25 вирішальних законів незалежної України. Частина II

Роки незалежності України відзначилися багатьма як корисними, так і суперечливими законодавчими актами й міжнародними угодами. В першій частині серії статей «25 вирішальних законів незалежної України» ми згадували про документи, котрі затвердили незалежність і суверенітет України. Рішення, про які ми поговоримо сьогодні, були ухвалені в період, що став визначальним для подальших перспектив збереження територіальної цілісності нашої країни.

Закон про приватизацію державного майна

Українська економіка отримала свої потворні олігархо-крімінальні форми завдяки першій хвилі приватизації, яка розпочалася в 1992 році, відразу після ухвалення Верховною Радою закону «Про приватизацію». Знаковим у цьому рішенні було те, що Конституція була ухвалена лише за 4 роки, що дає прекрасне уявлення про пріоритети тогочасних політичних еліт.

ФДМУ хоче провести малу приватизацію в прискореному режиміУ новому законі про приватизацію буде прописана процедура продажу малих підприємств у електронному режимі, що прискорить процес їх реалізації.

Результатом ухвалення цього закону стало формування в Україні так званих «червоних директорів», які з управлінців промислових комплексів перетворилися на їхніх власників. Також у результаті первинного етапу приватизації багато промислових об’єктів опинилися в руках кримінальних структур, які по суті були єдиними, хто на той час мав необхідні кошти для придбання об’єктів приватизації. Згодом «червоні директори» знайшли спільну мову з «новими українцями» й шляхом об’єднань та поглинань створили фінансово-промислові групи, які на слуху й до сьогодні.

Угода про статус Чорноморського флоту РФ

Основною точкою опори РФ під час анексії Криму, безперечно, був її Чорноморський флот. Ця «бомба сповільненої дії» була закладена в Україні, ще в далекому 1997 році. 28 травня того року між урядами України та Росії були підписані «Угода про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України», «Угода між Україною та Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту» й «Угода між урядом України та урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України». Згодом, 24 березня 1999 року, всі ці документи були ратифіковані Верховною Радою.

Передбачалося, що основною базою Чорноморського флоту Росії стане місто Севастополь. Крім того, відповідно до Угоди про параметри поділу Чорноморського флоту, за Чорноморським флотом РФ залишалося право користування 31-м випробувальним центром у Феодосії, аеропортом у Гвардійському, військовим санаторієм «Ялта», 830-м постом зв'язку та ретрансляції в Ялті, 1001-м пунктом високочастотного зв'язку в селі Прибережному та 2436-м складом ракетного палива.

Путін готував військову окупацію України відразу після війни з Грузією – експертЕксперт проаналізував заяву міністра внутрішніх справ Арсена Авакова про те, що «Харківські угоди», які були підписані в 2010 році, дозволили РФ анексувати Крим.

Термін дії угоди про статус та умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України становив 20 років від дати початку її тимчасового застосування та міг бути автоматично пролонгований на п'ятирічні періоди за відсутності письмового повідомлення від однієї зі сторін про припинення дії угоди.

Харківські угоди

Віктор Янукович одразу після інавгурації почав будувати «русский мир», тобто виконувати свої передвиборчі обіцянки. 21 квітня 2010 року в Харкові була проведена зустріч президента України Януковича з президентом Росії Медведєвим, на якій була укладена «Угода між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України». Угодою термін перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі було подовжено з 2017 до 2042 року з автоматичним продовженням на 5 років, якщо будь-яка сторона не висловить заперечення. Також була встановлена орендна плата. Взамін Україні надавалася знижка в розмірі $100 за кожну тисячу кубометрів газу, який Україна й так купувала в РФ за грабіжницькими цінами. Оплата за перебування флоту встановлювалася на рівні 100 млн дол. США на рік, починаючи з 2017 року.

Найцікавіше відбулося потім, під час ратифікації Угоди українським парламентом. У суспільстві відразу виник значний резонанс, викликаний неконституційністю цієї угоди та зрадою українських інтересів. Документ швидко охрестили «новою Переяславською угодою», а Януковича – губернатором української області в складі Російської імперії. Навіть з'явилися розмови про його імпічмент.

Небойові втрати: флот і техніка, що дістались росіянам після анексії Криму«Слово і Діло» підбило підсумки річної анексії Криму та її значення для вітчизняного оборонного комплексу

Одразу десяток міських та обласних рад звернулися до Верховної Ради з проханням не ратифікувати неконституційну угоду. Були зібрані 153 підписи народних депутатів від опозиції з вимогою провести позачергове пленарне засідання Верховної Ради з метою створення ТСК, яка вивчить конституційність дій гаранта. Однак спікер парламенту Володимир Литвин просто відмовився скликати позачергове засідання.

