31 червня в українському парламенті відбулося історичне голосування за зміни до Основного Закону в частині децентралізації. Після вчорашнього непростого дня перед парламентарями постає ще складніше завдання – набрати до кінця року 300 голосів для остаточного ухвалення змін до Конституції України.
Однак після цього вже у Центральної виборчої комісієї (як і виконавчою влади взагалі) постане питання: як реалізовувати право на самоврядування там, де українська влада впливу не має? З одного боку, питання виборів в окремих районах Донецької та Луганської областей регулюватиметься окремим законом про особливості місцевого самоврядування. З іншого – з ним теж не все так просто, адже його суперечливі норми призводять до неоднозначного трактування закону – в кращому разі, або ж зовсім відвертого й безкарного їх ігнорування – в гіршому. Принаймні, поки на сході України триває військовий конфлікт.
Що планує Президент?
Отже, спочатку про світло в кінці тунелю. Про мотивацію керівництва держави щодо конституційних змін в контексті Донбасу Президент та його оточення говорили не раз. Виділимо основні тези переваг конституційного процесу для встановлення миру на сході України. Які кроки передбачає мирний план Порошенка?
Першим і головним очікуванням від таких законотворчих рішень Києва є мінімізація бойової активності проросійських терористів на Донбасі. Другим, однак не менш важливим фактором є сподівання на підтримку міжнародної спільноти щодо тиску на Росію та продовження економічної підтримки України з боку західних партнерів.
Далі йдуть менш реалістичні очікування. Наприклад, проведення виборів до органів місцевого самоврядування на окупованих нині територіях. Ще менш вірогідним видається те, що вони пройдуть за українським законодавством і без порушень.
Наступне очікування – зміна громадської думки місцевих жителів, стимулювання їхнього бажання добровільно повернутися до складу України. Адже після ухвалення змін до Конституції Україна повинна буде відновити повноцінні економічні зв'язки з окупованими територіями. Ну і остання, last but not least, теза: реінтеграція окремих районів Донецької та Луганської областей внаслідок їхньої деокупації.
Ці та інші передбачені Главою держави кроки вже викликають шквал запитань і критики. Чи варто українцям чекати амністії сепаратистів? Чи не станеться у зв'язку з цим узаконення статусу донецьких та луганських сепаратистів? Реальність таких побоювань ми обговорили з регіональним аналітиком «Слова і Діла» Сергієм Міхальковим.
Чим ми ризикуємо?
Вибори під дулами автоматів. Якщо припустити, що місцеві вибори на окупованих територіях все ж таки відбудуться, то дуже наївно сподіватися, що вони відбудуться за українським законодавством. Однак, як виявляється, Президент такий крок пропонує як реальний. Як зазначає Міхальков, річ у тім, що для того, аби передбачений законом особливий порядок місцевого самоврядування запрацював на Донбасі, потрібно, щоб місцеві вибори там усе ж таки відбулися. «Тобто, поки там не будуть призначені вибори і вони не пройдуть – ані закон (про особливий порядок місцевого саоврядування – Ред.), ані нове положення Конституції не можуть там набрати чинності», – пояснив «Слову і Ділу» Міхальков. А якщо припустити, що пізніше жителі окупованих територій будуть допущені до голосування на загальнонаціональних виборах, це створює загрозу потрапляння представників терористів до Верховної Ради, додав експерт.
Поганий приклад. В теорії реалізація закону про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей створює небезпечний прецедент для інших регіонів країни. Зокрема, раніше Запорізька обласна рада вже попросила й для себе особливий статус, загрозу несуть і тенденції на Закарпатті. Не допустити такого сценарію пообіцяв днями Президент, який узагалі виступив за скасування поняття населених пунктів з особливим статусом за винятком Києва, Севастополя і, зрозуміло, частини Донбасу.
Прогодувати Донбас. Відповідно до того ж таки закону про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донеччини та Луганщини, відповідальність за економічне забезпечення регіону знову ляже на плечі Києва, а точніше – всієї України. «Відповідно до норм цього закону, держава зобов'язується надавати підтримку соціально-економічному розвитку цих регіонів. Вона полягає у «відмінному від загального економічного режиму здійсненні господарської та інвестиційної діяльності», спрямованому на відновлення об'єктів промисловості, інфраструктури, житлового фонду і т. д. І в разі проведення виборів на Донбасі, Україна покладає на себе обов'язок гарантувати ці видатки з Державного бюджету як захищені», – пояснив Міхальков. Між тим, органи державної влади, відповідно до норм про децентралізацію, матимуть мінімальний вплив на життя цих територій. «Таким чином Донбас ризикує стати «чорною дірою» для бюджетних коштів», – резюмував експерт.
І це лише найбільш очевидні недоліки нового українського законодавства, глибинні наслідки яких можуть вплинути на життя не одного покоління українців. Але є одне «але». Чимало політологів і громадських діячів сходяться на думці, що ініційовані Порошенком зміни в першу чергу направлені на припинення кровопролиття на Донбасі і в цьому контексті не є обов'язковими до реалізації.
Звичайно, хочеться вірити, що така політична гра Президента – це лише реверанс у бік Європи і черговий доказ того, що Україна, принаймні на папері, виконує Мінські домовленості. З цього приводу дуже влучно висловився у своєму Facebook журналіст російської «Нової газети» Аркадій Бабченко: «Ви справді вважаєте, що навіть якщо в Конституції України великими буквами написати «Гіві і Моторола мають право засідати у Верховній Раді» – в реальності Гіві з Моторолою зможуть приїхати до Києва більше одного разу? Щодо амністії... Тут теж стільки можливостей для маневру. Наприклад, створення й керівництво збройної терористичної організаціії – злочин, що має певну тривалість. Тобто, якщо амністія ухвалена в понеділок о 12:00, то в понеділок о 12:01 можна заводити кримінальне переслідування заново – злочин не закінчено, відмови від злочинного задуму не сталося, підозрюваний не усвідомив і на шлях виправлення не став».
У всякому разі, українцям не залишається нічого, окрім як чекати на подальші кроки та своєчасні роз'яснення як з боку Президента, так і від Верховної Ради. А також сподіватися, що розв'язання проблеми Донбасу не буде таким же номінальним, як прописані щодо нього виборчі норми.
Аліна Костюченко, спеціально для «Слово і Діло».