Українські спортсмени продовжують радувати вітчизняних уболівальників високими досягненнями. Чиновники всіх рангів розсипаються в подяках нашим атлетам і обіцяють всебічну підтримку. Адже це особливо актуально напередодні майбутніх Олімпійських Ігор, які відбудуться у бразильському Ріо-де-Жанейро вже через рік, і в разі вдалого виступу збірної додадуть політичних балів керівництву країни.
Однак ці ж чиновники воліють мовчати про те, що переважно фінансування спорту – це не їхня заслуга. І якщо у великому спорті можна покладатися на гроші спонсорів або преміальні за виступи на турнірах, то у батьків, які хочуть, щоб їхні діти займалися спортом, надія тільки на державу. А вона, судячи з усього, не збирається брати на себе відповідальність за долі майбутніх чемпіонів. Так, уже з з початку поточного року приблизно третина дитячо-юнацьких спортивних шкіл України ризикували залишитися без фінансування. В Кабінеті міністрів порахували, що доцільніше буде перекласти цей тягар на місцеву владу – і не передбачили в Державному бюджеті такої статті витрат, як розвиток дитячо-юнацького спорту.
Станом на початок 2014 року в Україні функціонувало понад півтори тисячі дитячо-юнацьких спортивних шкіл, в яких займалися близько півмільйона вихованців від 6 до 18 років. Майже дві сотні з них мають статус шкіл олімпійського резерву. Дві третини – на той момент уже перебували на балансі обласних та міських адміністрацій. А ось ще 534 школи по всій країні в один момент опинилися під загрозою закриття. «У 2014 році Фонд соціального страхування профінансував діяльність 534 дитячо-юнацьких спортивних шкіл на загальну суму 180 млн грн. Тепер ці гроші ДЮСШ необхідно шукати на місцях», – сказав тоді міністр молоді та спорту Ігор Жданов. І навіть пожурив тоді глав обласних адміністрацій за те, що ті недостатньо активно займаються вирішенням питання. «Роз'ясніть депутатам (місцевих рад – Ред.), що від їхніх рішень про фінансування ДЮСШ залежить, чи буде у нас спортивна нація, або ж ми будемо витрачати кошти на ліки», – закликав губернаторів Жданов.
Однак ті його не почули: станом на початок березня взяти залишені без забезпечення ДЮСШ погодилися лише чотири області – Закарпатська, Івано-Франківська, Чернігівська та Тернопільська. Решті ж регіонам брати гроші на розвиток дитячо-юнацького спорту виявилося просто нізвідки. Більше того, у зв'язку з важкою економічною ситуацією багато місцевих бюджетів були змушені скоротити цю статтю витрат, не кажучи вже про взяття на баланс нових спортивних установ. Наприклад, у Києві витрати, закладені на фінансування ДЮСШ, в порівнянні з минулим роком скоротилися вдвічі.
«Місцеві адміністрації не були до цього готові, тому що бюджети вже були сформовані. Навіть із внесенням змін до бюджетів протягом року більшість областей і міст не змогли знайти фінансування на дитячо-юнацькі школи. А навіть якщо і знаходили, то у них були трохи шантажистські умови: мовляв, добре, ми візьмемо вас на баланс, але тільки ви за це передасте нам нерухомість, яка у вас є: спортивні комплекси, активи», – розповідає народний депутат, заступник голови комітету ВР з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту і туризму Денис Силантьєв.
«Ми фактично знищили фінансування ДЮСШ... Якщо ми не зробимо цільового фінансування і не отримаємо субвенцій з Державного бюджету для фінансування дитячо-юнацького спорту, то його не буде. Тисячі дітей опиняться на вулиці», – обурювався тоді голова профільного комітету Ради Артур Палатний. До кінця зими думку депутата все-таки було почуто, і в уряді знайшли гроші, але не всі, а лише частину з необхідної і без того скромної суми – 100 мільйонів гривень. «Мова вже не йшла про ремонт або оновлення матеріально-технічної бази. Потрібні були хоча б (кошти – Ред.) «для підтримки штанів» (зарплати співробітникам, оплата комунальних послуг). Ця сума повинна була бути близько 200 мільйонів. Виділили тільки половину», – констатує Силантьєв.
