Азербайджанський таран і турецький гамбіт: чому почалася війна в Нагірному Карабасі

Читать на русском
Денис Поповичжурналіст

Між Азербайджаном і Вірменією 27 вересня розгорнулися широкомасштабні бойові дії за контроль над Нагірним Карабахом. Сторони активно застосовують авіацію, артилерію, танки. Обидві армії зазнають втрат, гинуть і мирні жителі. Наступ на Нагірний Карабах почав Азербайджан, проте він є лише «проксі-силою», яку використовує Туреччина в своєму протистоянні з Росією.

Конфлікт навколо Нагірного Карабаху бере свій початок ще за часів СРСР, коли ця територія юридично перебувала в складі Азербайджанської РСР як Нагірно-Карабахська автономна область (НКАО). Вона була населена переважно вірменами, які в розпал горбачовської «перебудови» вимагали передати НКАО до складу Вірменської СРСР.

В Азербайджані були проти цієї «рокіровки», що і призвело до насильства. У зв'язку з цим можна згадати криваві Сумгаїтські вірменські погроми, що відбулися 27-29 лютого 1988 року, а також масові заворушення в Баку 13-18 січня 1990 року, що супроводжувалися вбивствами вірменського населення. А коли 1 грудня 1989 року Верховна рада Вірменської РСР і так звана національний рада Нагірного Карабаху ухвалили рішення про возз'єднання НКАО з Вірменією, почалися вже справжні бої на вірмено-азербайджанському кордоні.

2 вересня 1991 року було оголошено про створення так званої Нагірно-Карабахської республіки в межах НКАО і населеного вірменами прилеглого до неї Шаумянівського району Азербайджанської РСР. 10 грудня того ж року в самопроголошеній НКР було проведено референдум про незалежність. З 1992 по 1994 рік, вже після розпаду СРСР, навколо Нагірного Карабаху почалася справжня війна між азербайджанською армією і так званими силами оборони НКР, яких негласно підтримувала Вірменія.

Історія Карабахського конфлікту: від радянських часів до наших днівЗагострення конфлікту перед розпадом СРСР, Мінська група ОБСЄ, Бішкекське перемир’я та події наших днів.

Попри значну матеріально-технічну перевагу, Азербайджан не зумів встановити контроль над Нагірним Карабахом. «Гаряча фаза» конфлікту була завершена за посередництва Росії, яка таким чином зберегла свій вплив на кавказький регіон. При цьому Нагірний Карабах продовжує залишатися осередком напруженості між Азербайджаном, який вважає цю місцевість окупованою, і Вірменією. Юридично, згідно з міжнародними документами, Нагірний Карабах досі вважається територією Азербайджану.

Після встановлення «холодного миру», між протиборчими сторонами виникали локальні сутички, наприклад, Чотириденна війна, що спалахнула в перших числах квітня 2016 року і зіткнення на вірмено-азербайджанському кордоні в липні 2020 року. Нинішній конфлікт є найбільш масштабним із часів першої Нагірно-Карабахської війни. З тих часів Азербайджан, користуючись «нафтовими» грошима, істотно «прокачав» свої збройні сили. Зараз вони набагато могутніше і більш численні ніж армії Вірменії і НКР разом узятих. Але все одно сміливість Баку дивує. Адже за спиною у Вірменії стоїть могутній партнер – Російська Федерація. Єреван завжди може звернутися за допомогою до РФ, в рамках ОДКБ (Організація договору з колективної безпеки за участю РФ, Вірменії, Білорусі, Киргизстану, Казахстану і Таджикистану).

Однак все стає зрозуміло, якщо згадати про те, що найближчим партнером Азербайджану є Туреччина (обидва народи дуже близькі). Президент Туреччини Реджеп Ердоган все сильніше і сильніше претендує на роль регіонального лідера, сперечаючись на цьому полі саме з Росією. Спочатку це було в Сирії, де Анкара в принципі домоглася всього, чого хотіла, а тепер настала черга Нагірного Карабаху.

Згадаймо, що кавказький регіон є ареною давнього протистояння між Туреччиною і Росією, за який було пролито чимало крові. А Нагірний Карабах – це той якір, за допомогою якого Росія зберігає свою присутність в цьому найважливішому для неї регіоні. Тому, якщо Туреччина хоче завоювати тут панування, то їй потрібен Нагірний Карабах.

Таким чином дійові особи цієї драми стають зрозумілі. З одного боку, це Туреччина, та її «проксі» в особі Азербайджану. З іншого боку – Росія та її «проксі» в особі Вірменії. Поле битви – це Нагірний Карабах, звідки Азербайджан спробує вибити Вірменію, вирішуючи проблеми свого «сюзерена». Головним призом для Азербайджану буде дозвіл на свою користь давнього територіального конфлікту з Вірменією. Мотиви ж Анкари, як ми вже з'ясували, набагато ширші.

Потрібно визнати, що Туреччина ґрунтовно підготувала свого «підопічного» до цієї битви, забезпечивши азербайджанську армію сучасною зброєю, зокрема, безпілотниками, а також підготувавши її солдатів у відповідності до стандартів НАТО.

Реакція Москви на події навколо Нагірного Карабаху може бути вельми обмеженою. Як вже було сказано вище, формально НКР є територією Азербайджану, а значить «парасолька» ОДКБ над цією територією не працює. Поки Азербайджан не нападає безпосередньо на Вірменію, максимум, що може зробити Росія – це забезпечувати своїх партнерів зброєю, а також посилати в Карабах «іхтамнетов», в особі найманців із ПВК «Вагнера». А ось у Туреччині в регіоні розв'язані руки і вона абсолютно спокійно може надавати Азербайджану найширшу підтримку, аж до застосування винищувачів F-16.

Стає абсолютно очевидним, що наступ у Нагірному Карабасі Азербайджан веде «з подачі» Анкари. І це не стільки війна між Вірменією і Азербайджаном, скільки війна між Туреччиною і Росією. І розв'язала її саме Туреччина, використовуючи дружній їй Азербайджан в якості тарана. Про це свідчить наростаючий масштаб бойових дій і активна позиція турецької сторони. Очевидно, що в цьому випадку бойові дії будуть вестися або до останнього азербайджанського солдата, або до вирішення всіх військових завдань, «нарізаних» Реджепом Ердоганом. І якщо Азербайджан зачистить Нагірний Карабах, то з'являється загроза повторення кривавих Сумгаїтських подій.

Другий варіант – переговори між «великими дядьками» – Туреччиною і Росією, яким ніяк не можна сваритися між собою. Тематика цих переговорів прямо залежить від того, наскільки успішним буде наступ Азербайжана і чи зможе Вірменія, разом з озброєними формуваннями НКР, вистояти перед переважаючими силами.

Денис Попович, спеціально для «Слово і діло».


Підписуйтесь на наш аккаунт в Telegram, щоб першими отримувати важливі новини та аналітику.


Поділитися:
АКТУАЛЬНЕ ВІДЕО
Підпишіться на наш канал
Загрузка...