Криза жанру: хресна хода як невдала спроба розділити суспільство

Валентин Гладкихполітичний експерт

Укотре гора народила мишу. Всупереч очікуванням як противників, так і прихильників, хресна хода, суспільний інтерес до якої всіма силами підігрівався по обидва боки найнеймовірнішими припущеннями й апокаліптичними очікуваннями, завершилася великим нічим.

Небеса не розверзлися, блискавки божого гніву не спопелили грішників, сили пітьми, прийнявши образ «націоналістів-розкольників» та «уніатів-бЕндерівців», не накинулися на побожних православних бабусь, а російські канали залишилися без жалісливих сюжетів про утиски вірян в Україні. Більше того, «путінська агентура» не проголосила на Володимирській гірці, звідки рукою подати не лише до колишнього музею Леніна, а й до головного офісу СБУ, Київську Народну Православну Республіку імені Святого рівноапостольного князя Володимира та «страстотерпця» Миколи Другого.

Загалом, якщо відкинути жахливі затори, що виникли в результаті перекритого в центрі Києва руху, нічого страшного, на щастя, не сталося. Чудового, на жаль, також нічого не відбулось – автобуси, що везли паломників, приводили в рух двигуни внутрішнього згоряння, а не молитви та Святий Дух.

Хресна хода дісталася Києва: українці обговорюють скандальний західУкраїнці в соціальних мережах відреагували на ходу УПЦ МП, яка сьогодні вранці дійшла до столиці

Всі залишилися при своїх інтересах: правоохоронці та працівники спецслужб не допустили провокацій і можуть сміливо колоти в мундирах дірки для орденів, організатори відзвітували перед спонсорами й тепер підраховують бариші, спонсори зістригли лише їм одним зрозумілі «політичні дивіденди», віряни з почуттям глибокого внутрішнього задоволення повертаються до місць своєї постійної дислокації. Якщо спонсори не поскупляться на гонорари, то ще кілька днів тему використовуватимуть в ефірах чесні журналісти та незаангажовані експерти. Після чого інформаційні хвилі, що сколихнули поверхню нашого старого ставка, вляжуться, й увага громадськості буде прикута до якогось наступного «архіважливого» інформаційного приводу.

Помиляються ті, хто стверджує, що сьогодні в Києві повіяло «російським духом», миром або ладаном. Насправді, сьогодні в Києві запахло нафталіном – інтелектуальним банкрутством і ідейною злиденністю духовних і політичних лідерів, які вперто продовжують жувати жуйку, що давно втратила смак, і видувати з неї бульбашки. Чергова бульбашка з bubble gum лопнула.

З легкої руки одеситів Іллі Ільфа та Євгена Петрова, авторів культової дилогії, присвяченої пригодам Остапа Бендера, до широкого вжитку увійшов вираз «криза жанру», що означає творчий застій, повну відсутність свіжих ідей і нездатність створювати що-небудь нове, оригінальне або, врешті-решт, хоча б оновлене, наведене відповідно до духу часу.

Навіть у тваринному світі, де поведінка особини визначається переважно вродженими інстинктами, чи, в кращому разі, набутими рефлексами, криза жанру може зіграти злий жарт і змусити світлячка вступити в незахищений статевий контакт із недопалком від сигарети, помилково прийнятим за самку. В людському ж суспільстві він призводить до значно сумніших наслідків. Відтворення одних і тих самих установок і поведінкових моделей веде до застою. А застій, навіть будучи ідеалом для будь-якого homo soveticus, насправді є передвісником неминучого занепаду та краху.

Всіх до секретних в'язниць СБУ: соцмережі відреагували на рішення Авакова заблокувати хресну ходуМіністр внутрішніх справ Арсен Аваков повідомив, що сили Нацполіції та Нацгвардії не пустили хресну ходу до Києва.

