Схоже, що цієї осені найменший обласний центр України буде серед лідерів за кількістю претендентів на крісло міського голови. І це – на тлі незаконної самовільної забудови міста, постійних корупційних скандалів у міськраді, зривів сесій та розмов про відставку і мера, і секретаря, і заступників місцевих високопосадовців.
Після Революції гідності в Ужгороді кілька разів змінювався в. о. мера та секретар міськради, і кожен, хто бодай кілька тижнів посидів у мерському кріслі, відразу ж потрапляв до умовного списку майбутніх кандидатів. На нещодавній прес-конференції чинний міський голова Ужгорода Віктор Погорєлов відзначив, що у списку кандидатів уже 18 прізвищ. Мер також додав, що сам він, скоріш за все, не балотуватиметься. Але громада – насамперед журналісти й аналітики – йому не повірила, і заходилася гадати: хто ж інші 17?
За давньою закарпатською традицією, почали з жартів. І один з них, щоправда у вигляді напіванонімного посту в Facebook такого собі Петра Сови, став ну дуже популярним у мережі. Саме він надзвичайно влучно та з притаманною закарпатською іронією сформував цілком політично грамотний «Список 18».
Перший у списку Петра Сови – голова обласної ради Володимир Чубірко – дуже активний останнім часом кандидат. Чубірко не приховує градоначальницьких амбіцій, але, за попередніми даними одразу кількох закритих соцопитувань, його рейтинг занизький навіть для того, щоб претендувати на потрапляння у другий тур. Водночас, Чубірко розраховує на ресурс «Єдиного Центру» під час виборів, заручитися підтримкою якого щоразу прагнуть усі без виключення кандидати на Закарпатті.
Наступний – Богдан Андріїв – секретар Ужгородської міськради, екс-«регіонал» з бізнес-інтересами в маршрутних перевезеннях та нерухомості. З рейтингом має ті ж самі проблеми, що й попередній кандидат. Єдина перевага над Чубірком – Андріїв, попри партійний шлейф, досі серйозно не засвітився в «корупційній м’ясорубці», що відбувається останні рік-два у міськраді.
Ще трохи «регіоналів» із «Списку 18»: екс-губернатор Олександр Ледида, який балотувався в нардепи, але програв, як і вже колишній нардеп Василь Ковач, котрий свого часу очолював «Закарпаттяобленерго». На парламентських виборах восени 2014-го перший посів 4 місце з 12%, другий – 2 з майже 19%. Але такий результат обом забезпечив радше район, аніж обласний центр. Та і не дуже так «пасує» цим двом мерське крісло. На перший погляд, це не їхня стихія. Хоча…
Четвертий претендент-«регіонал» – колишній ректор Ужгородського національного університету Федір Ващук. Він – людина заможна й прагматична, має бізнес у сфері нерухомості. Кажуть, не проти стати мером, а в його оточенні вже сьогодні говорять, що рейтинг їхнього кандидата станом на сьогодні – 8-10%. Пересічному ужгородцеві в це важко повірити, але ж політтехнології здатні творити дива.
Далі по списку – бізнесмени. Хтось із них із більшими шансами, хтось – із меншими. Власник мережі цілодобових ABC Микола Жолтані балотувався й раніше, і, скоріш за все, піде на вибори знову. Завдяки високій медійній активності потрапили у «Список 18» й Михайло Чурило та Іван Волошин. Перший, схоже, найняв недешевих столичних технологів, що вже знімають ролики й привозять грузинів-реформаторів, другий – час від часу влаштовує публічні «махачі» з чинним мером Віктором Погорєловим, хоча ще нещодавно вони були однією командою. Насправді ж роль усіх трьох на виборах, якщо вони на них підуть, буде технічною, чи то пак, технологічною. Залежно від домовленостей.
Наступні у списку – активісти: громадський діяч із сумнівним минулим Іван Данацко, котрий протягом останнього року постійно встановлює намети під різними держустановами і називає це «майданом»; Юрій Світлик, що прийшов у місцеву політику якраз із закарпатського Євромайдану, але досі не знайшов свою «нішу»; голова Ужгородської громадської ради Олександр Пересоляк, який багато з'являється на публіці й здіймає чимало галасу, однак навряд чи робить це «за просто так».
