Демобілізація по-українськи або Що гарантує держава учасникам АТО

Цими днями Президент України Петро Порошенко підписав закон № 259-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань мобілізації та соціального захисту громадян, які підлягають звільненню з військової служби під час особливого періоду або у зв’язку з оголошенням демобілізації».

В документі, який народні депутати 233 голосами прийняли ще 18 березня, переважно йдеться про удосконалення низки законів щодо соціальних прав демобілізованих, а саме – щодо права на збереження місця роботи, зарплати та відпустки. Президенту та його Адміністрації потрібен був місяць для того, аби підписати даний закон.

Необхідність внесення змін до законів України щодо захисту соціальних прав демобілізованих виникла ще у 2014-му році. Проте народні депутати Верховної Ради 8-го скликання змогли проголосувати даний документ лише в березні 2015-го, коли минув рік із початку Антитерористичної операції на Донбасі. За цей період експерти неодноразово вказували парламентарям на неузгодженість нинішньої законодавчої бази із вимогами часу, а найгостріше питання поставало саме із соціальним захистом громадян, які підпадали під мобілізацію. Усі зміни, які проголосували нардепи, вносять поправки до законів України початку-середини 1990-х років.

Таким чином, основні зміни торкнулися Кодексу законів про працю, законів України «Про відпустки», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про військовий обов'язок і військову службу». Безумовним позитивом внесених змін є те, що демобілізовані матимуть переважне право перед іншими працівниками на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці протягом двох років з дня звільнення зі служби. Також, за демобілізованими, а також пораненими, полоненими і зниклими безвісти мобілізованими працівниками зберігається робоче місце і середній заробіток на їхньому останньому місці роботи «на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування у закладах охорони здоров’я незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня визнання судом їх померлими».

Ще однією позитивною новацією документу стала те, що держава розширює квоту щодо права на працевлаштування громадян, які звільнилися з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу і вперше приймаються на роботу упродовж шести місяців після закінчення або припинення військової служби.

Щоправда, при аналізі закону, випливла одна цікава деталь. Народні депутати виключили пункт 6 ст. 49-2 Кодексу законів про працю, який стосувався загального порядку вивільнення усіх працівників, а не тільки мобілізованих чи демобілізованих. Зокрема, в статті зазначалося: «Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності – здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. За необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи». Дбаючи про соціальні гарантії демобілізованих, нардепи свідомо виключили норму, яка гарантувала іншим громадянам працевлаштування від Державної служби зайнятості. Дуже кмітливий маневр!

Також, демобілізованим, які після звільнення із служби були прийняті на роботу протягом трьох місяців, гарантується щорічна відпустка повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік працевлаштування за бажанням працівника. І насамкінець, законом встановлено гарантії відстрочки від повторного призову протягом шести місяців у разі проведення нової хвилі часткової мобілізації на тих військовозобов’язаних, які були звільнені зі служби у запас після проведення заходів попередньої мобілізації. Іншими словами, держава не призиватиме демобілізованих без їхньої добровільної згоди навіть в умовах посилення агресії на Донбасі протягом 6 місяців після звільнення зі служби. Щоправда, дана норма не працюватиме, якщо в країні таки буде введений військовий стан.

Прийнятий закон – це лише один з перших реально здійснених кроків нинішньої влади в напрямку соціальних гарантій військовослужбовців. А поки що в Адміністрації Президента доручили обласним державним адміністраціям посилити соціальний захист для бійців АТО. Відповідний указ Президент підписав 18 березня – в той самий день, коли Верховна Рада ухвалювали закон про соціальний захист демобілізованих. В АП також пообіцяли, що незабаром буде забезпечено скорочення термінів розгляду питання про надання статусу учасника бойових дій і створений їх Єдиний державний реєстр.

Цікавою залишається і майбутня доля іншої обіцянки пана Порошенка в контексті прийнятого закону про соціальний захист демобілізованих. Мова йде про заяву Президента з приводу того, що солдатів-строковиків не направлятимуть у зону Антитерористичної операції. Річ у тім, що незважаючи на досягнуті мирні домовленості в Мінську, у разі ескалації військових дій на Донбасі, головнокомандувачу доведеться приймати рішення або негайного оголошення військового стану та всеохоплюючої мобілізації, або використовувати наявні резерви Збройних сил, у тому числі – і строковиків.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло».