Крим – рік після окупації: «медовий місяць» з Росією триває

За рік після анексії Криму Росією тема повернення півострова у склад України відійшла на другий план. Одразу після Революції Гідності українським політикам з легкістю вдавалося лише вдало піаритися на темі повернення Криму, роздаючи під час передвиборчих перегонів сотні обіцянок та ідей щодо світлого майбутнього півострова в складі сильної України. Вже невдовзі, після активізації бойовиків та російських найманців на Донбасі, і нинішній владі, і усьому українському суспільству довелося зосередити усі свої сили для недопущення сепаратистських настроїв на решті території материкової України.

В той же час вище керівництво Росії зухвало зізнається в запланованій анексії Криму, знімаючи про це видовищні фільми в кращих традиціях «бондіади». При цьому, використовуючи Крим з метою пропаганди успішного просування «русского мира» в Москві так само, як і в Києві не надто переймаються з приводу невиконаних обіцянок для жителів півострова.

Керівництво Росії на найвищому рівні обіцяло в буквальному сенсі «золоті гори» мешканцям Криму. Так, президент Росії Володимир Путін пообіцяв ще в 2014 році виділити близько 2 млрд рублів на модернізацію лікарень, створити окремі збройні сили, вирішити «історичні проблеми» кримських татар, ввести 3 державні мови: українську, російську, кримськотатарську.

Не менш плідним на обіцянки для жителів Криму був і прем’єр-міністр Росії Дмитро Медвєдєв. Ще навесні 2014 року він пообіцяв кримчанам, що займатися справами півострова в російському уряді буде окремо створене Міністерство, а в самому Криму буде створена спеціальна економічна зона для залучення інвестицій. Також пан Медвєдєв пообіцяв вирішити проблему енергетичної залежності від материкової України і проблему дефіциту прісної води. Деякі із обіцянок російського прем’єра таки були виконані: наприклад, наприкінці жовтня уряд РФ дійсно ухвалив рішення про створення «вільної економічної зони в Криму» – для інвесторів передбачено звільнення від низки податків на термін до 10 років, а також знижені адміністративні бар'єри.

І поки вище російське керівництво обіцяє Криму добробут і процвітання, місцеві чиновники, користуючись повною підтримкою федеральної влади, використовують ситуацію собі на користь. Мова йде про масштабний дерибан кримської власності, яку скромно назвали «націоналізацією», а насправді мова йде про «переприватизацію» – зміну власників найперспективніших об’єктів промисловості, нерухомості, інфраструктури. Дійшло до того, що самопроголошений глава Криму Сергій Аксьонов пообіцяв припинити процес «націоналізації» із 1 березня цього року, аби «позбавити потенційних інвесторів можливих побоювань». Зрештою, пан Аксьонов не цурається і відверто популістичних заяв, на кшталт обіцянки провести військовий суд над Президентом України Петром Порошенком у зв'язку з його заявою про намір повернути Крим до складу України.

За рік російська влада так і не виконала більшість із своїх обіцянок. Збільшення зарплат і пенсій радувало кримчан не довго: подорожчання продуктів харчування та знецінення рубля швидко вдарило по споживчим можливостям жителів півострова. А падіння економічної активності в регіоні в зв’язку із його повною міжнародною ізоляцією спостерігається в усіх сферах життя Криму. Як свідчать дані експертів, все-таки в складі України мешканцям Криму жилося краще: принаймні півострів був забезпечений енергоресурсами, прісною водою, якіснішими та дешевшими продуктами харчування та більшим потоком туристів.

Втім, невиконані обіцянки російської влади поки що ні відобразилися на настроях кримчан, які в основній масі своїй залишаються задоволеними вступом до складу Російської Федерації. І період «медового місяця» протривати ще довго, стверджують експерти.

Українській владі поки що нічого іншого не залишається, як тільки обіцяти «повернення» Криму у склад України в найближчому майбутньому. Оскільки військової можливості для цього наразі немає, влада плекає поки що примарні надії на те, що колись Крим повернеться до складу України, спокусившись на кращу економічну ситуацію в нашій державі. У своїх підходах до вирішення проблеми півострова, українські політики схожі на своїх російських колег: вони так само намагаються грати на патерналістських очікуваннях кримчан.