Коментуючи розпорядження про виділення субвенції, прем'єр Яценюк зауважив, що, мовляв, це востаннє, а вже з наступного року, з урахуванням прогнозованого профіциту Бюджету і реалізованої політики децентралізації, розраховувати на підтримку з центрального бюджету ДЮСШ не варто. «Для цього ми і міняли бюджетне законодавство – щоб гроші, які отримують територіальні громади, йшли не на ремонт кабінетів районних чи обласних адміністрацій, а щоб профінансувати, зокрема, дитячо-юнацькі спортивні школи», – зауважив Яценюк.
Експерти до його слів ставляться скептично. По-перше тому, що модель фінансування дитячого спорту з місцевих бюджетів явно запозичена на Заході. Але в Кабміні не врахували, що, наприклад, в США професійну спортивну підготовку нарівні зі спеціалізованими школами проводять також середні та вищі навчальні заклади, в Україні ж цю систему вдасться реалізувати нескоро.
По-друге, падіння економіки і надзвичайно сильна інфляція, що спостерігаються в Україні вже більше року, змушують сумніватися в реальності прогнозів прем'єра: швидше за все, грошей на спорт у місцевих бюджетах як не було, так і не буде. Наприклад, в бюджеті далеко не найбіднішої Київської області на фінансування всіх дитячо-юнацьких спортивних шкіл у 2015 році передбачено всього 600 тисяч гривень. Це при тому, що, як відзначають фахівці, для нормальної роботи одного такого закладу в рік необхідно від декількох сотень до декількох мільйонів гривень.
«На цей рік ми якось закрили це питання. Але насправді у нас зараз іде падіння економіки, підприємства не в кращому стані, робочих місць чим далі, тим менше... Тому я глибоко сумніваюся в тому, що, як каже Яценюк, місцеві бюджети потягнуть (цю статтю витрат – Ред.)», – говорить Денис Силантьєв, і додає: профільний комітет і «Радикальна Партія» шукають альтернативні джерела фінансування.
З необхідністю шукати інші джерела згоден і міністр спорту України. В якості одного з них він бачить відрахування частини прибутку від продажу лотерей. «Якщо законопроект №1354-1 «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення державного контролю за лотерейної сферою і спрямування відрахувань від державних лотерей на фінансування медицини, культури і спорту» буде прийнятий, Держбюджет буде щорічно отримувати від лотерейного бізнесу 4 млрд грн, з яких по 40% буде розподілятися на культуру й медицину, а 20% – на спорт», – запевнив Жданов. Станом на 3 червня зазначений законопроект пройшов розгляд у комітетах, проте на голосування Ради винесений так і не був.
Також, як додаткове джерело фінансування розглядаються акцизи на алкоголь і тютюнові вироби, каже Денис Силантьєв. Але, на жаль, домогтися якихось результатів тут буде дуже складно – в нашій країні надто сильне алкогольно-тютюнове лобі, констатує він.
А між тим, якщо існуюча тенденція збережеться, це призведе до неминучої втрати навіть тих залишків спортивної інфраструктури, які все ще служать юним спортсменам: заради власного порятунку спортшколи можуть почати переводити свої бази, табори і басейни на баланс місцевих бюджетів, що, як показує практика, згодом означає майже стовідсоткову їх приватизацію. В результаті дитячий спорт ризикує остаточно перетворитися на прерогативу виключно забезпечених сімей. І тоді вже через 5-10 років наша країна може остаточно попрощатися зі своїми олімпійськими амбіціями.
Аліна Костюченко, спеціально для «Слово і Діло».
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»