В сучасному високотехнологічному столітті головним стратегічним ресурсом розвинутих країн стають технології. Країна є настільки впливовою, наскільки «просунутими» технологіями вона володіє. Технології стають предметом продажу, обміну, викрадення, спричиняють конфлікти, суперечки тощо. Не дивно, що в подібних реаліях супердержави роблять ставки на науку та розширюють бюджети наукових проектів.
На жаль, Україна залишається осторонь подібних процесів – наука традиційно залишається на задвірках бюджетного фінансування, що націлене на логіку виживання. Однак останні роки галузь ризикує збідніти наскільки, що може бути зруйнований основний базис – стара потужна школа видатної колись української науки.
Як відомо, держбюджет 2014 року вчасно прийняти не вдалося. Однак той проект, що Кабмін встиг подати до парламенту наприкінці року, викликав хвилю невдоволення: ряд стратегічних галузей отримали рекордно скорочене фінансування, в той час, як розширилося фінансування утримання деяких чиновницьких структур та правоохоронних органів. Сказали своє слово й науковці.
З критикою бюджету виступив голова профспілки НАНУ Анатолій Широков, повідомивши, що бюджет установи залишився на минулорічному рівні. Це означає, що 90% виділених грошей будуть витрачені на зарплати, комунальні платежі тощо. На наукові дослідження у Академії фактично не залишається коштів. Більше того, провідна наукова установа з огляду на реалії життя змушена скорочувати кількість працівників, встановлювати неповний робочий тиждень, а також просити співробітників йти в неоплачувані відпустки.
В цілому серед науковців переважають песимістичні настрої: матеріально-технічна база досліджень виснажена, майбутнє видається сумбурним. За всі роки незалежності жодна влада не зробила стратегічної ставки на науку, як на підґрунтя для відродження економіки та держави в цілому. Ось що з цього приводу сказав в інтерв’ю «Дзеркало тижня» доктор економічних наук, директор Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. Доброва НАНУ Борис Малицький:
«Насамперед хочу підкреслити загальновизнаний у світі факт — наша країна володіє значним інтелектуальним потенціалом, зокрема науковим. Його капіталізація й соціалізація можуть стати велетенським ресурсом розвитку, для накопичення якого іншим державам знадобилися б десятки років. […] Решта ресурсів (збільшення кількості робочих місць, природні копалини тощо) або вичерпали себе, або недостатньо ефективні для забезпечення економічного зростання, конкурентоспроможності та, відповідно, досягнення європейських стандартів життя.»
Єдиним, хто позитивно розцінює наукові результати 2013 року є голова Держінформнауки Володимир Семиноженко. Головними позитивними минулорічними зрушеннями в галузі він вважає:
- відкриття кириличного домену .УКР;
- набуття Україною асоційованого членства Європейської організації ядерних досліджень (ЦЕРН);
- збільшення державного замовлення на підготовку фахівців ІТ-галузі.
Вищезгадані досягнення, як бачимо, не містять наукових винаходів або здобутків – це, скоріше, поступовий розвиток інформаційної галузі, а участь у ЦЕРН – наслідок успішної участі українських науковців в знаковому для всього світу проекті Великого адронного коллайдера. В цілому в роботі відомства Володимира Семиноженка помітно лише багато запланованих проектів та жодного реалізованого. Зокрема, запровадження довгоочікуваного електронного документообігу у виконавчих органах влади постійно відкладалось.
Культура, оборона, спорт, наука та освіта – це перші галузі, які в Україні традиційно потрапляють під урізання обмежених бюджетних асигнувань. Результат не заставляє себе чекати: культура регресує від високої та професіональної до попсової та аматорської; армія займається прибиранням снігових заметів; спорт існує не завдяки, а всупереч; від науки та освіти залишились лише приємні згадки колишньої слави. Якщо вищезгадані сфери поки що «жевріють», то не за горами їх остаточна деградація, адже традиційно вони залежать від державних дотацій.
Політизація таких суспільних груп, як наукова еліта, яскраво свідчить про системну суспільну кризу, яка охопила Україну, адже наука традиційно постулює себе, як незалежну та відокремлену від політики сферу. Скорочення видатків на науку та відсутність державних замовлень на наукові розробки свідчить про те, що наука не входить до орбіти стратегічного плану розвитку держави, якщо такий, звичайно ж, існує. Наука в цій системі не поважається, і, як результат, не фінансується. Отож в наше постмодерне високотехнологічне століття українські науковці ризикують залишитися без роботи, а наука – без майбутнього.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»