Президент Володимир Зеленський повідомив журналістам про припинення роботи ретрансляторів у Білорусі. За допомогою цих ретрансляторів росіяни координували пуски «шахедів» по території України. Роль Білорусі в агресії проти України є значно ширшою, ніж надання території для розміщення ретрансляторів. Вона навіть не обмежується подіями лютого 2022 року, коли з території Білорусі росіяни просунулися аж до самого Києва.
Історія з російськими ретрансляторами на території Білорусі почалася у лютому 2026 року. Зокрема, спеціаліст у галузі зв’язку Сергій («Флеш») Бескрестнов тоді повідомив, що росія координує удари «шахедів» по цивільній та залізничній інфраструктурі Житомирщини та західних областей з вишок, які знаходяться у Білорусі. Наприкінці лютого було заявлено, що Україна нейтралізувала цю систему наведення.
«Друга серія» почалася навесні, коли росіяни приховано змонтували нові, більш потужні наземні станції-ретранслятори на вишках зв’язку у Гомельській та Брестській областях. Загалом було відомо про чотири такі об’єкти.
Ці ретранслятори дозволяли коригувати удари «шахедів» по території України на глибину до 150 км. Це загрожувало цивільній та логістичній інфраструктурі у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській та Чернігівській областях. Зокрема, під ударами могли опинитися траса Київ – Чоп або так звана «Варшавська траса», яка проходить паралельно північному кордону України.
19 червня Президент України Володимир Зеленський публічно висунув лідеру Білорусі Олександру Лукашенку прямий ультиматум: або Білорусь сама прибере ці ретранслятори, або Україна зробить це самостійно.
У цьому можна було прочитати натяк на прямі удари по території Білорусі. Ще раніше ЗСУ визначили на території Білорусі 500 об’єктів, які могли б стати цілями для таких ударів у разі прямого залучення військ Лукашенка до війни.
Серед них – Мозирський та Новополоцький нафтопереробні заводи, які є ключовими наповнювачами бюджету режиму Лукашенка. Особливо актуальною продукція цих НПЗ є зараз, коли росія через українські удари має дефіцит пального та намагається компенсувати його за допомогою імпорту з Білорусі.
Лукашенко ще 15 червня в інтерв’ю виданню Al Arabiya публічно вибачався перед Володимиром Зеленським, а в історії з ретрансляторами, очевидно, здався, розуміючи серйозні економічні та військові ризики. Ретранслятори припинили свою роботу.
Це свідчить про неготовність армії Білорусі до реальних бойових дій, а також про нездатність ефективно захистити важливі об’єкти на своїй території. Крім цього, поступливість Лукашенка означає, що він так і не отримав жодних гарантій від свого сюзерена – володимира путіна – щодо військової підтримки у разі рішучих дій з боку України.
Проте, на жаль, залученість Білорусі у війну проти України на боці росії є дуже високою. І вона не обмежується розміщенням ретрансляторів чи навіть наданням російським військам території для вторгнення в Україну у 2022 році.
Попри те, що білоруська армія безпосередньо не бере участі у бойових діях, на сьогодні Білорусь виконує роль виробничого та логістичного тилу для потреб оборонно-промислового комплексу рф. Білорусь передавала росії бойову техніку та боєприпаси, а також надала відповідну інфраструктуру й інтегрувала свої заводи у виробничі ланцюжки ОПК росії.
Зокрема, підприємства ОПК Білорусі переведені на цілодобовий режим роботи. На них ремонтується російська військова техніка, а також виготовляються компоненти ракет і різного озброєння для ЗС рф. Зокрема, білоруський завод з виробництва мікроелектроніки «Інтеграл» постачає компоненти для балістичних ракет середньої дальності типу «Орєшнік». Крім того, Мінський завод колісних тягачів виробляє спеціалізовану автомобільну техніку, яка є платформою для російських ЗРК С-400 або ОТРК «Іскандер», з яких запускаються балістичні ракети по території України.
Крім того, Білорусь допомагає росії обходити міжнародні санкції. Користуючись широкими зв’язками та співробітництвом із Китаєм, режим Лукашенка закуповує в КНР сировину та певну номенклатуру виробів подвійного призначення, яка потім використовується у спільному технологічному циклі з рф. Зокрема, йдеться про устаткування, яке може використовуватися як у цивільному секторі, так і для виробництва боєприпасів та стрілецької зброї.
Згадаймо ще російських найманців ПВК «Вагнер», до чиїх послуг Лукашенко вдавався для тренування своїх військ, а також факт розміщення на території Білорусі російської ядерної зброї. Масштаби залучення режиму Лукашенка до війни проти України є вельми широкими. Але путіну хочеться більшого – безпосередньої участі армії Білорусі у війні. Поки що Лукашенко розуміє ризики й останню червону лінію не перетинає.
Денис Попович, військовий оглядач спеціально для «Слово і діло»
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.