Так, у зв'язку з річницею анексії півострова, Президент України Петро Порошенко вже встиг пообіцяти, що Україна поверне контроль за всіма тимчасово окупованими територіями і відбудує новий Крим. Він також пообіцяв, що Україна ніколи не відмовиться від своїх суверенних прав на Крим і буде захищати всіма доступними методами права людей, які там живуть. При цьому раніше Президент пообіцяв, що повернути Крим до складу України вдасться мирним шляхом, без військового втручання саме завдяки «українському економічному диву». «Я впевнений, що ми виграємо економічне, демократичне, ліберальне змагання за свідомість, за настрій кримчан, тому що ми будемо більш ефективними, ми будемо некорумпованими, ми будемо демократичними, ми будемо вільними. І рівень життя в Україні за адміністративним кордоном з Кримським півостровом буде набагато краще. І це єдиний шлях, яким ми можемо виграти битву за наш Крим», – заявив Президент України.

Рік тому неготовність нинішньої української еліти до рішучих дій стосовно захоплення Криму російськими військами призвела до анексії півострова. В березні 2014 року тодішній в.о. Президента та голова Верховної Ради Олександр Турчинов та прем’єр-міністр Арсеній Яценюк запевняли українців, що «дії російських військових в Криму є тимчасовими і не призведуть до від’єднання Криму». Пізніше колишній заступник в.о. голови Адміністрації Президента Андрій Сенченко розповів і про позицію тодішнього лідера партії «УДАР»  Віталія Кличка стосовно порятунку Криму. «На мій погляд, винен у здачі Криму пан Кличко. Тому що 23 лютого (2014 року – ред.) ми вже мали в кримському парламенті, це я вам кажу як кримчанин, 76 голосів зі 100 за зняття Константинова і Могильова. І можна було це 23-го провести. І коли виникло питання про те, що за Конституцією Криму має бути згода Президента на зміну прем'єр-міністра в Криму, то не змогли цього зробити, тому що Кличко уперся і сказав «Поки «шахівницю» по всій країні не поділимо, я проти». Що таке проти? В іншому випадку, каже, я не підпишу коаліційну угоду, що не буде уряду країни і так далі. Я нагадаю, тоді не було влади взагалі», – розкрив деякі залаштункові подробиці торгів тодішніх революційних лідерів пан Сенченко.

Нині пан Яценюк обіцяє зняти фільм з назвою «Крим: Злочин і кара» у відповідь на пропагандистську документальну картину російської влади, в якій найвище керівництво Росії – президент РФ Володимир Путін та міністр оборони РФ Сергій Шойгу – відверто зізнаються у своїй безпосередній участі в анексії Криму. На думку прем’єр-міністра, цей фільм може стати доказом для майбутнього судового процесу над нинішнім російським керівництвом у міжнародному трибуналі. Гучні заяви, очевидно, більш вигідніша стратегія для підвищення свого політичного рейтингу, ніж реальні справи. Так, пан Яценюк у травні 2014 року пообіцяв створити в Києві політичний, громадський, інформаційний, культурний, освітній та науковий центр для національних меншин та корінних народів Криму – «Кримський дім». Проте далі обіцянок справа не пішла: станом на кінець 2014 року в ЄДРПОУ відсутні будь-які дані про реєстрацію ДП «Кримський дім», а будівля колишнього іподрому, яка попередньо була надана київською владою для створення центру, знаходиться в судовому спорі, а також потребує невідкладного ремонту.

Повернення Криму у склад України – занадто амбітна мета для нинішньої української влади. Можливо, найкращим доказом спроможності вирішити проблему Криму в українських реаліях для чинного уряду стане завдання щодо вирішення долі переселенців з півострова. Тих людей, які не захотіли проміняти власну громадянську гідність, політичну та економічну свободу на примарні цінності «руського мира». За даними Міжвідомчого координаційного штабу з питань соціального забезпечення громадян України, наприкінці 2014 року із Криму та Севастополя на територію материкової України офіційно переселилися 19 тисяч 907 осіб. В масштабах кількості усього населення Криму, а це майже 2 млн чоловік, переселенці становлять всього 1% жителів півострова. Можливо, саме тому українська влада не надто переймається проблемами кримчан і майбутньої долі Криму?

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»

***
Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.