25 найвизначніших політиків незалежної України. Частина III

25 років незалежності дали Україні чимало видатних політиків. Щоправда, далеко не всі вони допомагали будувати сильну державу: дехто, образно кажучи, постійно витягав із кладки «цеглинки». Хтось – щоб собі привласнити, а хтось – щоб стіна нашого спільного дому скоріше обвалилася...

У попередньому матеріалі з серії «25 найбільш значущих політиків незалежної України» я згадував про видатних політиків середини дев'яностих-початку двотисячних. У цій, останній статті циклу, багато уваги приділено негативним персонажам. Воно й зрозуміло – якби їх не було так багато, то ми б не опинилися в стані війни й окупації значної частини країни. Але почнемо ми й завершимо матеріал розповідями про справжнісіньких патріотів.

У третьому, заключному матеріалі циклу, присвяченого провідним політикам України, журналіст Максим Кречетов розповідає про сучасних героїв та антигероїв вітчизняної політики.

Патріоти

Роман Безсмертний вважався чи не єдиною порядною людиною в команді президента Кучми. Цілих 6 років, із 1996 до 2002 року, він був постійним представником президента України у Верховній Раді України. Коли ж Кучму, що ледь встояв у результаті «касетного скандалу», з усіх боків оточили донецько-кремлівські бізнесмени-політики, Роман Петрович без жодних забобонів пройшов до парламенту під номером 13 списку «Нашої України». На президентських виборах він попрацював заступником керівника штабу Віктора Ющенка. Потім були нетривале віце-прем'єрство, депутатство, робота в Секретаріаті президента.

По-справжньому Роман Петрович розкрився під час роботи в контактній групі з питань Донбасу в Мінську. Адекватніших ідей щодо врегулювання збройного конфлікту з Москвою, ніж він, мабуть, ніхто не озвучував. Ані «зрад», ані «перемог», ані екзальтованого ура-патріотизму, ані занепадництва: лише здоровий глузд і тверда державницька позиція. Браво! Побільше б таких політиків мали реальний вплив на внутрішні та зовнішні справи України.

У третьому, заключному матеріалі циклу, присвяченого провідним політикам України, журналіст Максим Кречетов розповідає про сучасних героїв та антигероїв вітчизняної політики.

Неможливо навіть уявити собі всю гіркоту трагедії Мустафи Джемілєва, який двічі (!) за життя втратив малу батьківщину! Дисидент, радянський політв'язень, лідер і совість кримськотатарського народу, людина, яка все життя страждала від тоталітаризму й безстрашно боролася з ним, продовжує це робити й сьогодні! Нехай ті, хто коли-небудь навіть про себе подумав «та ну його, той Крим», назавжди прикусять язика: ми маємо його повернути й повернемо заради таких, як Мустафа-ага. Він завжди був і залишається палким патріотом малої батьківщини – Криму – й великої – України! Для лідерів різних країн поспілкуватися з цією людиною – велика честь. При цьому він завжди готовий допомогти в будь-яких проханнях навіть малознайомим людям. Наприклад, я завжди буду йому вдячний за те, що лише його втручання допомогло мені оформити всі необхідні документи в посольстві Туреччини для офіційної роботи журналістом у цій країні.

У третьому, заключному матеріалі циклу, присвяченого провідним політикам України, журналіст Максим Кречетов розповідає про сучасних героїв та антигероїв вітчизняної політики.

Вікторіада

Три Віктора й жодної вікторії (лат. victoria – «перемога»). Віктор Медведчук марно намагався всю свою кар'єру вибитися в політики першої ліги. Ну не подобався він народу навіть за всієї чудової лівоцентристської ідеології СДПУ (о). Лише завдяки закулісним інтригам він і став то віце-спікером (у результаті парламентського «перевороту»), то останнім главою Адміністрації президента Кучми.

Сьогодні про роль цього кума Путіна у війні РФ проти України говорять всі. Всі, крім, чомусь, компетентних органів. Але сьогодні майже не згадують про те, що на «плівках Мельниченка», які послабили Кучму до стану безвольної маріонетки Кремля, зовсім немає голосу Віктора Володимировича. Як таке можливо?! Думаю, коментарі зайві. Додам лише, що саме Віктор Медведчук привів у 1998 році до великої політики Петра Порошенка.

У третьому, заключному матеріалі циклу, присвяченого провідним політикам України, журналіст Максим Кречетов розповідає про сучасних героїв та антигероїв вітчизняної політики.

Віктор Ющенко. Бджоляр і любитель старовинних горщиків і прядок. І бухгалтер. Прийшов у політику тільки для того, щоб дати народу України надію та найжорстокішим чином розчарувати його. Якщо багато інших політиків були лише сходинками для приходу до влади Віктора Януковича, то цей був справжнім трампліном. Уже в кінці 2006 року, коли прем'єр-міністром за Ющенка-президента був Віктор Янукович, Віктор Андрійович приїхав на ефір «5 каналу», де я в той час працював заступником шеф-редактора. Я просто не подав йому руку, а він просто опустив очі. На цьому про Ющенка все.

У третьому, заключному матеріалі циклу, присвяченого провідним політикам України, журналіст Максим Кречетов розповідає про сучасних героїв та антигероїв вітчизняної політики.

Віктор Янукович. Боярин-домостроєвець (хоча, впевнений, що він і слів цих не знає). Людина з дрібно кримінальними замашками, яка раптом зірвала величезний куш (після того, як у молодості зривала лише шапки та сережки).