27 квітня, за домовленістю між головами українського та російського парламентів, мала відбутися синхронна ратифікація Угоди. Опозиція намагалася вдатися до хитрого маневру – заблокувати сесійну залу. Але депутати з коаліції, прокинувшись на півгодини раніше, зробили це першими, щоб не допустити зриву засідання.

Ситуація виглядала класично: Юлія Тимошенко вела своїх мітингарів під ВРУ, де вже стояв пікет на підтримку політики президента, Андрій Парубій ховав димову шашку в штани, а Володимир Литвин підбирав краватку до костюма – всі готувалися до визначного дня в їхній політичній кар’єрі.

Від самого початку засідання в сесійній залі розпочалася бійка та жбурляння яєць у спікера. Представники фракції «Партії регіонів» ішли в наступ на опозицію, наче востаннє в житті. Згодом хтось із народних обранців застосував димову шашку, однак і це не допомогло. Чи то завдяки лихому донецькому фарту, чи то рішучості Нестора Шуфрича, який, будучи міністром надзвичайних ситуацій, особисто прийшов із вогнегасником тушити димові шашки, коаліційна більшість все ж таки змогла продавити через Раду імплементацію Харківських угод. «За» проголосували 236 депутатів, Угода була ратифікована.

Загалом же угоди про перебування Чорноморського флоту РФ на території України вже стали класичним прикладом досягнення цілей за допомогою дипломатичних, військових та економічних факторів. Але, на жаль, не нашим прикладом. Угоди виконали свою історичну місію: Україна втратила контроль над частиною території. За непотрібністю, після анексії півострова 1 квітня 2014 року, угода була в односторонньому порядку денонсована Російською Федерацією. Україна ж юридично не припинила дію цієї угоди й досі.

Конституція Автономної Республіки Крим

Насправді, передумови до втрати Україною Криму буди закладені значно раніше, під час подій, які розгорталися на початку 90-х.

У лютому 1991 року був ухвалений закон «Про відновлення Кримської АРСР», яким Кримській області був наданий статус автономії. Місцеве керівництво ефективно використало прогалини в законодавстві та слабкість ще не укріпленої центральної влади України та взялося за будівництво своєї моделі устрою Криму.

Верховна Рада Криму спочатку ухвалила декларацію «Про державну самостійність Республіки Крим», а згодом, 6 травня 1992 року, Конституцію Республіки Крим. Хоча ці документи й суперечили тодішньому законодавству України, Верховна Рада України скасувала їх лише 17 березня 1995року, після затяжного політичного конфлікту на півострові.

Згодом президент України Леонід Кучма підписав низку указів, які визначали статус органів влади Автономної Республіки Крим. Пізніше Конституція Криму знову проголосила Верховну Раду півострова законодавчим органом та визначила порядок виборів депутатів до неї. Оскільки ці норми суперечили новій Конституції України, виникла необхідність визначення статусу Криму. Це завдання було виконане 23 грудня 1998 року ухваленням та затвердженням парламентом України закону «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим».

«Особливий статус» Донбасу потрібно вилучити з поправок до Конституції – АваковЗміни до Конституції України мають ухвалюватися без положення про «особливий статус» Донбасу, вважає глава МВС.

Закон про особливий порядок місцевого самоврядування на Донбасі

Ухвалення цього законопроекту було викликане необхідністю виконання Україною взятих на себе зобов’язань відповідно до Мінського протоколу, підписаного 5 вересня 2014 року. Цьому передувало введення регулярних військових формувань Російської Федерації на боці терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», Іловайський котел та відступ українських військових підрозділів уздовж усієї лінії зіткнення.

Сам закон передбачав недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб-учасників подій на території Донецької, Луганської областей, мовне самовизначення населення регіону, особливий порядок призначення керівників органів прокуратури і судів, який передбачає участь органів місцевого самоврядування у вирішенні цих питань, відмінне від загального економічного режиму здійснення господарської та інвестиційної діяльності, створення загонів народної міліції. Єдиний нюанс полягав у тому, що місцеві органи самоврядування могли отримати ці права лише після місцевих виборів 7 грудня 2014 року. Цього, як ми знаємо, не відбулося.

Попри те, що цей законопроект був антиконституційним за своєю суттю, адже фактично запроваджував спеціальний статус цих територій, він став знаковим не лише завдяки змісту, але й процесу голосування. Адже голосування як такого не відбулося й результати досі не оприлюдненні, проте, всупереч цьому, законопроект був підписаний і став частиною правового середовища України.

Третю частину серії статей «25 вирішальних законів незалежної України» читайте за посиланням.

Микола Мельник, Сергій Назаренко, Валентин Гладких, аналітична група «Левіафан», спеціально для «Слова і Діла»