Як працювали в новому українському уряді «люди Порошенка»

«Слово і Діло» продовжує аналізувати перші 100 днів роботи уряду. На черзі міністри, які потрапили до стін Кабміну за квотами Петра Порошенка.

Торги за міністерські портфелі почалися на наступний же день після оголошення результатів виборів – разом з переговорами про створення коаліції. Всі парламентарі, як один, твердили: більше ніяких квот в уряді, але кожна політсила все одно грала у свою гру. Так до нового українського уряду потрапили 11 «людей Порошенка»: Геннадій Зубко, Айварас Абромавичус, Олександр Квіташвілі, Наталія Яресько, Володимир Демчишин, Андрій Пивоварський, Сергій Квіт, Павло Розенко, Юрій Стець, Павло Клімкін та Степан Полтарак.

Найбільш балакучим виявився міністр соціальної політики України Павло Розенко, за 100 днів роботи він встиг дати 23 обіцянки, з яких виконав лише 3. Трохи більше, ніж за три місяці на посаді Розенко вдалось зменшити ставку единого соціального внеску, звільнити керівництво Державної служби зайнятості та позбавити спецпенсіонерів права отримувати заробітну плату і пенсію.

«Срібло» виборює міністр енергетики і вугільної промисловості Володимир Демчишин. В його активі 17 обіцянок, 3 виконаних, інші ще чекають свого часу. Саме Демчишин за перші 100 днів роботи уряду запам'ятався скандалом навколо підписання «зрадницьких контрактів» на імпорт електроенергії з Росії та постачання до Криму. У підписаних контрактах навіть побачили ознаки державної зради, привласнення та розтрати майна, фінансування тероризму, підробки документів, службової недбалості та зловживання владою. Також Демчишин запам'ятався закуплівлею Африканського вугілля, яке, як виявилось, не горить на українських ТЕС.

Міністр, навколо якого також було багато розмов і на якого покладено не менше завдань у складний для України час – міністр оборони України Степан Полторак. Щойно призначивши його на посаду, говорили про те, що він – людина, яка не змогла навести порядок в Нацгвардії і навряд чи впорається з Міністерством оборони. Проте за 100 днів йому вдалось скоротити чисельність апарату відомства і Генерального штабу Збройних сил майже на 200 осіб, збільшити чисельність Збройних сил України до 250 тисяч. За ініціативи Полторака особи, які претендують на зайняття керівних посад в апараті Міністерства оборони України та ЗСУ мають пройти перевірки на поліграфі. Також йому вдалось виділити українським військовослужбовцям 546 квартир.

Не менш цікава особистість Юрій Стець – міністр інформаційної політики. Кум Президента, для якого, як говорили, і було створено новеньке Міністерство, при цьому воно майже три місяці не могло запрацювати. Стець встиг вже дати 13 обіцянок, але виконав лише 3. Головний «меседж» Стеця – боротьба з російською пропагандою. Так він планує створити канал Збройних сил України та телеканал іномовлення Ukrainian Tomorrow. Він також запевнив, що як тільки ситуація в країни стабілізується, він залишить посаду міністра.

За перші 100 днів вдалось втілити в життя по одній обіцянці Андрію Пивоварському та Павлу Клімкіну. Так Пивоварський реорганізував Міністерство інфраструктури України. Інші 12 обіцянок у нього в процесі. В свою чергу міністр закордонних справ Павло Клімкін представив ОБСЄ, ООН та Раді Європи документи щодо трагедії під Волновахою. Загалом Клімкін за 100 днів виявився не надто балакучим, в його активі лише 4 обіцянки. Тож всі чекають, коли Клімкін доведе провину Росії у спонсорванні тероризму.

Трохи більше, ніж за три місяці встигли дати по 14 обіцянок два міністри – це міністр освіти і науки Сергій Квіт та віце-прем'єр-міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Геннадій Зубко. Наобіцяти наобіцяли, але виконувати не квапляться. Проте Квіту вдалось звільнити викладачів, які виступали проти української державності та скороти навантаження у вишах. В свою чергу, Зубко відкрив 6 містечок для переселенців та відправив «гуманітарку» на схід України.

Також за ініціативи Петра Порошенка свої крісла зайняли й міністри-іноземці, проте їх роботу ми оцінювали раніше.

Добре чи погано призначати міністрів за чиїмись квотам – говорити складно. За таким принципом формується уряд у Німеччині, Франції, Великобританії. У той же час вибори для того й влаштовані, щоб ті, хто отримав підтримку, брали на себе політичну відповідальність і пропонували своїх людей. Тому варто говорити не про квоти, а про те, щоб партії пропонували людей, які дійсно гідні зайняти ці посади.

Яніна Яблонська, спеціально для «Слово і Діло»

***
Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.