Дефіцит кадрів в Україні не вдасться подолати лише підвищенням зарплат, оскільки проблема полягає не тільки в оплаті праці, а й у нестачі кандидатів, мобілізаційних ризиках, регіональному дисбалансі та невідповідності освіти потребам економіки. Найшвидше знайти роботу після перенавчання можна за робітничими й технічними спеціальностями, однак для цього держава має пов’язувати навчальні програми з реальними вакансіями та потребами роботодавців.
Про це в коментарі «Слово і діло» розповіла голова Комітету сталого розвитку Федерації роботодавців України Олена Колеснікова.
«Є поширене спрощення: ніби кадровий дефіцит – це насамперед питання зарплати. Наші дані цього не підтверджують. У Національному дослідженні ринку праці 2025–2026 років ми разом із Державною службою зайнятості та Helvetas опитали майже 61 тисячу роботодавців. Шість із десяти відповідей роботодавців щодо причин труднощів із наймом (60,3%) свідчать про брак людей як такий: просто немає кандидатів (39,9%) або чоловіки не хочуть офіційно працевлаштовуватися через мобілізацію (20,4%). Завищені зарплатні очікування називають лише у 18% випадків. Це чинник, але не головний. До того ж понад 57% вакансій відкриті на підприємствах, які не розширюються, а лише утримують або навіть скорочують штат. Тобто бізнес не росте, а намагається заповнити місця людей, які пішли», – пояснила Колеснікова.
За її словами, дефіцит робочої сили посилюється через загальне скорочення участі населення в ринку праці. За оцінкою Національного банку України, у 2022–2025 роках цей показник знизився приблизно на дев’ять відсоткових пунктів.
Водночас підприємства мають обмежені можливості для подальшого підвищення оплати праці через економічні труднощі, обстріли та перебої з енергопостачанням.
«Усі думають, що зарплата – це просто бажання або небажання роботодавця, але забувають, що вона залежить від економічних показників підприємства, а не лише від бажання роботодавця. Нинішній рік для бізнесу став одним із найважчих. Росія системно б’є по портовій інфраструктурі та цивільних суднах, ускладнюючи логістику. Дунай і залізниця через західний кордон можуть забезпечити лише частину необхідних перевезень і додають 30–60 доларів на кожну тонну вантажу. Для гірничо-металургійного комплексу це 150–200 мільйонів доларів втрат щомісяця, без урахування подальшого погіршення ситуації через обстріли логістики та самих підприємств. У промислових регіонах роботодавці зараз вирішують не те, наскільки підвищити зарплату, а як зберегти саме підприємство і свої колективи. Тому ми працюємо разом із Міністерством економіки та Державною службою зайнятості над програмами допомоги бізнесу, щоб утримати колективи, особливо у прифронтових регіонах», – зазначила експертка.
Додатковий тиск на підприємства створюють російські удари по енергетичній інфраструктурі.
«Простої, генератори, дорожча електроенергія та її відсутність – це прямі витрати, які безпосередньо впливають на фінансові можливості підприємств, а відповідно – і на зарплати», – наголосила Колеснікова.
За її словами, підвищення зарплат без відповідного зростання виробництва не розв’яже проблему дефіциту кадрів, а може призвести до подорожчання товарів і закриття частини підприємств.
«Як би це не звучало, але зарплати вже ростуть швидше за економіку. Навіть якби була можливість штучно розганяти їх ще більше без зростання виробництва, людей на ринок праці це не поверне. Це обернеться вищими цінами і закриттям частини підприємств», — пояснила вона.
Основної роботи вистачає лише одному з десяти українців: 62% шукали підробітокПонад 60 відсоткам українців не вистачає основного доходу, тому вони орієнтовані на пошук підробітку. Водночас значна частина респондентів зіштовхується зі складнощами: успішно знайти постійний додатковий заробіток вдалося лише 13 відсоткам респондентів.
За результатами дослідження Федерації роботодавців України, наприкінці 2025 року підвищувати зарплати у 2026 році планували 55,6% опитаних роботодавців. Роком раніше таких підприємств було 35%. Переважно йшлося про підвищення на 10–20%, тоді як збільшити оплату праці на 20–50% були готові лише близько 5% роботодавців.
Водночас можливості бізнесу відрізняються залежно від регіону: на Волині підвищення зарплат планували 75% підприємств, а на Донеччині – 33,5%. Частина роботодавців намагається утримувати працівників за допомогою соціальної підтримки та гнучкіших умов роботи. Соціальну підтримку надають понад половина підприємств, а неповний робочий день практикують 47,5%.
Чому люди не йдуть на вакансії, навіть коли зарплати зростають
За словами Колеснікової, проблема полягає не лише в розмірі зарплати, а й у невідповідності між умовами праці, географією вакансій і можливостями людей.
«За нашим опитуванням зареєстрованих безробітних, їхні зарплатні очікування у 2024 році переважно становили 8–20 тисяч гривень. Це було близько до середньої зарплати та до того, що пропонували ті самі роботодавці. Тобто людей часто зупиняє не сума, а все інше. Наприклад, віддалену роботу хоче приблизно кожен п’ятий безробітний, але найдефіцитніші професії – водій, зварник, слюсар, машиніст, хірург, електрик, тракторист – дистанційно не виконаєш», – зазначила експертка.
