Під час позавчорашньої наради із головами ОДА в Одесі, Президент Петро Порошенко виглядав стомленим. Поспілкувавшись із губернаторами, Глава держави підкреслив, що може й не надати бажаних відпусток своїм підопічним, адже сам працює по 14-17 годин на добу без вихідних. «І я маю право такого самого режиму вимагати від вас. Не раджу, бо, бачу, пішли прохання про трьох- чи двотижневу відпустку на Адміністрацію Президента. Я підпишу, але до роботи можете не повернутися. Так що прошу цим не зловживати», - попередив Президент.
Висока працездатність – одна із сильних сторін нинішнього Президента, яка вирізняє його з-поміж усіх його попередників на президентській посаді. У складний для країни час він справді подає приклад відповідального ставлення до змін у житті країни для всіх громадян. Втім, не слід забувати: Петро Порошенко свій політичний шлях розпочав задовго до подій Революції Гідності, після яких він тріумфально був обраний на посаду Глави держави. За 15 років активного політичного життя він перейняв деякі вади своїх колишніх соратників та попередників. Найкраще це видно, порівнюючи нинішній політичний шлях пана Порошенка із кар’єрними здобутками його колишнього соратника та друга, третього Президента України Віктора Ющенка.
І хоча зовнішні обставини та історична ситуація, в якій опинилася Україна, значно відрізняється від подій десятирічної давнини, проте після року президентства у політичних кроках Петра Порошенка без особливих зусиль помічаєш ті ж помилки, які свого часу допустив Віктор Ющенко. Все б нічого, проте роботу над помилками потрібно виконати, адже всі українці дуже добре пам’ятають, чим і як завершилася президентська каденція пана Ющенка. Майже нульовий рейтинг, реванш Партії регіонів та їхнього лідера, важка економічна ситуація в країні, роз’єднаність проукраїнських демократичних сил.
Тож, спробуємо проаналізувати – як уникнути тих самих помилок, з огляду на внутрішньополітичні обставини, в яких працює нинішній Президент Петро Порошенко.
Високий кредит довіри, який має тенденцію до стрімкого падіння.
Обидва політики були обрані на найвищу посаду в країні в результаті революційних подій, в переламні момент в житті держави. Вже за рік перебування на посаді, рейтинги обох впали більш ніж вдвічі. З одного боку – це свідчення помилкових рішень та кроків, з іншого – невиправдано високі патерналістські очікування українців. Цікаво й те, що і Віктор Ющенко, і Петро Порошенко, не зважаючи на всю революційну риторику під час змін у країні, працювали в системі влади, з якою згодом вели «безкомпромісну» боротьбу. Під час президентства Леоніда Кучми, у 1999-2001 роках Віктор Ющенко обіймав посаду прем’єр-міністра, а до того – був головою правління Національного банку України під час прем’єрства Павла Лазаренка. Петро Порошенко мав ще більш цікаві факти співпраці із представниками влади, проти дій якої вже у 2013 році виступав з трибуни Майдану: протягом 2012-го року він працював міністром економічного розвитку і торгівлі України в уряді Миколи Азарова. Крім того, пан Порошенко на початку 2000-х років був причетний до заснування славнозвісної Партії регіонів.
Кадрові помилки, «кумівство».
Найбільш розкритикована вада Віктора Ющенка, який оточував себе лояльними кадрами, подекуди послуговуючись особистими дружніми відносинами чи родинними стосунками. В свою чергу Петро Порошенко на найвідповідальніші посади призначає людей, яким особисто довіряє: як правило, це люди, із якими він мав спільні бізнес-інтереси (наприклад, голова Адміністрації Президента Борис Ложкін, нинішній міністр інформаційної політики Юрій Стець), або пройшов певний тривалий період політичної співпраці (нинішній голова пропрезидентської парламентської фракції «БПП» Юрій Луценко, спікер Володимир Гройсман).
Конфлікти та скандали.
Останній гучний скандал у пропрезидентській команді був пов'язаний із відставкою екс-глави СБУ Валентина Наливайченка, який зайняв цю посаду одразу після Революції Гідності. Конфлікт начебто був наслідком особистої неприязні до дій пана Наливайченка з боку Президента, і наразі матиме серйозні політичні наслідки: партія «УДАР», з до політичного табору якої причетний екс-глава СБУ, всерйоз задумується про співпрацю із іншими політичними силами під час місцевих виборів. Аналогічна історія, що розпочалася гучним скандалом в так званому «таборі помаранчевої команди» сталася у 2005 році. Тоді колишній глава Секретаріату Президента Олександр Зінченко публічно звинуватив у корупції найближче оточення пана Ющенка. В контексті скандалу й пролунали прізвища Петра Порошенка та Олександра Третьякова. Так званий скандал про «любих друзів» вдало підхопила команда Юлії Тимошенко та її політична партія «Батьківщина». Тоді ці події призвело до тривалого періоду політичної нестабільності, під час якого відбулися позачергові вибори парламенту, кілька змін урядів і який, зрештою, завершився тріумфом Партії регіонів.
Відсутність потужної ідеологічної партії.
І Віктор Ющенко, і Петро Порошенко не спромоглися побудувати справді ідеологічну політичну силу, яка б стала «кузнею кадрів» для впровадження їхньої політичного курсу. Політична партія «Наша Україна», блоки «НСНУ» та «НУНС» в усіх його форматах був конгломератом розрізнених команд, які спершу об’єдналися, аби спільними зусиллями потрапити до Верховної Ради, а потім стали джерелом постійних політичних внутріпартійних змагань та різноманітних негараздів для пана Ющенка. Свого часу близький до нього екс-голова Секретаріату Президента Віктор Балога намагався створити технократичну пропрезидентську політичну партію «Єдиний центр», проте Віктор Ющенко так і не зміг покинути свого «дітища» «Нашу Україну». Наразі в команді «БПП» та її фракції у парламенті відбуваються ті ж самі тенденції: голосування всупереч позиції фракції, постійні скандали, занадто строката за своїми поглядами команда. Фактично, рейтинги самого «БПП-Солідарності» тримаються на особистому рейтингу Президента, партія не має потужної ідеологічної команди та діяльних осередків. Питання лише в тому, скільки часу тривати поступова агонія «БПП» за прикладом колишньої «Нашої України».
Навіть побіжний порівняльний аналіз року президентства двох колишніх соратників – Петра Порошенка та Віктора Ющенка – дає змогу зробити невтішний висновок: нинішній Президента не надто ретельно провів роботу над політичними помилками свого попереднього колеги. Від повторення подій 10-річної давнини українців рятує лише більш рішуча позиція країн Заходу, які намагаються будь-що стримувати нинішніх політичних гравців у надважкий для країни період, аби ті не пустилися берега й остаточно не поховали усі надії українців на кращу долю в своїй державі.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»