Як завжди на початку нового місяця, «Слово і Діло» знайомить своїх читачів із обіцянками вітчизняних політиків, озвученими цього ж місяця протягом кількох попередніх років. Сьогодні пропонуємо пригадати ситуацію у вітчизняному політикумі в лютому 2014, 2015 та 2016 років. А згадати є про що, адже саме цього місяця в Україні відбувалися надзвичайно драматичні події: в лютому 2014-го – криваві сутички на Майдані, за рік – Дебальцевський котел, ну а в 2016-му в нас знову був привід згадати події часів анексії Криму після оприлюднення РНБО секретних стенограм.
Лютий 2014-го: «легітимний» ростовський президент і активізація кримських сепаратистів
Знайти та покарати винних у масових вбивствах людей під час Революції Гідності в Києві пообіцяв 25 лютого виконувач обов’язків президента, голова Верховної Ради України Олександр Турчинов. Ця обіцянка, звісно, виконується, але, на жаль, не так швидко, як би того хотілося більшості українців, а особливо – родинам героїв Небесної Сотні. Більше того, щодо багатьох фігурантів суди ухвалюють відверто суперечливі рішення. Так, наприклад, 11 січня Шевченківський райсуд Києва відхилив клопотання про тримання під вартою двох колишніх «беркутівців», що підозрюються в розгоні студентського Майдану. Що ж до замовників кривавого побоїща, то їхні імена хоч і відомі, проте знайти та притягнути їх до відповідальності, схоже, в змозі лише спецслужби або міжнародний суд.
Не звертатися до Росії за військовою допомогою, сидячи в російському Ростові-на-Дону, обіцяв 28 лютого вже колишній президент Віктор Янукович, але потім передумав. 4 березня представник Росії в ООН Віталій Чуркін заявив, що «легітимний» таки попросив Кремль про військову підтримку. А там, звісно, не змогли відмовити. І до сьогодні «допомагають»...
Один із проявів такої «допомоги» – введення «зелених чоловічків» – у цей час якраз активно готували в Криму. Одночасно із заявою Януковича 28 лютого пролунала й обіцянка голови Верховної Ради автономної республіки Володимира Константинова про те, що півострів не збирається від’єднуватися від України. А вже за десять днів той самий Константинов закликав кримчан «виправити ту несправедливість, яка була допущена 60 років тому, та повернути Крим туди, де він має бути, – до складу держави російської». Щиро віримо, що ще за життя пана Константинова Україна встигне відновити статус-кво та вчинити цю «несправедливість» вдруге.
Лютий 2015-го: полювання на нелюстрованих і розмови про миротворців із РФ
В середині лютого 2015 року Президент України Петро Порошенко заявив, що підписана ним угода в Мінську не передбачає амністії для осіб, винних у катастрофі малайзійського «Боїнга» влітку 2014-го над Донецькою областю. Восени минулого року експерти Міжнародної слідчої групи, що розслідує авіакатастрофу, висловили переконання, що лайнер був збитий ракетою 9М38 привезеного з Росії зенітно-ракетного комплексу «Бук». Підстав вважати, що Президент порушить свою обіцянку, немає.
Також поки в процесі виконання й, сподіваємося, без перспектив бути порушеною перебуває обіцянка міністра закордонних справ Павла Клімкіна про те, що миротворчого контингенту з Росії на Донбасі не буде, яку він дав 25 лютого 2015-го. «Їх звісно ж не буде, оскільки ніхто, як правило, не запрошує миротворців із сусідніх країн або з тих, що беруть участь у конфлікті. А Росія є в цій ситуації агресором ... Тому жодних миротворців, які будуть працювати, скажімо так, «навпаки», там не буде», – запевнив він. У червні того ж року Верховна Рада ухвалила зміни до закону «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України», які передбачають заборону перебування на території України підрозділів збройних сил тих держав, які розв’язують проти неї збройну агресію, а в червні минулого року сам Клімкін ще раз підкреслив, що в можливій обговорюваній поліцейській місії ОБСЄ росіян не буде.
Ну й люстрація. Про неї 2015 року говорили й обіцяли дуже багато. Наприкінці лютого головний «люстратор» країни, нардеп Єгор Соболєв запевнив, що створить відкритий список осіб, які уникли люстрації, що допоможе рано чи пізно притягнути їх до відповідальності. 28 квітня такий онлайн-реєстр дійсно був створений. До нього тоді увійшли 755 осіб.
Лютий 2016-го: «банкопад» і мляві спроби реформ від Квіташвілі
3 лютого 2016 року голова Національного банку Валерія Гонтарева пообіцяла до кінця березня ліквідувати банки з нерозкритими акціонерами. На той момент невідомими залишалися власники 7 невеликих банків. Проте станом на початок квітня НБУ не закривав зазначені банки, а лише застосував до них доступні йому заходи впливу. 24 травня того ж року регулятор оголосив про закриття «Смартбанку» через непрозору структуру власності. Це дало можливість «Слову і Ділу» надати цій обіцянці статус «не виконано».
Цього ж місяця екс-президент Грузії й губернатор Одеської області Міхеіл Саакашвілі заявив, що він не збирається повторювати свій грузинський досвід і балотуватися в президенти України, принаймні на найближчих виборах. «У жахливому сні не можу собі такого уявити», – зазначив тоді Саакашвілі.
Ще один грузинський реформатор, що опинився не в тому місці й не в той час, а саме – в МОЗі напередодні зміни уряду, Олександр Квіташвілі дав у лютому 2016 року обіцянку затвердити до 1 березня 60 сучасних протоколів лікування. Ці уніфіковані медичні документи мали би запровадити стандарти якості лікування та критерії оцінки медичної допомоги в перспективі. Проте станом на початок весни на затвердженні перебували ще 39 медико-технологічних документів, які мали лягти в основу 74 уніфікованих клінічних протоколів, а у вказаний період були затверджені лише 14. Отже екс-міністр не встиг впоратися з цією обіцянкою.
Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»