Ще одна проблема – нерівномірний розподіл вакансій по країні. За даними дослідження, найбільше нових працівників у 2026 році планували наймати на Дніпропетровщині – 11,1 тисячі, Львівщині – 10,1 тисячі та в Києві – 9 тисяч.
Водночас у менших регіонах підприємства також стикаються з труднощами під час пошуку працівників. На Волині про такі проблеми повідомили 54% підприємств, на Хмельниччині – 53%, на Рівненщині – 48%.
«Люди ж переважно не готові переїжджати за роботою: так кажуть 78% зареєстрованих безробітних. Головні причини – сімейні й особисті обставини (74%) та відсутність житла (32%). Тож в одному місці є вакансія, в іншому – людина, і зарплата сама по собі їх не з’єднає. Тут треба розвивати внутрішню мобільність людей, щоб їхати за роботою всередині країни було так само нормально, як і їхати за кордон», – вважає Колеснікова.
На її думку, для цього потрібно розвивати механізми підтримки працівників, які переїжджають заради роботи, зокрема розв’язувати питання житла та адаптації в нових громадах.
Яких працівників шукає бізнес і чому не вистачає фахівців
Колеснікова наголосила, що ще одна причина кадрового дефіциту – відсутність системної профорієнтації, яка допомагала б людям обирати освіту відповідно до реального попиту на ринку праці.
«Лише 42,6% зареєстрованих безробітних хочуть працювати за здобутою освітою, тобто більшість власний диплом із майбутньою роботою не пов’язує. Водночас 62% безробітних мають професії, що вимагають вищої освіти. Понад половина бажаних робочих місць – це посади професіоналів, фахівців і керівників, тоді як роботодавцям потрібні передусім робітники. Коли люди обирають, чому навчатися, найпопулярніші напрями — торгівля й послуги: краса, продажі, тобто те, що часто не вимагає спеціальної освіти. Робітничі професії в сільському господарстві обирають лише 0,6%, найпростіші професії – 1,7%», – розповіла експертка.
За її словами, це наслідок багаторічної орієнтації на вищу освіту як єдиний «правильний» шлях без урахування того, яких саме працівників потребує економіка.
«Під час війни дуже сильно зріс попит на технічні спеціальності та операторів верстатів із числовим програмним керуванням (ЧПК). Але робітничі професії залишаються непрестижними, а вакансії водіїв, зварників і трактористів роками лишаються незаповненими, навіть коли запропонована зарплата перевищує очікування, які самі безробітні зазначили в дослідженні. Профорієнтація має бути системною на всіх рівнях держави та суспільства – починатися ще в школі й давати чесну картину: які професії потрібні, скільки там платять і як швидко можна вийти на роботу. Окремо потрібно працювати з внутрішньо переміщеними людьми, ветеранами та іншими категоріями населення», – наголосила Колеснікова.
Які професії дають змогу швидко працевлаштуватися після перенавчання
За словами експертки, попит на працівників зосереджений у порівняно невеликій кількості професій. Близько 70% усіх вакансій припадає лише на 105 професій, тому короткі програми навчання за робітничими й технічними спеціальностями можуть допомогти швидше знайти роботу.
«Найшвидше працевлаштування дають короткі програми з робітничих і технічних спеціальностей. Найбільші потреби є в таких професіях: машиністи рухомого обладнання; зварники, слюсарі, електрики; оператори промислового обладнання, зокрема оператори ЧПК; трактористи; швачки; кухарі; оператори котелень. Інструменти перенавчання в держави є: ваучери, навчання безробітних через службу зайнятості, підтвердження кваліфікації. Вони найкраще працюють, коли навчання прив’язане до конкретного роботодавця і конкретного робочого місця. У цьому напрямі ми зараз працюємо разом», – повідомила Колеснікова.
Офіційно працевлаштованих українців стає менше з кожним роком великої війниЯк змінювалася чисельність працевлаштованих українців за роки великої війни – на інфографіці «Слово і діло».
Водночас, за її словами, наявність державних програм не означає, що люди готові ними скористатися.
«Головне обмеження — не в самих програмах, а в готовності людей змінити професію. Лише 23,1% зареєстрованих безробітних готові до цього, а майже 30% взагалі не розглядають такої можливості. Серед причин називають переконання, що перенавчання не допоможе (44%), і те, що вчитися складно (32%). Тому потрібні не лише навчання і ваучери, а й чесна інформація: де є робота, скільки там платять і як швидко можна вийти на нове місце. Люди мають розуміти, що перенавчання – це шлях до конкретного робочого місця, а не освіта заради освіти», – пояснила вона.
Колеснікова також зазначила, що значну роль у підготовці працівників відіграє сам бізнес.
«Майже всі наші члени Федерації роботодавців України самі навчають своїх працівників. Наші дослідження також підтверджують, що щороку на робочих місцях навчають сотні тисяч людей — без допомоги державних програм», – сказала експертка.
За її словами, Федерація роботодавців України працює над новим дослідженням ринку праці на 2026–2027 роки. Воно має допомогти оцінити, як погіршення економічної ситуації, масовані обстріли підприємств та інфраструктури впливають на потреби роботодавців і зайнятість.
Колеснікова наголосила, що подолання кадрового дефіциту потребує комплексного підходу: підтримки підприємств, розвитку внутрішньої мобільності працівників, системної профорієнтації та перенавчання, яке відповідає реальному попиту економіки.
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ
та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»