Між Україною та Південною Кореєю розгортається дипломатичний скандал через розголошення президентом Володимиром Зеленським інформації про передачу Сеулу двох північнокорейських військовополонених. Цей скандал може поставити під загрозу відносини між Україною та Південною Кореєю. Чому це погано для нашої держави?
Президент України Володимир Зеленський, виступаючи 23 вересня на Генеральній Асамблеї ООН у Нью-Йорку, публічно заявив, що Україна передала Південній Кореї двох солдатів КНДР, які були взяті в полон у Курській області росії в січні 2025 року. Це викликало обурення з боку офіційного Сеула. Зокрема, президент Південної Кореї Лі Чже Мьон та його адміністрація заявили, що Україна порушила попередню домовленість про конфіденційність передачі полонених. За версією Сеула, конфіденційність була необхідна задля безпеки самих полонених та їхніх родин, які залишилися у Північній Кореї.
Радник президента Дмитро Литвин заперечив наявність угоди про конфіденційність. Це ще більше обурило Сеул. У понеділок, 28 вересня, стало відомо, що МЗС Південної Кореї офіційно викликало тимчасового повіреного у справах України Андрія Вєшкіна, висловивши глибокий жаль та вимагаючи офіційних пояснень і вибачень. Сеул також заявив, що розглядає можливість «додаткових заходів» у зв’язку з інцидентом.
Реалізація такої загрози була б вкрай небажаною для України. Сеул надає Києву значну підтримку і є важливим партнером України в Азії. Законодавство Південної Кореї обмежує пряму передачу летальної зброї країнам, які перебувають у стані війни, але Сеул використовував непрямі механізми підтримки. Зокрема, Південна Корея передавала США артилерійські боєприпаси, що дозволило Вашингтону поповнювати власні запаси, а натомість передавати Україні боєприпаси зі своїх резервів.
Крім цього, Південна Корея затвердила довгострокову програму підтримки відновлення України на загальну суму $2,3 млрд. Вона передбачає $100 млн внесків до багатосторонніх банків розвитку, $200 млн гуманітарної допомоги та $2 млрд фінансування через Економічний фонд розвитку і співробітництва для проєктів відновлення української інфраструктури та промисловості.
Але чому публічне розголошення передачі Південній Кореї двох військовополонених з КНДР викликало таке обурення з боку Сеула? Тут треба зануритися в історичний контекст. Як відомо, сучасні Північна та Південна Корея сформувалися після кривавого військового конфлікту, який тривав у 1950–1953 роках. Північну, комуністичну Корею у цьому конфлікті підтримували Китай та СРСР, а Південну Корею — США.
Жорстока війна між Північчю та Півднем завершилася перемир’ям, а не мирним договором. Між сторонами встановили демілітаризовану зону, яка приблизно проходить районом 38-ї паралелі та існує досі. Між КНДР та Південною Кореєю вже багато років діє режим припинення вогню, проте мирний договір не укладений. Північна Корея перебуває під міжнародними санкціями та є однією з найбідніших країн у світі. Південна Корея, натомість, здійснила економічний ривок і стала однією з найбільш розвинених та багатих держав.
Південні та північні корейці є фактично одним народом із близькою мовою та спільною історією. Проте війну 1950 року почав саме Пхеньян, прагнучи об’єднати Корейський півострів під владою комуністичного режиму. Від своїх стратегічних претензій КНДР не відмовилася й зараз. Перебуваючи під санкціями, Північна Корея зробила ставку на розвиток військової промисловості, а останніми роками різко поглибила співпрацю з путінською росією.
У російсько-українській війні Північна Корея відкрито виступила на боці рф, постачаючи Москві боєприпаси, системи озброєння та балістичні ракети, які росія використовує для ударів по Україні. Крім цього, КНДР надіслала до Курської області своїх військових, які брали участь у бойових діях на боці росії. Натомість Пхеньян, за оцінками розвідок та західних країн, отримував від росії валютні надходження, а також військові технології та інший необхідний ресурс.
У Курській області спочатку перебували близько 12 тисяч північнокорейських військових. Частина з них була добре підготовлена, однак північнокорейські підрозділи не мали досвіду сучасної війни проти противника, який масово використовує безпілотники. Вони зазнали значних втрат. Українські військові та розвідки також повідомляли про випадки, коли північнокорейські солдати вчиняли самогубство навіть підриваючи себе гранатами, аби не потрапити в полон. У 2026 році лідер КНДР кім Чен Ин навіть публічно вшанував військових, які обрали самознищення, щоб уникнути полону.
Українським військовим вдалося захопити двох північнокорейських військовослужбовців. Саме вони стали першими підтвердженими військовополоненими КНДР у російсько-українській війні. Обидва згодом висловили бажання переїхати до Південної Кореї, після чого Київ і Сеул протягом тривалого часу обговорювали можливість їхньої передачі.
Водночас для Пхеньяна сам факт того, що його військовослужбовці, замість героїчного самогубства, вирішили жити на території Південної Кореї, є серйозним ідеологічним викликом. Це відбулося на тлі спроб Сеула знизити напруженість у відносинах із Пхеньяном і відновити діалог. Можливо, тепер ці зусилля опинилися під додатковою загрозою, що й викликало неабияке роздратування Південної Кореї відносно України.
Але зважаючи на те, що саме КНДР є противником України, а Південна Корея, навпаки, допомагає нам у нашій боротьбі, суперечку між Києвом та Сеулом необхідно залагодити, а кризу довіри — подолати. Україна зараз не в тому становищі, щоб втрачати партнерів.
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.