Коаліційна арифметика: скільки членів налічує парламентська «більшість»?

Читать на русском
Валентин Гладкихполітичний експерт

Слухаючи палкі дискусії, які точаться поміж політиків, експертів, журналістів, а подекуди і просто надмірно заполітизованих пасажирів громадського транспорту щодо наявності чи відсутності парламентської коаліції у Верховній Раді, я чомусь пригадую вірш Василя Симоненка «Дід умер». Пам’ятаєте? «Я не вірю, що дід із могили воскресне, але вірю, що ні – він увесь не умре».

Правда, на відміну від більш ніж видатного поета, який, переймаючись метафізичними аспектами людського буття, викликав щире захоплення мільйонів читачів, нинішні більш ніж посередні політики, переймаючись винятково своїми меркантильними, вузькопартійними інтересами, закономірно викликають у мільйонів громадян України щиру огиду й обурення. І, мабуть, відчуваючи, що цього разу доведені до злиднів та розлючені народні маси навряд чи вдовольняться «перезавантаженням влади», а одразу перейдуть до її архівації з подальшим форматуванням, ті, хто дорвався до владного корита на крові героїв Небесної сотні, роблять усе можливе для створення та підтримки ілюзії про нібито цілком нормальний перебіг політичного процесу в «європейській, демократичній, державі», на яку ненька-Україна автоматично перетворилася, втративши майже 10% своєї території.

Роки йдуть, обіцянки лишаються: що політики щороку обіцяють українцям у березні«Слово і Діло» продовжує традиційний щомісячний моніторинг обіцянок вітчизняних політиків, які вони роздають із року в рік. На черзі – головні політичні обіцянки березня.

І у своєму відчайдушному прагненні довести всім, що парламентська коаліція є, що вона спирається на широку підтримку українського народу та є надійною опорою ефективного коаліційного уряду, котрий не займається популізмом, а веде державу до процвітання, можновладці до болю нагадують персонажів кримінальної хроніки – онуків-наркоманів, що не хочуть юридично оформлювати факт фізичної смерті свого дідуся, бо дуже їм любо отримувати його пенсію.

Все це виглядає кумедно й недолуго.

Спочатку Голова Верховної Ради Андрій Парубій заявляє, що коаліція в парламенті є, і обіцяє оприлюднити її персональний склад. Згодом він змінює свою позицію й говорить, що оприлюднювати списки коаліції не входить до його повноважень. Далі гірше. Виявляється, що оприлюднювати персональний, а головне – кількісний склад коаліції не входить також і до повноважень Апарату парламенту... Абсурд, який починає нагадувати ситуацію в Киргизстані, де «загубили» оригінал конституції. Правильною дорогою йдемо, товариші?

Добре, нехай оприлюднювати персональний і кількісний склад коаліції не входить до повноважень ані Голови ВРУ, ані її апарату. Нехай ці списки навіть загубили як оригінал киргизстанської конституції. Нехай навіть інформація про персональний і кількісний склад парламентської коаліції – це найвища державна таємниця, і якщо, борони боже, якесь хлопча-поганча видасть її буржуям – усе, капут, одразу нападе Путін!

Нехай так, але ж відповісти на запитання про те, чи існує у парламенті коаліція, можна, спираючись на опосередковані дані.

Відповідно до Конституції України та чинного законодавства, коаліцію формують фракції, до складу яких входять: 1) народні депутати, обрані за списком політичної сили; 2) народні депутати, висунуті партією в одномандатних округах; 3) народні депутаті, обрані в одномандатних округах і зареєстровані як самовисуванці або висунуті партіями, які не подолали прохідний бар’єр. Наразі парламентську коаліцію утворюють дві фракції – «Народний фронт» та «Блок Петра Порошенка», перша налічує у своєму складі 81 депутата, друга – 140. Рахуємо: 140+81=221. Навіть якщо дорахувати голову Верховної Ради Парубія (обраний за списками НФ) та першу заступницю спікера Ірину Геращенко (обрана за списками БПП), які, відповідно до вимог чинного законодавства, не можуть входити до складу депутатських фракцій, усе одно виходить менше, ніж необхідні 226 голосів.

