Вождистський вакуум: хто отримає лівий електорат?

Олександр Радчукполітолог

Агонія залишків комуністичної ідеології ще довго впливатиме на процеси в політичному житті України. Заборона КПУ та процес декомунізації не без дискусій, однак був позитивно сприйнятий у суспільстві. Втім, символи та образ мислення багатьох громадян змінити не так легко.

Звісно, довготривалий період пропаганди комуністичної ідеології, який крок за кроком змінював свідомість мільйонів українців, не зможе минутися просто так. Особливо ліва ідеологія на комуністичному ґрунті має багато прихильників серед громадян похилого віку. А це одна з найбільш дисциплінованих верств населення, яка сумлінно виконує свій електоральний обов’язок на виборчих дільницях.

Не скористатися таким потужним ресурсом було б вкрай недалекоглядно. Тож кількість претендентів на ліву електоральну нішу серед політичних партій лише зростатиме.

У соціологічному забутті

Політична смерть КПУ відбулася під час останніх позачергових виборів до парламенту восени 2014 року. Саме Верховна Рада 8-го скликання стала першою з 1993 року, до якрї не був обраний жоден представник цієї політичної сили.

Вищий адмінсуд підтвердив законність заборони КПУМіністр юстиції Павло Петренко заявив, що тривала історія із забороною діяльності КПУ нарешті добігла кінця.

Юридично «поховання» КПУ відбулося лише в січні цього року, коли ВАСУ остаточно підтвердив законність заборони комуністів. Звичайно, поки що йдеться про зменшення підтримки комуністичної ідеї, провідником якої була КПУ, та державну політику щодо заборони і самої партії, і комуністичної пропаганди.

Втім, залишається ще один важливий фактор – виборець. На відміну від формалізованих структур чи інститутів, заборонити його існування держава не може. Тим паче, якщо йдеться про демократичне суспільство.

А от позмагатися за прихильність лівого виборця є сенс. І хоча, за останніми соціологічними даними, жодна з політичних партій лівого спрямування не те що не долає 5% виборчий бар’єр, але й не набирає навіть 1% підтримки, йдеться про мільйони потенційних виборців.

Влітку 2014 року, коли КПУ ще вносили до соціологічних опитувань, партія набирала 3,9% підтримки виборців. До подій Революції Гідності комуністи мали неабияку підтримку в суспільстві. В 1998 році за неї віддали голоси майже 25% виборців (понад 6,5 мільйонів голосів), у 2002-му – майже 20% (5 мільйонів 178 тисяч голосів), в 2006-му – 3,66%,(929,591 виборців), на дострокових виборах у 2007 році КПУ вдалося дещо покращити результат до 5,39% (1,2 мільйона голосів).

У 2012 році за практичної відсутності ідеологічних конкурентів у лівому спектрі партійний список КПУ взагалі отримав 13,18%, тобто за 2 роки до подій Революції Гідності за цю партію віддали голоси 2,6 мільйона виборців.

Передвиборчі канікули: партійні процеси напередодні нового політичного сезонуСлово і Діло проаналізувало поточні розклади в українській політиці з огляду на можливість позачергових виборів до Верховної Ради восени 2016 року.

Ліві ідеї – на вагу золота

Втім, нині позмагатися за колишній консолідований електорат забороненої КПУ – справа не з легких. Адже потрібно створити структуру, яка б ідеологічно повністю відповідала вимогам виборців. Однак наразі це не вдалося жодній новій партії лівого спрямування.

Щоправда, самі ліві ідеї саме зараз користуються неабиякою популярністю. Перш за все, йдеться про тему підвищення тарифів у комунальній сфері, малі пенсії та зарплати, низький рівень соціального забезпечення громадян. А якщо згадати про нові вимоги МВФ щодо можливого підвищення пенсійного віку, забезпечення адресної соціальної допомоги, чергову приватизацію державних підприємств, ймовірність зняття заборони на продаж земель – усі ці теми створюють найкращі умови для появи нового сильного лівого проекту.

Хто розділить електоральний шмат пирога?

Знову ж таки, концентровано привабити весь лівий електорат – навряд чи посильне завдання для нових політичних партій лівого спрямування. Наразі найбільш потужним потенційним претендентом для освоєння електоральної бази заборонених комуністів є Соціалістична партія України. Втім, вона має давню історію відносин зі своїм виборцем, який залишився розчарованим діяльністю соціалістів у парламенті в середині 2000-х років.

Дозвіл на життя. Про «зя» і «нізззя». Колонка Романа СкрипінаЖурналіст Роман Скрипін у своїй колонці для «Слова і Діла» описав своє бачення того, як працює механізм корупції в Україні після 26 років незалежності

Влітку 2015 року, передчуваючи свою заборону, лідери КПУ об’єдналися з низкою маргінальних за своєю суттю політичних партій у єдиний проект – «Ліву опозицію». Головним партнером екс-очільника КПУ Петра Симоненка в новому об’єднанні стала лідерка ПСПУ Наталія Вітренко. Досі серйозної медійної активності «Ліва опозиція» не проявляла.

Ще одна політична партія – «Союз лівих сил» – не має суттєвого впливу на колишнього виборця КПУ. Втім, на думку експертів, у разі потужного фінансування будь-яка з цих політичних сил зможе мобілізувати серйозний електоральний ресурс, якщо держава та правоохоронні органи не надто цікавитимуться джерелами надходження коштів. Адже існує небезпека того, що саме Кремль спонсоруватиме ліві проекти. І використає для цього кошти, які були вивезені представниками колишньої влади на чолі з екс-президентом Віктором Януковичем.

Криза популістів

Не гребуватимуть лівим електоратом й рейтингові нині політичні партії. Насамперед, ідеться про опозиційні політичні сили, які в своїй медійній роботі використовують популістські меседжі. Останні завжди подобалися прихильникам забороненої КПУ.

Як змінилася підтримка політпартій за останні два рокиПарламентська більшість, до якої зараз входять дві найбільші фракції БПП та НФ, втратили велику кількість підтримки.

Поспекулювати на популістських ідеях соціального захисту спробують «Опозиційний блок», «Батьківщина», «Радикальна партія Олега Ляшка», ВО «Свобода». До них долучаться й інші позапарламентські нові партії, які в своїй риториці активно критикують дії влади та роблять особливий акцент на несправедливій політиці в галузі тарифоутворення й на помилках у проведенні решти реформ. Це партії «Відродження», «Партія простих людей», УКРОП, «Народний контроль» та інші.

Джерела фінансування цих партійних проектів можуть бути різними, а їхні справжні цілі орієнтовані на різних політичних гравців. Однак їхнє головне завдання – сконцентрувати якомога більше протестного електорату, використовуючи саме ліві ідеї.

Без комуністичних ідей не обійтися?

Втім, усім переліченим партіям не вистачає єдиного цементуючого компонента – комуністичної ідеології, на яку традиційно опирався виборець забороненої нині КПУ. Повернути старі радянські ідеологічні атрибути навряд чи вдасться: процес декомунізації перейшов у активну фазу, а підтримка комуністичних ідей у суспільстві спадає.

Чи матиме перспективи новий політичний проект лівого спрямування – покаже час. Однак для його успішного старту потрібні три важливі складові – нові обличчя, щедре фінансування та підтримка щонайменше двох мільйонів потенційних виборців. Здійснити таке завдання з нуля та без допомоги сторонніх контрагентів майже неможливо. Тож поки нинішні маловідомі ліві партійні проекти – це лише певний кастинг перед можливою серйозною грою Кремля на українській внутрішньополітичній арені.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»