Не нам його судити за кричущий несмак, явлений у всій «красі» у вкраденому Межигір'ї, як і за кричущу жадібність. Але нам його судити – дуже сподіваюся, що скоро і НЕ заочно – за зраду Батьківщині, яка спричинила надзвичайно тяжкі наслідки! І обов'язково разом з усіма поплічниками!

Про Юлію Тимошенко згадаю коротко тут же. Як би вона не позиціонувала себе патріотичним персонажем, але вона завжди була продовженням політики свого політичного «хрещеного батька» Павла Лазаренка.

У третьому, заключному матеріалі циклу, присвяченого провідним політикам України, журналіст Максим Кречетов розповідає про сучасних героїв та антигероїв вітчизняної політики.

Її «договорняки» з Віктором Медведчуком і газові угоди з Путіним на шкоду Україні всі добре пам'ятають. Як і пам'ятна її безсмертна фраза «пропало все!». Так, вона стосувалася зниклого з телесуфлера тексту, але була дуже символічною на тлі провалу «договорняків» Тимошенко з Януковичем. У результаті нього Юлія Володимирівна планувала поділити з Віктором Федоровичем країну на двох. Ось тоді б точно у нас пропало все, й сталося б це набагато раніше трагічного 2014 року.

Сьогоднішні

У третьому, заключному матеріалі циклу, присвяченого провідним політикам України, журналіст Максим Кречетов розповідає про сучасних героїв та антигероїв вітчизняної політики.

Юрій Луценко. От уже кого покидало з за час політичної кар'єри! То він переконаний соціаліст і ледь не наближений до керівника СПУ Олександра Мороза. То раптом переходить у стан «націонал-фашистів» (за визначенням соціалістів такими були представники правих, а особливо патріотичних сил). То він присягається ніколи не працювати міністром у Кабінеті прем'єра Януковича, то за короткий час присягається бути його членом не менше активним, ніж в уряді Єханурова. І, не змигнувши оком, втретє стає міністром внутрішніх справ за прем'єра Януковича. А вже за президента Януковича його саджають до в'язниці, потім той же Янукович його милує й випускає. Потім він знову міняє партію – цього разу партію Ющенка на політсилу Порошенка.

У третьому, заключному матеріалі циклу, присвяченого провідним політикам України, журналіст Максим Кречетов розповідає про сучасних героїв та антигероїв вітчизняної політики.

Сьогодні він генеральний прокурор, відомство якого відчайдушно воює з новоствореними антикорупційними структурами. Людям не дуже важливо знати, хто там правий, а хто винен, адже це все відбувається під час фактичної війни проти України та небувалого розгулу корупції...

Андрій Садовий. Феномен – регіональний політик створив всеукраїнську партію, що стала парламентською. Залишившись при цьому міським головою Львова. Щоб уникнути звинувачень у тому, що це партія «западенців», до виборчого списку були включені й стали депутатами комбат Семен Семенченко, київський журналіст Єгор Соболєв та ще багато хто.

У його політичній силі вже багато хто розчарувався, адже вони зараз існують у політиці за принципом «що гірше – то краще». А саме: вийшли з правлячої коаліції в надії поліпшити свій результат на майбутніх виборах за рахунок протестного електорату.

У третьому, заключному матеріалі циклу, присвяченого провідним політикам України, журналіст Максим Кречетов розповідає про сучасних героїв та антигероїв вітчизняної політики.

Але може вони усвідомлюють, що зараз, імовірно, вирішальний час в історії молодої держави, й скористаються шансом увійти в історію як творці, а не руйнівники? Не мені роздавати поради, але, увійшовши до коаліції, вони могли би багато корисного зробити, використовуючи свою «золоту акцію».

Петро Порошенко. Особисто я його на роботу президентом не наймав – не голосував за нього. Хоча сам двічі працював на нього й утретє за жодних обставин би не пішов. Але він – Глава держави в найважчі для України часи. Давати йому оцінку будемо ми або наші нащадки пізніше – за результатами його роботи. Бажаю Україні під його керівництвом якнайшвидшої перемоги! А переможців, як відомо, не судять.

Герой

Дивна річ: найбільш неспокійні два з половиною роки практично не народили нових героїв. Майдан був принципово аполітичним, а герої війни один за іншим виявляються скомпрометованими (особливо комбати, що пішли до великої політики). Найяскравішим прикладом такої трансформації можна назвати Надію Савченко.

У третьому, заключному матеріалі циклу, присвяченого провідним політикам України, журналіст Максим Кречетов розповідає про сучасних героїв та антигероїв вітчизняної політики.

Але 17 квітня 2014 року депутат Горлівської міськради Володимир Рибак зробив просту для справжнього патріота, але смертельно небезпечну річ: він захистив державний прапор України, знявши із захопленої терористами будівлі міськради бандитську ганчірку. Бойовики «русского мира» викрали його й після жорстоких тортур убили.

А скільки сепаратистів і спонсорів війни спокійнісінько живуть сьогодні на підконтрольній уряду території України й роблять величезний бізнес на війні? А скільки політиків заробляють собі бали базіканням про те, що Донбас треба оточити бетонною стіною й «нехай вони там усі здохнуть»? Це НАШІ політики говорять про НАШИХ громадян, серед яких є справжні герої – не рівня печерським одноденкам! У нас ось начебто успішно завершилася декомунізація: а скільки вулиць було названо на честь СПРАВЖНЬОГО УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІТИКА, ГРОМАДЯНИНА І ГЕРОЯ Володимира Рибака замість кривавих радянських ідолів?

Той правитель, за якого людям уже не потрібно буде гинути за свої патріотичні переконання в незалежній і соборній Україні, впевнений, назавжди посяде один із перших рядків списку великих українських політиків. Скоріше б!

Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»