Схоже, природоохоронна галузь продовжує перебувати на узбіччі уваги вітчизняної політики: як і зазвичай, на екологію починають звертати увагу лише тоді, коли у сфері відбуваються глобальні потрясіння.
От і цього року про екологічну галузь говорили виключно в контексті пожежі на нафтобазі під Києвом, горіння торфовищ і зовсім трохи – Кіотського протоколу, дотримання якого є одним із пріоритетів зовнішньої політики, а отже – іміджу України в світі. Також можновладці виявляли «глибоку стурбованість» проблемами природи у розпал «бурштинової лихоманки» та у зв'язку зі звільненням міністра екології Шевченка, яке, по суті, було мотивоване радше не професійними, а політичними та етичними питаннями. От тільки проблема незаконного видобутку бурштину не вирішена й досі, а крісло профільного міністра гріє тимчасовий виконувач обов'язків.
Про те, що мало кого в Україні турбує доля природоохоронної галузі, говорить і те, що жодна з розпочатих у 2015 році реформ відомства так і не була доведена бодай до проміжного результату. Запланували багато: видачу декларацій он-лайн, відкритий бюджет відомства, національну програму з переробки сміття Clean Ukraine, зміну правил гри в агропромисловому секторі, моніторинг нелегальних вирубок лісу тощо. Шкода лише, що до втілення всіх цих намірів, на жаль, поки ще дуже далеко.
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ
та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»