Хто і як берегтиме українську природу? Реформи в Мінекології

Схоже, природоохоронна галузь продовжує перебувати на узбіччі уваги вітчизняної політики: як і зазвичай, на екологію починають звертати увагу лише тоді, коли у сфері відбуваються глобальні потрясіння.

От і цього року про екологічну галузь говорили виключно в контексті пожежі на нафтобазі під Києвом, горіння торфовищ і зовсім трохи – Кіотського протоколу, дотримання якого є одним із пріоритетів зовнішньої політики, а отже – іміджу України в світі. Також можновладці виявляли «глибоку стурбованість» проблемами природи у розпал «бурштинової лихоманки» та у зв'язку зі звільненням міністра екології Шевченка, яке, по суті, було мотивоване радше не професійними, а політичними та етичними питаннями. От тільки проблема незаконного видобутку бурштину не вирішена й досі, а крісло профільного міністра гріє тимчасовий виконувач обов'язків.

Про те, що мало кого в Україні турбує доля природоохоронної галузі, говорить і те, що жодна з розпочатих у 2015 році реформ відомства так і не була доведена бодай до проміжного результату. Запланували багато: видачу декларацій он-лайн, відкритий бюджет відомства, національну програму з переробки сміття Clean Ukraine, зміну правил гри в агропромисловому секторі, моніторинг нелегальних вирубок лісу тощо. Шкода лише, що до втілення всіх цих намірів, на жаль, поки ще дуже далеко.