Правова держава: від абстрактного до конкретного

Валентин Гладкихполітичний експерт

Свого часу Георг Вільгельм Фрідріх Гегель заслужив не лише всесвітнє визнання й титул придворного філософа прусського монарха, але й їдке зауваження вождя пролетаріату Володимира Ілліча Леніна, який написав власною рукою на полях одного з творів німецького мислителя слова: «метафізична сволота». Менше з тим, чимало думок німецького філософа, що помер на початку XIX століття, актуальні й сьогодні. Особливо, якщо взяти до уваги «метафизичность» (у найгіршому розумінні цього слова) мислення української еліти.

Наприклад, коли спостерігаєш за розвитком ситуації, яка виникла у зв'язку зі скандальною екстрадицією в Молдову В'ячеслава Кобалєва, згадується одна з робіт Гегеля – «Хто мислить абстрактно». У ній батько-засновник об'єктивного ідеалізму відверто відповідає на власне запитання: «Хто мислить абстрактно? – Неосвічена людина, а зовсім не освічена. У пристойному середовищі не мислять абстрактно тому, що це занадто просто, занадто неблагородно (неблагородно не в сенсі приналежності до нижчого стану), і зовсім не з марнославного бажання задирати носа перед тим, чого самі не вміють робити, а в силу внутрішньої порожнечі цього заняття». Людина освічена, більш того, людина, що володіє філософським поглядом, на думку Гегеля, здатна розгледіти в дійсності набагато більше, ніж порожні абстракції.

В ГПУ завершили розслідування щодо ЛавриновичаГенпрокуратура завершила розслідування в кримінальному провадженні щодо екс-міністра юстиції Олександра Лавриновича та його заступника й головного бухгалтера Мін’юсту.

На жаль, у ГПУ мислять абстрактно, й ситуація з видачею молдавській владі В'ячеслава Кобалєва вельми показова в цьому контексті. На перший погляд, фабула історії проста. Вітчизняна Феміда передала на вимогу молдавської сторони в порядку екстрадиції В'ячеслава Кобалєва – бізнесмена, якого звинувачують у причетності до незаконних фінансових операцій на території Молдови.

На перший погляд, якщо абстрагуватися від деталей, – нічого особливого. Але цей погляд, на превеликий жаль, може виявитися абсолютно помилковим, оскільки від нього тікає кілька принципово важливих моментів.

По-перше, справа погано пахне політикою, оскільки Кобалєва пов'язують із колишнім молдавським прем'єром Владом Філатом, у якого, у свою чергу, існує конфлікт з одіозним молдавським олігархом і лідером місцевої «Демократичної партії» Володимиром Плахотнюком, котрого в Молдові називають не інакше як справжнім і повноправним господарем країни. Більше того, саме проти Плахотнюка Кобалєв планував дати свідчення в резонансній справі про розкрадання 1 млрд євро. Відразу ж після заяви про готовність свідчити проти Плахотнюка Кобалєв був оголошений у міжнародний розшук і того ж дня затриманий співробітниками СБУ та ГПУ.

Вражаюча оперативність для структур, які вже два роки після Революції Гідності не можуть притягнути до відповідальності помітних діячів епохи злочинного режиму, багато хто з яких геть спокійно розгулює вулицями нашої столиці й насолоджується життям.

ГПУ направила запит про екстрадицію КаськіваГПУ направила в Панаму запит про екстрадицію в Україну екс-главу Держагентства з інвестицій та управління нацпроектами Владислава Каськіва.

Далі гірше. Виявилося, що Кобалєв має українське громадянство, як мінімум, український паспорт, а тому не може бути виданий молдовській владі. Ось тут почалося найцікавіше. ГПУ оперативно «виявляє», що громадянство Кобалєвим було отримано з порушенням, а тому його і взагалі немає, а значить Конституція України, яка забороняє видавати її громадян іншим країнам, більше не захищає молдавського бізнесмена. Суд оперативно ухвалює рішення про екстрадицію, і того ж дня пан Кобалєв, без права на апеляцію, передається в руки молдавського правосуддя.

Хто після цього «метафізична сволота»?

Позиція й дії Генеральної прокуратури України у скандальній ситуації з екстрагованим у Молдову Кобалєвим укотре оголили всю потворність правової системи України. Перш за все, її відверту заангажованість, заполітизованість (а швидше за все – банальну продажність), ручне управління, вибірковість і нескінченну віддаленість навіть не від ідеалів правової держави, а від елементарних принципів правосуддя та прав людини, а також повне нехтування процесуальними моментами.

Одного разу один із моїх викладачів проілюстрував поняття правової держави фразою з голлівудського фільму, виголошеної прокурором, що тільки-но програв судовий процес всупереч абсолютній впевненості у винуватості підсудного: «В цій країні навіть негідники мають права». На жаль, в Україні до цього ще дуже далеко. Поки права тут мають лише негідники, обтяжені державною владою.

Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»