Для суспільства нездатність змінювати поведінковий патерн загрожує перетворенням живої культури на музейні експонати, політичного життя – на пожовклі сторінки підручників з історії, а місць проживання – на місця археологічних розкопок. Історичний процес, культура та суспільство – це не огірки-корнішони або помідори-сливки, їх не можна законсервувати в трилітрові банки радянського виробництва, а потім у разі необхідності згодовувати населенню на свята. Річ у тім, що «піпл» може й не «схавати», адже розвиток як окремих культурних явищ, так і культури загалом визначається складною взаємодією двох різноспрямованих тенденцій – новаторства й традиції.

Насправді, навіть такий консервативний і, на перший погляд, незмінний феномен, як різні релігії, в своїй «переможній ході» континентами й епохами зазнає серйозних трансформацій, яким присвячені тонни наукової літератури. Наприклад, у Вашингтонському кафедральному соборі англіканської Єпископальної церкви США є так зване «космічне вікно», присвячене висадці людини на Місяць, яке включає фрагмент місячного каменю, інкрустованого в центр мозаїки. Цей же собор прикрашає голова Дарта Вейдера, як метафоричний образ вселенського зла, куди більш зрозумілого сучасникам, ніж вогнений змій.

Наскільки це спотворює сенс християнського віровчення? Боюся, що для людей, не особливо посвячених у глибини догматики й канонів, це спотворює християнство не більше, ніж канонізація Російською православною церквою імператорської сім'ї, включаючи Миколу Другого, більш відомого за життя під прізвиськом «Кривавий», отриманим за розстріл хресної ходи 22 січня 1905 року, єврейські погроми, дві революції та, зрештою, дві розв'язані та програні війни.

Втім, за кривавістю «царствений страстотерпець» із дому Романових ненабагато перевершує Святого Рівноапостольного Князя Володимира – братовбивцю, насильника й розпусника з династії Рюриковичів, день пам'яті якого вирішили вважати Днем хрещення України-Русі. До речі, сталося це не так давно. Свято було встановлене указом Президента України лише в 2008 році з нагоди 1020 років із дня хрещення Русі, попри те, що вченими давно й аргументовано заперечується 988 рік як час хрещення Русі. Але, як небезпідставно стверджують прихильники теорії «винаходу традицій», історична пам'ять далеко не завжди має в своїй основі історичні факти.

Підсумки хресної ходи в Києві: куди ходили й де молилися віряни УПЦ МПСлово і Діло продемонструвало маршрут і основні статистичні дані першого дня перебування процесії, організованої Українською православною церквою Московського патріархату в Києві.

Як тут не згадати історію про грецький «народний» танець сіртакі, який був придуманий лише в 1964 році спеціально для голлівудського фільму «Грек Зорба». Схожа ситуація і з «традиційними» шотландськими кілтами, історія яких аж ніяк не губиться в глибині віків, а ледве простежується далі XVI століття. Втім, це ж не заважає грекам танцювати сіртакі, а шотландцям носити картаті спідниці. Традиційно. Головне, щоб усе це не призвело до кризи жанру, коли низи «не хавають», а верхи продовжують видувати бульбашки з бабл гама.

Смішно виглядають спроби розгледіти «серйозні» протиріччя й конфлікти в питаннях, які, незважаючи на всі зусилля ЗМІ, цікавлять абсолютну меншість, і при цьому вперто не помічати головного конфлікту сучасного українського суспільства – між привілейованою меншістю та практично безправною більшістю. І лінія розділу між ними проходить зовсім не по Московському проспекту імені Степана Бандери, не по Пушкіну й Шевченку, не по Умані Гонти та Умані Нахмана, не по Київському або Московському патріархатах. Вона проходить по питанню про владу та власність, визначаючи доступ до освіти, охорони здоров'я, правосуддя. Точніше, обмежуючи його для абсолютної більшості українців. Й ігнорувати цей вододіл, видуваючи бульбашки з жуйки про віру, мову, історію, happy few з кожним днем ​​стає все важче. Українське суспільство, яке панівний клас приймає за самку світлячка, може в реальності опинитися недопалком від сигарети... Як там у класика? «З іскри займеться полум'я?..»

Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»