Українська політика як шаховий турнір у Нью-Васюках

Валентин Гладкихполітичний експерт

Один із фундаментальних постулатів мистецтва публічних виступів стверджує, що у вступі промовець обов’язково мусить представити себе таким чином, щоб публіка зрозуміла, чому вона взагалі мусить його слухати та чим виступ оратора може бути корисним для кожного зі слухачів.

Іноді це дуже просто. Наприклад, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки виступає перед колегами-економістами, доповідаючи про результати своїх досліджень. Або керівник корпорації має слово перед своїми підлеглими. В останньому випадку боса слухатимуть особливо уважно, якщо йтиметься про майбутнє скорочення персоналу. Також зрозуміло, чому випускники Стенфорда, затамувавши подих, слухають промову Стіва Джобса, присвячену його професійним успіхам. Можна змиритися навіть із тим, що є сенс слухати коментарі колишніх гравців другого складу київського «Динамо» щодо дій Роналду в фіналі Євро-2016, бо ці аналітики принаймні знають, чим офсайд відрізняється від аута, а голкіпер – від форварда.

Чи пройшов би «турецький сценарій» в Україні? Валентин Гладких про псевдоекспертів і радикальні настроїУ тій політичний ситуації, яка нині склалася в Україні, державний переворот, скоріш за все, означатиме не лише нову неконтрольовану владу, але й кінець демократії як такої.

Словом, у зазначених вище ситуаціях нема особливої потреби послуговуватися витонченими технологіями, розробленими майстрами соціальних маніпуляцій та авторами підручників із мистецтва публічних виступів, аби змусити аудиторію слухати й слухатися. Інша річ – змусити аудиторію слухати міркування, наприклад, про літературу з вуст тих, хто не відрізняє Ісака Бабеля від Августа Бебеля. Чи поцікавитися естетичними уподобаннями того, хто не розрізняє Едуара Мане та Клода Моне.

Ось тут без мистецтва маніпуляції не обійтися.

Втім, якщо вірити одному відомому скульптору, в мистецтві нема нічого складного – просто береш глибу мармуру й відсікаєш усе зайве. В українських же реаліях «зайвим» виявляються критичне мислення та здоровий глузд. Мета досягається за допомогою елементарної підміни понять. Аудиторії накидається думка, що чемпіон світу із шахів обов’язково є компетентним також у питаннях водного поло, а доктор фізичних наук, який вивчає напівпровідники, може авторитетно говорити про лікування гонореї, навіть не перехворівши нею. Тобто на перше місце виноситься статус людини, безвідносно до того, наскільки цей статус має реальний стосунок до компетентності людини в тих чи інших питаннях. І ми цілими днями слухаємо пафосні промови всезнаючих депутатів, урядовців та експертів...

Другий прийом ґрунтується на так званій аплікаційній теорії, коли людям, які володіють певними якостями, приписують також інші властивості. Наприклад, давно помічено, що вродливішим людям часто приписують володіння чеснотами, яких ті насправді можуть і не мати, в той час як особам менш привабливим чесноти приписують не так легко. А між тим, кожному з нас варто замислитися, чи є зв'язок між мужністю на полі бою та знаннями конституційного права або між дружиною-телеведучою й реальним досвідом оперативно-розшукової роботи та розслідувань справ, пов’язаних із корупційними діяннями. Можу помилятися, але навіть знайомство з Френсісом Фукуямою не перетворює журналістку на дипломата.

Радикальний популізм: якими обіцянками відомий Ляшко?Виступаючи перед виборцями або з трибуни Верховної Ради, Ляшко дав не одну обіцянку. Багато з них спекулюють на стандартних електоральних інтересах, частину можна вважати нездійсненними апріорі, деякі – й зовсім звучать абсурдно.

На жаль, передумовою успішного використання цих двох прийомів є невігластво аудиторії, оскільки вішати на вуха локшину про «першу в світі конституцію Пилипа Орлика» набагато легше тим, хто ніколи не чув про Велику хартію вольностей. Використовуючи ці нехитрі принципи, українське суспільство змушують слухати й дослухатися до позиції людей, які володіють предметом обговорення не більш ніж пересічний водій маршрутки в Житомирі – особливостями японського фольклору епохи Нара. Втім, якщо йому дати депутатський мандат та ще обрати спікером парламенту...

Принагідно варто згадати відомого радянського письменника Юрія Олешу, який, маючи хворобливий вигляд, повісив у себе в квартирі попередження: «Людей, які не мають медичної освіти, порад прошу не давати!». Дивно, що більшість українців, живучи в суспільстві, де навіть люди з медичною освітою не завжди спроможні дати слушну пораду, так легко вірять усіляким пройдисвітам, зачарувавшись образами, які рясно за чиїсь гроші продукуються ЗМІ. Тут вам і «легендарні комбати», і «непідкупні журналісти», і «принципові громадські активісти», і «незламні борці з корупцією». Фахівці на будь-який колір і смак... Словом, не любо – не слухай, а брехати не заважай!

«Самопоміч» про Савченко: не треба зачаровуватися, щоб потім не розчаровуватисяСанкції проти Росії мають бути посилені, а заяви народного депутата від фракції «Батьківщини» Надії Савченко не варті того, щоб їх коментувати.

Спостерігаючи за тим, як українці слухають та обговорюють заяви людей, які не мають елементарних знань, умінь, навичок, відповідної освіти та професійного досвіду, мимоволі пригадуєш епізод із мультфільму «Мауглі», де удав Каа звертається до мавп: «Підійдіть ближче, бандар-логи!». Не варто підходити ближче. Токсично.

Втім, ця отрута небезпечна для обох сторін комунікації. Звісно, можна причепити собі на лацкан піджака депутатський прапорець, а потім довго та красномовно розповідати членам шахового клубу про «міжгалактичний шаховий турнір» і навіть намагатися вкрасти з дошки чорну туру. Але водночас потрібно усвідомлювати, що серед любителів шахів обов’язково знайдуться педанти-буквоїди, які ретельно записують хід партії. На щастя, в Україні ще лишилися люди, спроможні викрити примітивне шахрайство «голих королів» та «гросмейстерів» без дипломів та з дипломами.

Ну а охочих бити шахраїв (власне, як і бути ними) в Україні ніколи не бракувало. Рано чи пізно «за базар» доведеться «відповісти». І бити будуть не по дипломах і не по мандатах, а по обличчю. Можливо, ногами.

Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»