Також серед вірогідних кандидатів у списку Петра Сови:
банкір Василь Гнатків, що свого часу очолював ужгородську «Батьківщину», але давно відійшов від політики;
екс-дипломат та бізнесмен з аристократичним шармом Ален Панов;
син чинного мера Андрій Погорєлов, котрий на останніх парламентських виборах пробував свої сили в боротьбі за мандат нардепа від «Батьківщини». Очевидно, що вірогідна відмова батька балотуватися буде на користь Андрія;
нардеп-радикал Юрій Чижмарь, який свого часу покинув Ужгород заради Києва (був запрошений на роботу в АП), а потім Київ – заради Тернополя (де працював головою ОДА), і навпаки (отримав посаду в Київській ОДА). Зараз він частіше з'являється якраз в Ужгороді, оскільки курує місцевих «радикалів» Ляшка. Чи потрібно йому насправді крісло мера міста – велике питання;
маловідомі персонажі Володимир Химинець та представник місцевої «Самопомочі» Юлій Тар, котрі, якщо й балотуватимуться, то зможуть розраховувати хіба що на неймовірне везіння.
Зі «Списку 18» залишилося 2 кандидати, з яких і починається список умовних фаворитів. Поки що дуже умовних.
Як не дивно, багато хто зараз зараховує до нього кількаразового мера Ужгорода Сергія Ратушняка, відомого за межами міста насамперед екстравагантністю поглядів і відвертим антисемітизмом та шовінізмом. Попри це, він має стабільний електорат, хоча на останніх парламентських виборах не зміг подолати 8-відсоткову позначку, посівши лише 5 сходинку на окрузі.
Куди успішнішим восени був Віктор Щадей, який фінішував 3 з 17% голосів виборців. В Ужгороді якрав він і мав чи не найбільшу підтримку з усіх кандидатів. Можливо навіть більшу, ніж переможець Роберт Горват. Але тоді на Щадея працював ресурс команди Віктора Балоги. Далася взнаки і хвиля Євромайдану, з яким усіляко намагався асоціювати себе Щадей. Відтоді він засвітився в обранні екс-«регіонала» Андріїва на посаду секретаря Ужгородської міськради, яку посідав сам. Кажуть, навіть гроші взяв за це. Але широкого розголосу цей факт не набув, хоча імідж у колі активістів у Віктора Щадея серйозно просів. За останні півроку він майже не світиться, бо втратив підтримку, в тому числі медійну, яку раніше мав від команди Балоги. Тож сказати, який у нього рейтинг тепер – важко, але до числа неофіційних фаворитів Щадея все ж зараховують.
Немає у списку Петра Сови Роберта Горвата – бізнесмена, «УДАРівця», власника ТЦ «Дастор», який несподівано переміг на парламентських виборах і став нардепом-мажоритарником від Ужгорода. Його кампанія була найбільш помітною завдяки великій кількості бордів, а отже – і найдорожчою. Пліткують, що в Чопі та Ужгородському районі навіть докуповувалися голоси на його користь, хоча підтвердити цей факт ніхто так і не зміг.
Хай там як, але ніхто не заважає Горвату піти в мери. Його імідж та статус цілком дозволять це. Тим паче, що в якості нардепа він поки що особливо себе не проявив. Але тут виникає дилема з мандатом, адже Горват – мажоритарник, а отже, з обранням на посаду мера на окрузі треба буде провести нові вибори, і невідомо, чи вдасться «УДАРу» їх виграти вдруге. «Підстрахувати» партію з кандидатом у мери Ужгорода звісно міг би Ростислав Буланов, але він точно не у списку фаворитів, навіть умовних.
На цьому зі списками можна пригальмувати, але не виключено, що ще до вересня кількість потенційних кандидатів у мери Ужгорода перевалить за 20. І в цій ситуації важливу роль відіграватимуть такі моменти.
Перший – домовленості. Зокрема – про офіційну й неофіційну підтримку того чи іншого кандидата. Наприклад, Іван Волошин потенційно може «відтягнути» прагматичних та спраглих до порядку ужгородців з електорального пула Сергія Ратушянка, зігравши на користь чи то Щадея, чи то Горвата, а може й когось із пари Андріїв-Ващук.
Другий – робота структури, насамперед партійної. Її в Ужгороді мають «Народний Фронт», «УДАР», «Єдиний Центр», але позбавлена «Батьківщина», на яку міг би опиратися Віктор Щадей.
Третій – фінансовий та медіа-ресурс. Кожному з названих кандидатів, за винятком хіба що Ващука, Андріїва, Ратушняка та Ледиди з Ковачем (які навряд чи балотуватимуться), доведеться шукати спонсорів. Можливо, у столиці.
Однак вирішальним фактором може стати нове законодавство, зокрема, норма про другий тур у виборах мерів міст із кількістю виборців понад 90 000. Якщо вона буде збережена, то закарпатців восени чекає вже не ужгородський детектив, а справжнісінький трилер. З елементами комедії, звичайно.
Дмитро Тужанський, спеціально для «Слово і Діло».
***
Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.