В даному випадку не будемо брати до уваги і той прикрий факт, що окремі члени фракції БПП чомусь вважають, що вони не входять до коаліції... Хтозна, може їм забули пояснити, що зміни, внесені за часів злочинного режиму Віктора Януковича до закону «Про Регламент Верховної Ради України», скасовано, тому до коаліції входять не окремі депутати, а фракції? Простіше кажучи, бути членом фракції, яка входить до складу коаліції – автоматично означає бути членом коаліції. Це так, до відома окремих «нових зірок» української політики. Втім, членство в коаліції геть не зобов’язує подібних «послідовних і принципових депутатів, які принесли у парламент нову якість політики», голосувати суголосно з колегами по коаліції. Звісно, вони – «самостійні політики», і пручаються диктату партії! Може й так. А може – маємо справу з латентними «тушками» та «троянськими кіньми»... Зрештою, для нашої теми це не має вирішального значення, оскільки, навіть якщо припустити, що всі члени фракцій, які утворили парламентську коаліцію, почнуть голосувати одностайно, голосів для ухвалення рішень все одно бракуватиме.

Арифметика – річ уперта. Як не крути, але 81+140 аж ніяк не стане 226-ма... І тут на допомогу приходять метикуваті юристи й політологи, що починають розказувати байки про нібито цілком нормальну європейську практику «коаліції меншості»… Або ще краще – легендарні перекази сивої чи то кобили чи то давнини про те, що на момент утворення коаліції фракції НФ і БПП сукупно таки мали більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради. З останнім і не посперечаєшся – зрозуміло, що на момент свого народження дід був живим... Але яке це має значення сьогодні? Особливо для сусідів, яких уже дістав сморід із квартири небіжчика, перетвореної онуками на наркоманське кубло?

Факт смерті вже другої у нинішньому парламенті коаліції намагаються приховати за «результативними» голосуваннями, як то за призначення уряду Гройсмана чи за закон «Про Державний бюджет України на 2017 рік». Втім, подібні «результативні» голосування свідчать лише про те, що в парламенті поруч із номінальною й мертвою коаліцією де-юре існує цілком жива коаліція де-факто – негласна «ширка», ситуативна більшість, де голоси збирають під кожне голосування. А оскільки збирати голоси – справа марудна й, мабуть, недешева, то в такий спосіб через парламент протягують або нічого не варті законопроекти, які не зачіпають нічиїх інтересів, або, навпаки, – принципово важливі, коли діє принцип «мы за ценой не постоим!»

Парламентські «тушки»: як депутати «мігрували» між фракціями в 2007-2016 рокахПродовжуючи серію інфографік щодо політичних перебіжчиків в українському парламенті, «Слово і Діло» пропонує до вашої уваги статистику зміни кількості фракцій і груп у перерізі трьох останніх скликань.

Але найцікавіше не це. Найцікавіше те, що питання браку голосів у коаліції можна вирішити достатньо просто. Із понад 200 депутатів, що були обрані в одномандатних округах, є чимало самовисуванців і представників тих політичних сил, які не подолали прохідний бар‘єр. Навіть без урахування тих позафракційних депутатів, які розбіглися на заробітки по депутатським групам, у Верховній Раді сьогодні є 47 народних обранців, які не входять до складу жодної фракції чи групи. Прекрасний резерв для поповнення лав коаліції...

Сподіваюся, що ніхто не має ілюзій щодо наявності в руках коаліції та Президента необхідних важелів впливу для того, що спонукати позафракційних поповнити дружні лави однодумців з «Народного фронту» чи «Блоку Петра Порошенка»? Елементарно! Можна підкинути кримінальну справу... А можна – й лотерейний білет із півторамільйонним виграшем... Та й посади на митницях для коханців на дорозі не валяються...

Проте це досі не зроблено. Чому? Це тема для іншої дискусії. А поки що можна обмежитися досить банальним висновком: нинішня ситуація з коаліцією-дідом, який з могили не воскрес, але й весь не помер, цілком задовольняє онуків-наркоманів, оскільки створює не лише простір для політичного маневру, але й майданчик для торгів – причому, далеко не завжди політичних, – які власне й продовжують становити справжню сутність вітчизняного політичного процесу. Решта – від лукавого... і спічрайтерів.

Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»

ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM

найважливіше від «Слово і діло»
Поділитися: