Звістка про фактичний дефолт Греції – а саме так європейські кредитори оцінили неспроможність країни здійснити платежі за боргами, термін погашення яких сплив 1 липня – була достатньо очікуваною, зважаючи на відверто антиєвропейську позицію нового уряду країни. Чого не можна сказати про Україну, яка до останнього покладала надії на «зговірливість» зовнішніх кредиторів, а міністр фінансів Наталя Яресько навіть визначила крайній термін досягнення угоди – червень 2015 року. Однак надворі вже липень, а результату переговорів із кредиторами, що надавали Україні гроші через МВФ, досі немає.
Щоправда, світло в кінці тунелю все-таки з'явилося: коли на горизонті замаячила перспектива другого поспіль національного дефолту в Європі, кредитори МВФ занервували. Оскільки потреби маленької мирної Греції неспівставні з потребами України, отримати «Грецію №2» в особі 45-мільйонної України (яку так чи інакше доведеться знову кредитувати, щоб не отримати в Києві реваншу проросійських сил) позичальники не захотіли і «дали задню», заговоривши про юридичні нестиковки, що нібито не дають їм піти на поступки, проти яких вони загалом нічого й не мають.
Як би там не було, так близько до фінансової прірви ані Київ, ані Афіни в сучасній історії ще не були. «Слово і Діло» вирішило порівняти, чим же ризикують учасники фінансової гри в обох країнах, що між ними спільного, а що – відрізняється.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»