Призначення Татарова як капітуляція Зеленського. Колонка Леоніда Швеця

Читать на русском
Леонід Швецьполітичний оглядач

Відомий київський літератор, позначаючи своє ставлення до неприємних йому людей, малює на їх зображеннях у мережі слово з трьох букв, прямо на лобі. Просто і зрозуміло. У деяких випадках, дійсно, характеристика людини буквально написана в неї на лобі, і витрачатися на розширене пояснення оцінки немає ніякого сенсу.

Здавалося б, з Олегом Татаровим та ж ситуація: заступник начальника слідчого управління МВС у дні Майдану, який неодноразово публічно захищав і творчо розвивав позицію свого начальства і тодішнього керівництва країни, якому незабаром довелося бігти через російський кордон. Очевидна непридатність до подальшого використання у владі. Але те, що очевидно одним, зовсім не є аргументом для інших. Президент Зеленський виправдав появу Татарова на посаді заступника керівника президентського Офісу тим, що той не втік з Януковичем, і взагалі є людиною досвідченою і чесною.

Досвідчений і чесний Татаров, коли у 2014 році не вийшло стати заступником голови Херсонської обладміністрації при Порошенкові через шум, піднятий активістами Майдану, що ще палав перед очима, очолював юридичний департамент «Укрбуду» у Максима Микитася, який зараз перебуває під вартою. Потім працював в адвокатській конторі, створеній колишніми вищими чинами міліції. У числі підзахисних були діячі режиму Януковича, зокрема Вадим Новінський і Андрій Портнов, але в одному з виступів у ЗМІ Татаров із гордістю називає себе й зовсім членом команди Портнова. Про те, що нинішній куратор правоохоронної сфери прекрасно знає її зсередини, можна не сумніватися: наприклад, доктор юридичних наук Татаров був науковим керівником у суддів легендарного Печерського суду Шапутько і Ботницької, а також у Олександра Буряка, який зараз у ДБР очолює відділ – па-ба-ба-баааа! – з розслідування справ Майдану.

Але вже зрозуміло, що для президента наявність специфічних поглядів і зв'язків юриста Татарова зовсім не свідчить про його непридатність, а чи не навпаки: чудовий кадр, який буде ретельно наглядати за Аваковим. Напевно, щось таке Зеленському розповів Андрій Єрмак, радіючи своїй кадровій знахідці. Ось тільки, осягаючи абетку візантійщини, хлопці випустили з уваги сущу дрібницю: керувати-то доводиться постмайданною Україною.

Подобається комусь чи ні, Майдан увійшов до офіційного канону української державної влади, він став символом заповіту поміж громадянами та керівниками країни, скріпленого кров'ю загиблих за свободу. І коли Вова з Оленою в певні дати ходять покладати квіти на вулицю Героїв Небесної Сотні, вони це роблять, тому що не можна не піти, хоча непогано б, щоб при цьому ще й відчувалася внутрішня потреба. Керівнику «Кварталу 95» не піти можна, президенту – не можна. Призначаючи до ближньої обслуги людину, поряд з якою немислимо з'явитися на місці масового розстрілу громадян «рідною» міліцією, Зеленський у такий спосіб символічно відтворює барикади і ставить себе на один бік із катами Майдану, підриваючи сучасний владний канон, підстави президентської влади й своєї легітимності.

Оскільки і це пояснення неприпустимості татарових на Банкову президенту, схоже, не здається вартим уваги, а, може, і навіть не спало на думку, залишається зовсім просте, буквально на пальцях. Будучи обраним керувати Україною, країною двох майданних антисистемних виступів, виключно за свої антисистемні якості й антисистемні наміри, Зеленський може спиратися у своїх спробах щось змінити тільки на народ, система – його перший непримиренний ворог. Він її безмежно образив вже одним фактом своєї перемоги, і жодна угода, за умовами якої вискочка не буде показово принижений, є неможливою. І ось тепер він своїми руками і при активній підтримці Єрмака прискорює такий результат.

Спробувати стати для системи своїм, подаючи сигнали характерними кадровими призначеннями, – це найбільш жалюгідна форма визнання власної реформаторської неспроможності, абсолютно безглузде політичне самогубство. Все одно що написати в себе на лобі те, що зазвичай малює той самий київський літератор. Влада рано чи пізно піде, літери залишаться.

І як би не пізно вже лоба відтирати.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.

Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps

ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM

найважливіше від «Слово і діло»
Поділитися: