На варті чужих інтересів: чи змінить легалізація лобізму українську політику?

Олександр Радчукполітолог

Необхідність розділення бізнесу та влади є однією з ключових причин для втілення кожної другої реформи в Україні. Цивілізованим методом вирішення даної проблеми може стати ухвалення закону про лобізм. За останні кілька тижнів за цю ідею вхопилися одразу дві групи народних депутатів, які і стали авторами відповідних законопроектів – №5144 та 5144-1.

Драйвером подібних змін є аж ніяк не відповідний запит у суспільстві. Скоріше, йдеться про нормалізацію відносин у професійній спільноті, зобов’язання перед західними партнерами та заходи в контексті багатостраждальної боротьби із корупцією. Так, саме в Угоді про асоціацію з ЄС сказано про необхідність врегулювання лобістської діяльності в Україні. А вже у державній програмі з реалізації антикорупційної стратегії у 2015-2017 роках чітко вказано про розробку та запровадження відповідного законодавства.

Що таке лобізм?

Лобізм – явище таке ж давнє, як і сама демократія. Щоправда, в сучасних реаліях лобісти – це професійні юристи, маркетологи або громадські діячі, які досконало знають усі механізми ухвалення рішень у державі. Це дозволяє зацікавленим групам інтересів – промисловцям, виробникам, національним меншинам і т. д. просувати свої ідеї серед політиків та урядовців, аби реалізувати те чи інше вигідне їм рішення.

Законодавчі ініціативи: хто і як пише закони для Верховної РадиІз 444 зареєстрованих із червня до вересня законопроектів 388 подали народні депутати, 51 – уряд і 5 – Президент.

В українських реаліях лобізм часто пов’язують із суто корупційними ризиками. А ще дуже часто підміняють поняттям government relations (GR). В усьому ж світі лобісти – це, як правило, спеціалізовані фірми, що мають ліценцію на надання подібних послуг, платять податки, і діяльність яких можна прискіпливо перевірити.

Найкраще механізм лобіювання розвинений у Сполучених Штатах Америки. Там послугами лобістів користуються всі групи інтересів, і даний вид діяльності не є випадковим чи протизаконним. За послуги просування інтересів виплачується фіксований гонорар відповідно до цін на ринку та рівня досягнутих результатів і строків. Із відповідною фірмою підписується контракт, а у відкритих базах даних можна перевірити діяльність тих чи інших лобістів, їхню ефективність та проекти законодавчих актів, які вони просувають. Тобто, все прозоро.

Подібна система діє і в європейських країнах – наприклад, у Німеччині та Великобританії. Досить регламентованою є діяльність лобістів у структурах ЄС, щоправда часто подібні послуги ще мають назву «адвокування» (тобто, захист, просування чиїхось інтересів). При цьому, саме бізнес найчастіше звертається до послуг лобістів, тоді як групи інтересів у громадському секторі вдаються до цих методів час від часу.

Українське бачення

Сказати, що в Україні немає лобізму як явища було б відвертою брехнею. У вітчизняних реаліях поширеним є не сам процес лобіювання, а безпосередній вплив груп інтересів на вирішення тих чи інших бізнесових питань через безпосередній вплив політиків. Тобто йдеться про цілі депутатські групи, а інколи й фракції, які діють в інтересах тої чи іншої фінансово-промислової групи чи олігарха.

Експерт: «нульова декларація» – амністія доходів і легалізація корупціїПолітичний експерт поділився міркуваннями щодо інформації про те, що Єврокомісія стурбована спробами розмити ідею е-декларування.

Найчастіше політики-лобісти «заховані» в другому-третьому десятку виборчого списку партії. Що вищі рейтинги політичної сили, то дорожче доводиться платити фінансово-промисловим групам за свого представника в прохідній частині списку. Але, як показує практика останніх 15-20 років, воно того варте. Таким чином в українському парламенті, та й в уряді, свої інтереси лобіюють представники різних промислових груп – з металургії, енергетики, сільського господарства, банківської сфери, фармацевтики та інші.

У цьому ж році першою законопроект «Про лобізм» внесла група народних депутатів, близьких до інтересів бізнесмена Ігоря Коломойського та його політичної сили «Укроп».

Автори законопроекту пропонують лобістам брати активну участь у розробці того чи іншого законопроекту. Також планується надати можливість на офіційному рівні пропонувати органам влади ухвалювати нові або скасовувати чинні закони. Зустрічі з політиками лобісти можуть робити без страху за свою професійну репутацію, розмови записувати на диктофон. Це, на думку авторів законопроекту, дозволить суттєво знизити корупційні ризики. «Легалізація лобізму допоможе виявити інтереси, що стоять за тим чи іншим проектом закону чи рішенням, визначити, хто його лобіює та хто стоїть за лобістами, відкрити справжніх авторів державних рішень, виявити ступінь залежності/незалежності представників влади; надасть громадянам більше інформації про їх діяльність», - йдеться в пояснювальній записці до проекту закону.

Контролювати діяльність лобістів «укропівці» пропонують на рівні Мін’юсту. Тоді як їхні колеги – авторський колектив нардепів на чолі з Мустафою Найємом (фракція БПП) – пропонують вести подібний прозорий реєстр лобістів у стінах парламенту. Мовляв, саме на рівні нардепів відбувається найбільше контактів зацікавлених груп інтересів для просування тих чи інших ініціатив. «Суб’єкт лобіювання (лобіст) – будь–яка фізична або юридична особа, а також особа, що здійснює лобіювання від імені суб’єкта лобіювання, зареєстрована у встановленому законодавством порядку та внесена до Електронного реєстру суб’єктів лобіювання», - йдеться в альтернативному законопроекті спільного авторства нардепів з «БПП», «Самопомочі» та «Батьківщини».

Лобізм vs «адвокасі»

В тому, що лобізм може бути закріплений на законодавчому рівні, є позитивний сигнал для тих компаній та груп інтересів, які раніше не мали безпосереднього доступу до великої політики. Виразниками інтересів великих фінансово-промислових груп були самі нардепи, що було досить зручно і з точки зору ведення бізнесу: таким чином закріплювалося певне монопольне положення в тій чи іншій галузі економіки. Або, наприклад, основні гравці могли без сторонніх партнерів розділити між 3-4 основними учасниками 80% долі ринку в певній галузі. Решта 20% і були полем для конкуренції для всіх інших.

Звіт для всіх: коли насправді запрацює система е-декларування?Роботі системі е-декларування навіть після запуску чиниться серйозний супротив. Чи готові самі громадяни до нових «правил гри» та що потрібно зробити, аби декларування насправді допомогло в боротьбі з корупцією?

Ще один напрямок, який останнім часом найбільше потребує закону про лобізм, – громадські організації третього сектору, які об’єдналися задля досягнення тих чи інших позитивних перетворень у країні. Здійснювати подібні реформи без впливу на політичних гравців – марна справа, а йти в політику – автоматично означає втрату суб’єктності та ризик опинитися всередині вже існуючих груп впливів. Тож саме громадянське суспільство мало би сприйняти позитивно новину про впорядкування ринку лобістських послуг в Україні.

Наразі найбільш активними лобістами серед громадського сектору є так звані експертні організації з адквокації (адвокасі). Як правило, саме за допомогою цих ініціативних громадян, які за свою діяльність отримують гроші платників податків з інших країн – так звані гранти – й відбувається найбільший поступ у здійсненні бодай якогось руху в реформуванні країни. Однак слід мати на увазі, що подібна практика не може тривати вічно, і саме правовий статус лобізму як професійної діяльності з адвокасі має прийти зміну постійним грошовим ін’єкціям західних партнерів.

Закону недостатньо?

Слід мати на увазі, що закон про лобізм навряд чи вирішить усі проблеми з практикою незаконного впливу на ухвалення тих чи інших рішень. Якщо бізнес і професійні компанії-лобісти можуть бути зацікавлені в подібних нововведеннях, то саме політичні гравці чинитимуть суттєвий опір. Адже йдеться, перш за все, про відкритість та ймовірні не завжди приємні наслідки для репутації певної зацікавленої особи чи групи впливу.

Тарифи встановили не за формулою, а за домовленістю олігархів і Кабміну – експертЕксперт прокоментував заяву Павла Розенка, який має намір звертатися до НКРЕКП з приводу формули «Роттердам плюс».

Крім того, в самому українському суспільстві поняття лобізму сприймається як певна корупційна діяльність. Проте без регулювання даного ринку послуг бодай якось вивести його з «тіні» буде й надалі неможливо. За замислом авторів законопроектів, законодавче закріплення лобізму допоможе як у боротьбі з корупцією, так і в наповненні бюджету. Адже компанії, які просуватимуть чиїсь інтереси, обов’язково платитимуть податки, а профільні правоохоронні органи завжди зможуть чітко перевірити, чим саме займається той чи інший лобіст.

Щоправда, як змінити ставлення до подібних послуг у суспільстві – автори законів не пояснюють. Та й сам закон навряд чи змінить суть відносин у політичному істеблішменті. Без кроків із демонополізації економіки та інших суттєвих змін – таких, як зняття депутатської недоторканності, реальне засудження корупціонерів тощо, встановити нові «правила гри» на ринку професійного політичного лобізму навряд чи вдасться.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»