гройсман. Так, підтримати його кандидатуру можуть всі п’ять фракцій колишньої коаліції. Щоправда, кожна з них висуває низку вимог. Наприклад, «Самопоміч» проголосує за кандидатуру Гройсмана тільки у разі обрання неполітичного Генпрокурора, формування нового складу ЦВК, і прийняття закону про вибори на пропорційній основі з відкритими списками.
«Народний фронт» готовий розглянути подібний формат тільки у разі призначення їхнього представника (попередньо ним може бути Андрій Парубій) спікером парламенту. Водночас, «Батьківщина» відмовляється від делегування своїх представників до нового уряду, а «РПЛ» - не виключає своєї підтримки Володимиру Гройсману, однак вважає за необхідне спочатку створити нову коаліцію. «Без коаліції Гройсман може набрати голоси: домовляться з олігархічними групами, домовляться з позафракційними і назбирають не 226, а 256 голосів, але Конституція передбачає, що кандидатуру прем’єра подає коаліція. І з цим великі проблеми, тому що ніхто не хоче заходити в коаліцію під Гройсмана», - підкреслив лідер «радикалів» Олег Ляшко.
Поки тривають кулуарні домовленості із пошуку необхідної кількості голосів для підтримки нового прем’єра, лідер фракції «БПП» Юрій Луценко вже попередив нардепів про необхідність якнайшвидшого подолання політичної кризи вже на наступному тижні. В іншому разі, за словами Луценка, «єдиний шлях для змін в Україні лежить через дострокові вибори, що є великою загрозою дестабілізації».
Перемовини замість програми дій
Експерти не вбачають у створенні уряду технократів панацї від усіх бід. На думку політологів, реалізувати подібний сценарій в парламентсько-президентській моделі правління буде неможливо, адже рано чи пізно «технократам» для впровадження змін потрібна буде підтримка Верховної Ради, в якій може просто не вистачити необхідної кількості голосів за ту чи іншу ініціативу.
Саме тому зараз маємо вже звичну для української політичної традиції ситуацію, коли одна з гілок влади намагається взяти ініціативу за зміни у державі на себе. Йдеться про поступову перебудову владної вертикалі під Президента. Адже у разі схвалення кандидатури Володимира Гройсмана, уся повнота влади та відповідальність за подальше впровадження реформ переходить на пропрезидентську команду.
Один із дуже цікавих фактів, який має насторожити українців більше за все: ні Наталія Яресько на чолі уряду «технократів», ні Володимир Гройсман на чолі «нових реформаторів» публічно не запропонували своєї програми дій на посаді нового глави Кабміну. Наталія Яресько дуже стисло згадала, що таким планом дій можуть бути програма МВФ та Угода про асоціацію із ЄС, тоді як Володимир Гройсман жодного слова із цього приводу не вимовив. Чи буде виконуватися стара Коаліційна угода, чи буде нова – вдосконалена, чи буде новий план дій уряду, які пріоритети, що змінюватимуть у першу чергу, в наступну і так далі – відповідей на усі ці прості запитання й надалі немає.
Мусимо констатувати сумну реальність: здійснити бажані зміни в країні лише самим створенням та зусиллями так званого «уряду технократів» без нової повного перезавантаження влади в Україні не вдасться. З іншого боку, можливо, саме така тривала політична криза і змусить небайдужих українців із відповідними кваліфікаціями брати відповідальність на себе та йти в політику з метою проведення докорінних змін?
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»