Однією з головних передумов відставки уряду Олексія Гончарука, яку в своїй промові згадав президент Володимир Зеленський, стала незадовільна ситуація із виконанням економічних показників.
Глава держави назвав здобутки Кабміну за останні півроку – це зниження інфляції, облікової ставки НБУ, боротьба з тіньовими ринками, приватизація держпідприємств, відновлення програм кредитування для малого та середнього бізнесу, дерегуляція. В той же час президент залишився незадоволений слабкими досягненнями уряду в частині наповнення бюджету, особливо надходжень від митниці, незадовільною роботою у частині боротьбі з контрабандою, ситуацією із платіжками та проблемами у комунікації з громадянами.
Тим не менш, призначаючи новий склад уряду, особливо помітною була відсутність так званого «економічного блоку» Кабміну. Без нього – не можливо впроваджувати ефективні реформи в економіці і загалом – управляти державою. Більше того, нинішня ситуація небезпечна тим, що Україна в черговий раз може виявитися не готовою до випробовувань, які нам готує нова хвиля світової фінансової кризи.
Про появу нової «мильної бульбашки» економісти почали говорити ще одразу після аналізу наслідків кризи 2008-2009 років. Фінансисти говорять про певні математичні закономірності, за якими можна прорахувати часові межі появи нової кризи – це близько 35 місяців після відновлення ринків від попереднього падіння.
Питання лише в тому – з якого саме часової поділки починати рахувати новий етап зростання світової економіки. А ще, за прогнозами економістів, нова криза матиме зовсім інші наслідки для ринку капіталів та суттєво позначиться на ринку праці й загалом – змінить саму філософію зайнятості людей.
Світова економічна криза: з чого почнеться і коли
Криза – явище циклічне, й важливо розуміти й намагатися ретельно готуватися до нього, адже вберегтися від наслідків навряд чи вдасться. Цікаво, що цього разу криза може початися у Китаї – досі найбільш динамічній економіці, яка розвивається. Саме завдяки тому, що у 2008-2009 роках Китай ще був на етапі набирання обертів, цій економіці вдалося більш-менш спокійно подолати кризові явища.
Натомість причиною масштабної кризи, за аналогією із США, економісти називають «мильну бульбашку» на східних ринках нерухомості. Мовляв, Китай в дечому повторює шлях іпотечного буму, який свого часу і став причиною кризи в США й спричинив ланцюгову реакцію по всьому світу у 2008-2009 роках.
Вже зараз експерти фіксують сповільнення економічного зростання світової економіки. Аналітики Міжнародного валютного фонду тричі у 2019-му році коригували цифру її зростання – і саме в бік зниження. Очікувалося, що воно становитиме 3,6%, потім 3,5%, і нарешті остаточною цифрою було названо 3%.
Очікується, що пік кризи припаде на 2021-й рік. Втім наскільки затяжною буде рецесія – невідомо. Однозначно економісти вказують лише на один із суттєвих наслідків – в світі має відбутися суттєвий перерозподіл капіталів, адже одними із головних загроз для людства наразі є бідність та катастрофічно зростаюча нерівність.
За даними британської організації «Oxfam» ще у 2016-му році 1% найбагатших людей на планеті володіли такими ж активами, що і все людство. Саме проблеми нерівності доходів та доступу до благ цивілізації, вкупі з екологічними викликами – стануть основними питаннями, які людству доведеться вирішувати найближчим часом. І криза буде лише закономірним початком процесу «оздоровлення».
Ризики для України
Експерти прогнозують, що наслідки для української економіки будуть не менш руйнівними, аніж у 2008-2009 роках. Хоча Україна пережила мабуть ще більш серйозне випробування у період 2014 та 2015 років – саме на цей час, окрім зміни вектору розвитку економіки, прийшлася ще й військова агресія з боку Росії.
Насправді Україна в нинішньому стані має не найгірші економічні показники, аніж у 2008-2009 роках та у 2013-2014-му. Нацбанк поки що контролює ситуацію на внутрішньому фінансовому ринку, маємо не високий рівень інфляції, не надто перекредитовану економіку та можливості для подальшого зростання ВВП. Втім ключові ризики залишаються тими ж самими, що й у минулі роки – слабка, залежна від ситуації на зовнішніх ринках економіка, відсутність суттєвих інвестицій та потужного розвитку малого і середнього бізнесу, суттєві кредитні зобов’язання тощо.
Як не парадоксально, але знову ж таки – сила української економіки – в її слабкості. Значний відсоток тіньового сектору, контрабанда, валютні перекази українських заробітчан з-за кордону, відсутність потужних промислових гігантів у вітчизняній економіці – всі ці фактори можуть навпаки, допомогти українській економіці вижити під час кризи. Втім, цей процес, скоріше, носитиме хаотичний характер і нічого спільного із продуманим планом дій для мінімізації кризових явищ – не має. Куди винесе українську економіку у круговерті світової фінансової кризи – невідомо. Неконтрольованість та некерованість процесами – одні з найбільших викликів для вітчизняної економіки.
Як вистояти?
Перш за все, високими ризиками для української економіки під час світової кризи є ймовірність суттєвої девальвації національної валюти та ще більшого поглиблення проблеми із безробіттям. Всі інші явища – падіння промислового виробництва, інфляція, відсутність надходжень до бюджету – стануть додатковими факторами масштабної кризи.
Найбільш вірогідний сценарій у випадку стрімкого падіння світової економіки для українських реалій – дефолт та повна перебудова фінансового і промислового секторів. Втім не варто забувати ще й про суттєву локальну проблему – воєнну агресію Росії та можливість розгортання нових військових дій на Сході України.
Наразі найбільш вдалий рецепт протистояння кризі – впровадження реформ та виконання зобов’язань, взятих на себе в рамках співпраці із МВФ. А ще – залучення інвесторів та пошук нових ринків збуту. Позитивним є те, що на відміну від 2008-2009-х років, зараз українська економіка дещо розширила спектр галузей, якими може «перекривати» надходження валюти на внутрішні ринки. Однак потужного зростання промислового виробництва за останні 10 років – так і не сталося.
Ще один поштовх, який світова криза може надати українській економіці – зміна самої структури наповнення та витрат з державного бюджету. Окрім розвитку банківського сектору, потрібно внести суттєві зміни до системи пенсійного забезпечення та загалом – змінити ставлення до соціальних виплат.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»